Рішення

від 14.07.2020 по справі 140/7449/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7449/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2020 ГУ ДПС у Волинській області направило позивачу вимогу № Ф-8572-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) в сумі 26539,26 грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою, оскільки підприємницьку діяльність не здійснював та доходів від неї не отримував; в період, охоплений оскаржуваною вимогою, працював в ПАТ Укрнафта та за вказаний період ЄСВ сплачував роботодавець.

Позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.03.2020 № Ф-8572-55У.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 34).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 17.06.2020 № 2835/03-20-08-02-10 (а. с. 37-40) представник відповідача Кушнір Ю.В. позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної вимоги, яка винесена на суму заборгованості з ЄСВ, а на момент формування вимоги позивач мав статус фізичної особи - підприємця.

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Ухвалою суду від 10.07.2020 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін (а. с. 48).

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, з урахуванням строків, визначених статтею 258 КАС України.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11.04.2006 по 14.05.2020 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а. с. 10-12).

Крім того, ОСОБА_1 з 05.05.2009 по 27.06.2019, з 12.07.2019 по даний час працює в ПАТ Укрнафта , що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 13-17).

10.03.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-8572-55У, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 10.03.2020 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 26539,26 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги (а. с. 5).

Як вбачається із інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , у ній відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн., 19.04.2019 в розмірі 2754,18 грн., 19.07.2019 в розмірі 2754,18 грн., 21.10.2019 в розмірі 2754,18 грн., а також відображена станом на 31.10.2019 заборгованість у загальному розмірі 26539,26 грн. (а. с. 42-43).

Отже, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи - підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа № 140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 05.05.2009 по 27.06.2019, з 12.07.2019 по даний час працює в ПАТ Укрнафта , що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 13-17), згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 25.05.2020, протягом 2017 - 2019 р.р. ПАТ Укрнафта (ідентифікаційний код 00135390) як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховувало та сплачувало ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача; крім того, протягом квітня 2018 - червня 2019 дохід із сплатою ЄСВ був виплачений позивачу ТзОВ Лінк Пром (ідентифікаційний код 39704293), протягом лютого, березня 2018 року - ТзОВ Ресурс Оіл (ідентифікаційний код 39805519) (а. с. 18-22).

Отже, вказана юридична особа ПАТ Укрнафта як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної вимоги, керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач був фізичною особою - підприємцем. Проте, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 р.р.), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї. Відтак, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки протягом 2017 - 2019 р. р. позивач перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги, у зв`язку із чим з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вказаної вимоги належить задовольнити.

Окремо суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів вручення оскаржуваної вимоги позивачу, тому суд виходить із того, що про вказану вимогу позивачу стало відомо лише 25.05.2020 під час ознайомлення в органі державної виконавчої служби (а. с. 28), та звернувшись до суду 28.05.2020 (а. с. 1), позивач дотримав строк звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн., що був сплачений квитанцією від 28.05.2020 № 0.0.1720244708.1 (а. с. 4), та який був зарахований до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджується випискою (а. с. 33).

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 березня 2020 року № Ф-8572-55У.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 43143484) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок (вісімсот сорок вісімдесят гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх