Рішення

від 13.07.2020 по справі 922/1419/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1419/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", м.Харків про стягнення 61168,78 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" про стягнення 61168,78 грн. за договором поставки товару №0443-15х від 13.05.2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1419/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.

Зазначена ухвала суду направлена на юридичну адресу відповідача, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, однак, повернулась до суду без вручення адресату, з відміткою пошти "за закінченням строку зберігання".

Відповідач відзив на позов не подав, позовних вимог не заперечив.

Відповідно до приписів ст.251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно ч.1 ст.252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч.2 ст.27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як встановлено матеріалами справи, позов у даній справі подано за місцезнаходженням відповідача, адресою якого є: 61022, м.Харків, пр.Правди,7, що відповідає адресі, за якою ТОВ "Мрія" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження направлення позову з додатками на зазначену адресу відповідача.

Відповідно до ч.5 ст.176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статі 120 цього Кодексу.

Судом були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про витребування від останнього відзиву на позов. Відповідна ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань - м.Харків, пр.Правди,7.

Ухвала суду від про відкриття провадження повернута до суду без вручення адресату 18.06.2020 року з відміткою причин невручення: "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п.п. 116, 117 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв`язку виконати обов`язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її копії до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та (або) повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Водночас діючі норми Господарського процесуального кодексу України не покладають на господарський суд обов`язок повторного направлення ухвали суду у разі її повернення без вручення адресату. При направленні відповідачеві ухвали про відкриття провадження у справі судом дотримано відповідних вимог Господарського процесуального кодексу України. В матеріалах справи відсутні відомості щодо іншого місцезнаходження відповідача.

Згідно з положеннями ч.2 ст.11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст.2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст.3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвала суду від про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Таким чином, відповідач мав можливість ознайомитись зі змістом ухвали господарського суду про відкриття провадження у справі № 922/1419/20.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини одним із критеріїв розумного строку розгляду справ є належна поведінка заявника, яка не повинна становити умисного затягування розгляду справи у відповідній державі.

Частиною 9 ст.165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 4 ст.13 ГПК України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд вирішує спір за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ ТД РЕСУРС (далі - Позивач/Постачальник) та ТОВ МРІЯ (далі - Відповідач/Покупець) укладено Договір поставки товару №0443-15х від 13 серпня 2015 року (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник поставляє і передає у власність Покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною Даного Договору, а Покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним Договором.

Відповідно до п.2.3 Договору моментом здійснення поставки товарів Постачальником є їх отримання Покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо).

Відповідно до п. 5.2 Договору Покупець здійснює розрахунок з Постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 14 (чотирнадцать) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від Постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Заборгованість перед Позивачем по Договору складає 33456,82 грн. відповідно до наступних видаткових накладних від 10.07.2019 року за номерами №16262, 16263, 16274, 16275, 16291, від 08.08.2019 року за номерами з 17975 по 17980.

17.03.2020 року на юридичну адресу Відповідача направлено Претензію за вих.№13-03/20-юр від 13 березня 2020 року, що підтверджується Описом вкладення у цінний лист на ім`я ТОВ МРІЯ з проставленням на поштовому відправленні датованої відмітки оператора поштового зв`язку. Однак, Претензію за вих. №13-03/20-юр від 13 березня 2020 року не вручено внаслідок відмови Відповідача від отримання поштового відправлення, що підтверджується паперовою копією веб-сторінки https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html?barcode=6103302140184 ( Трекінг відправлень | Укрпошта ).

TOB МРІЯ (Відповідач) за поставлений Позивачем товар повністю не розрахувався, що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зі змісту Договору вбачається, що його правовою природою є договір поставки.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

На виконання умов Договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Поставка відповідачу товару підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до п.5.2 Договору покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 14 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару.

На виконання умов Договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Поставка відповідачу товару підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, в період з 07.07.2019 року по 08.08.2019 року на загальну суму 36079,18 грн. (а.с.19-40).

Відповідач здійснив оплату за отриманий товар лише частково на суму 2622,36грн.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та повністю не розрахувався за поставлений товар у визначений умовами договору строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором на суму 33456,82 грн., а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Крім суми боргу позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 12892,76 грн., 3% річних в розмірі 698,89 грн., інфляційні втрати в розмірі 632,34 грн., пеню в розмірі 5123,76 грн., штраф в розмірі 8364,21 грн.

Судом встановлено, що відповідач згідно з умовами договору мав розрахуватись за товар, отриманий 10.07.2019 року - до 24.07.2019 року включно, а за товар, отриманий 08.08.2019 року - до 22.08.2019 року.

Однак, відповідач розрахувався вчасно лише частково за товар по одній накладній від 10.07.2019 року, за інші взагалі не розрахувався.

Щодо пені суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.6.2.1. п.6.2. Договору Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати Постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від загальної суми заборгованості до дати повної оплати товару.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати продукції, оскільки не виконав їх в строк, встановлений умовами договору.

Зазначене надає право позивачу на нарахування пені за такі прострочення в порядку, визначеному умовами договору та з урахуванням вказаних вище положень закону.

Перевіривши періоди нарахування та арифметичний розрахунок позивача по нарахуванню пені, суд вважає його обґрунтованим та вірним в частині стягнення 5121,89 грн., а вимоги по її стягненню такими, що підлягають задоволенню в цій частині. В частині стягнення 1,87 грн. пені суд відмовляє через арифметичну невірність.

Щодо штрафу суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в сумі 8364,21 грн. відповідно до Додатку-розрахунку до позовної заяви.

Як зазначено у пп.6.2.2. п.6.2. Договору Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати на користь Постачальника штрафу в розмірі 25% від вартості відповідної партії товару, в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Перевіривши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 8364,21 грн. штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами суд зазначає наступне.

Зі змісту п.5.3 Договору вбачається, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару Покупець сплачує на користь Постачальника проценти із розрахунку 0,15% за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку ст. 536 ЦК України (а.с.18).

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Отже, враховуючи вищевикладене, умови договору, перевіривши періоди нарахування та арифметичний розрахунок, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача 12892,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає задоволенню.

Щодо стягнення 698,89 грн. 3% річних, 632,34 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що проценти, передбачені ст.625 ЦК України, за своєю природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за користування чужими грошовими коштами.

При розгляді цього питання слід мати на увазі, що проценти, визначені статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. Поряд з цим за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст.625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Беручи до уваги різну правову природу процентів, передбачених статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК, і процентів, що стягуються відповідно до ст.625 ЦК, а також відсутність у чинному законодавстві обмежень, одночасне стягнення процентів, передбачених ст.536 ЦК та іншими статтями, і відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст.625 ЦК, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором).

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13), відповідно до якої правильним є стягнення з відповідача на користь позивача процентів за банківськими вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також трьох процентів річних і суми відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК.

Разом з тим слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст.536 ЦК, виключає застосування ст.625 ЦК у тому випадку, коли ст.536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч.3 ст.693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч.5 ст.694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч.2 ст.1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

Таким чином, до спірних відносин застосовуються положення ч.5 ст.694 ЦК України за прямою нормою закону, та враховуючи, умови договору, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 12892,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.536 ЦК України підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 698,89 грн. 3% річних.

В той же час позивач має право на стягнення заборгованості з урахуванням інфляції.

Отже, перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню інфляційних втрат, суд вважає його обґрунтованим в частині стягнення 401,95 грн. інфляційних, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню. В частині стягнення 230,39 грн. інфляційних суд відмовляє через невірний розрахунок.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, та підлягають задоволенню частково в частині стягнення 33456,82 грн. боргу, 12892,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 401,95 грн. інфляційних втрат, 5121,89 грн. пені, 8364,21 грн. штрафу.

Суд відмовляє в частині стягнення 1,87 грн. пені та 230,39 грн. інфляційних, у зв`язку з невірним розрахунком, а в частині стягнення 698,89 грн. 3% річних, у зв`язку з помилковим тлумаченням норм закону щодо одночасного стягнення 3% річних та процентів, передбачених ст.536 ЦК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ч.1 ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 2070,00 грн. покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта залишається за позивачем, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 61, 124, 129 Конституції України, статтями 13, 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (адреса: 61022, м.Харків, пр.Правди,7; код ЄДРПОУ 25464841, рахунок НОМЕР_1 в АТ "Банк "Грант", МФО 351607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (юридична адреса: 61001, м.Харків, м-н Захисників України,7/8; поштова адреса: 61010, м.Харків, вул.Основ`янська,55; код ЄДРПОУ 39806596; рахунок НОМЕР_3 п/ рНОМЕР_2 в філії АТ "Укрексімбанк" в м.Харкові, МФО 322313) за Договором поставки товару №0443-15х від 13.08.2015 року: 33456,82 грн. боргу, 12892,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 401,95 грн. інфляційних втрат, 5121,89 грн. пені, 8364,21 грн. штрафу, 2070,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "13" липня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт