Рішення

від 14.07.2020 по справі 360/2261/20

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2261/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період часу з 05.09.2015 по 23.04.2020 у розмірі 244147,53 грн (а.с.1-3).

Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 19 грудня 2014 року по 04 вересня 2015 року проходив службу у Рубіжанському МВ ГУМВС України у Луганській області на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку. 04 вересня 2015 року наказом № 309 ГУМВС України у Луганській області був звільнений з органів внутрішніх справ. При звільнені відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем, а саме не сплатив винагороду за безпосередню участь у антитерористичній операції. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року по справі 1240/2625/18 з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії було стягнуто суму не нарахованої та не виплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.04.2015 по 31.08.2015 у розмірі 296,75 з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Вказане рішення суду набрало законної сили 06.12.2018.

Позивач зазначив, що тривалий час відповідач не виконував рішення суду та з метою примусового виконання рішення суду позивач звернувся до управління Державної Казначейської служби України у м. Рубіжному Луганської області з заявою про примусове виконання виконавчого листа по справі 1240/2625/18. Рішення суду було виконано 23 квітня 2020 року, що підтверджується виписками з банківського рахунку. Таким чином 23 квітня 2020 року відповідач здійснив повний розрахунок позивачу після звільнення 04 вересня 2015 року.

23 травня 2020 року на підставі статті 117 Кодексу Закону України про працю позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив розрахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період часу з 04 вересня 2015 року по 23 квітня 2020 року. У відповідь позивач отримав лист № 39 від 28 травня 2020 року, яким у розрахунку та виплаті середнього заробітку було відмовлено в обґрунтування було зазначено, що з прийняттям судового рішення про нарахування та виплату винагороди за безпосередню участь в АТО у роботодавця виникає обов`язок виконати це судове рішення і на правовідносини, які виникають у зв`язку з таким виконанням положення трудового законодавства зокрема статті 116, 117 КЗпПУ не поширюються. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

09.07.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 08.07.2020, в якому відповідач позов не визнав, заперечував проти його задоволення (а.с.28-32). Зазначив, що 29.10.2018 Луганським окружним адміністративним судом було винесено рішення у справі №1240/2625/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення неврахованої та недоплаченої винагороди ва безпосередню участь в антитерористичній операції, яким адміністративний позов було задоволено частково та стягнуто з Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 не нараховану та несплачену винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.04.2015 по 31.08.2015 у розмірі 296,75 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. Нарахована та стягнута за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 у справі № 1240/2625/18 винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 292,3 грн (оскільки судом було стягнута сума з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (238,88 грн +53,42 грн) була сплачена позивачу 23.04.2020.

Представник відповідача також зазначив, що при нарахуванні та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні для забезпечення реалізації принципів справедливості, законності та співмірності необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється до державного бюджету. Стосовно розміру заборгованості відповідач вказав, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі позивачу фактично було сплачено 292,3 грн, позивач просить стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 244147,53 грн, що набагато перевищує розмір невиплаченої при розрахунку суми (перевищує більш ніж у 835 разів). Позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з 04.09.2015, з позовом про стягнення не донарахованої та несплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 у справі № 1240/2625/18 звернувся 03.09.2018, тобто після спливу 3 років після звільнення з органів внутрішніх справ, що штучно збільшило розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідачем здійснено власний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період часу з 05.09.2015 по 23.04.2020 та зазначив, що у разі, якщо суд дійде висновку щодо задоволення позовних вимог, то відповідач наполягає на розмірі 248,94 грн (з 05.09.2015 по 22.04.2020 розмір майнових втрат складає 4,48 грн х 55 + (4,48/30 x 71). На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судом по справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою суду від 15.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.24).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.5,6).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.09.2016 №917013811 (а.с.7).

З даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що 05.08.2004 позивач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ та 04.09.2015 звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУМВС №309 о/с від 04.09.2015 (а.с.8).

Відповідно до витягу із наказу ГУМВС України у Луганській області від 04.09.2015 №309 о/с позивача звільнено за п.66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) (а.с.9).

Також судом встановлено, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №1240/2625/18.

Рішенням від 29.10.2018 у справі №1240/2625/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 суму не нарахованої та не виплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.04.2015 по 31.08.2015 у розмірі 296,75) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (а.с.10-13).

Вищевказане рішення набрало законної сили 06.12.2018.

З даних КП ДСС вбачається, що 14.12.2018 позивачу видано виконавчий лист №1240/2625/18 щодо стягнення з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) суму не нарахованої та не виплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.04.2015 по 31.08.2015 у розмірі 296,75 (двісті дев`яносто шість гривень 75 копійок) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

19.12.2018 позивач звернувся до управління Державної казначейської служби України у м.Рубіжному Луганської області з заявою щодо прийняття до виконання виконавчого листа, виданого 14.12.2018 по справі №1240/2625/18, та здійснити безспірне списання коштів у розмірі 296,75 грн (а.с.15).

З матеріалів справи вбачається, що управління Державної казначейської служби України у м.Рубіжному Луганської області звернулось до відповідача із запитом від 19.12.2018 №01-43/1627, в якому вказав, що 19.12.2018 отримали від ОСОБА_1 заяву про виконання рішення суду щодо стягнення коштів з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії ненарахованої та невиплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.04.2015 по 31.08.2015 у розмірі 296,75 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів згідно виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду по справі №1240/2625/18 виданого 14.12.2018. Просив надати інформацію щодо кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету, кодів економічної класифікації видатків та рахунків, з яких буде проводиться безспірне списання коштів (а.с.34).

В подальшому, 08.01.2019 за №01-43/38 управління Державної казначейської служби України у м.Рубіжному Луганської області повідомило відповідача про повернення без виконання виконавчого листа по справі №1240/2625/18 ОСОБА_1 згідно його заяви від 08.01.2019 (а.с.35).

16.01.2020 вих№01-43/102 управління Державної казначейської служби України у м.Рубіжному Луганської області направило відповідачу запит, в якому зазначено, що 16.01.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії ненарахованої та невиплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції і за період з 01.04.2015 по 31.08.2015 у розмірі 296,75 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, згідно виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду, виданого 14.12.2018 по справі №1240/2625/18, а тому просив надати інформацію щодо кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету, кодів економічної класифікації видатків та рахунків, з яких буде проводиться безспірне списання коштів (а.с.36).

17.01.2020 позивач звернувся до ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області з заявою, в якій просив повідомити причини невиконання рішення суду у справі №1240/2625/18 та виконати вказане рішення (а.с.14).

23.04.2020 позивачу на особовий рахунок надійшли кошти за виконавчим листом №1240/2625/18 в сумі 236349 грн (а.с.17).

24.04.2020 вих№01-43/593 управління Державної казначейської служби України у м.Рубіжному Луганської області направило відповідачу повідомлення, в якому зазначено, що управлінням здійснено стягнення коштів з реєстраційного рахунку НОМЕР_3, КПКВК 1007020 по загальному фонду державного бюджету в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі по КЕКВ 2112 у сумі 296,75 грн згідно виконавчого лист Луганського окружного адміністративного суду, виданого 14.12.2018 по справі № 1240/2625/18 (стягувач - ОСОБА_1 ) (а.с.40).

23.05.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив обрахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.09.2015 по 23.04.2020 на особистий рахунок (а.с.19).

Відповідач надав позивачу відповідь від 28.05.2020 №39, в якій зазначив, що вимоги щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні не обґрунтовані та задоволенню не підлягають (а.с.20).

Відповідачем до матеріалів справи також надані письмові пояснення щодо причин тривалого невиконання рішення суду у справі №1240/2625/18 (а.с.33).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Закону України Про міліцію встановлено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, їх права і обов`язки визначені в Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовці, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 1294).

Пунктом 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення) визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктами 1 та 2 постанови № 1294 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Зазначений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Як вже зазначив суд раніше, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними працівникові при звільненні сум необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 сформулював правовий висновок згідно, якого не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак жодного разу не знаходила підстав для такого відступу (справи №821/1083/17, № 810/451/17).

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне застосувати вказаний правовий висновок Верховного Суду України при розгляді даної справи.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на те, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні грошової компенсації за безпосередню участь в АТО, а зробив це лише 23.04.2020 за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.10.2018, яке набрало законної сили 06.12.2018, у справі №1240/2625/18, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом л пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем наведено розрахунок за період з 05.09.2015 по 23.04.2020, що становить 1693 календарних днів.

Згідно довідки Рубіжанського МВ ГУ МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії від 22.06.2020 №61 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 144,21 грн (а.с.41).

Отже, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивач розрахував у 244147,53 грн (144,21 грн х 1693 днів).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що ОСОБА_1 03.09.2018 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення не нарахованої та недоплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

Таким чином, в суд позивач щодо стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.04.2015 по 31.08.2015 звернувся через 3 роки після звільнення зі служби (04.09.2015).

Також суд бере до уваги, що розмір присудженої судом суми невиплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції з 01.04.2015 по 31.08.2015 становив 296,75 грн, що становить приблизно 0,12 % від заявленого позивачем розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав виконавчий лист №1240/2625/18 - 14.12.2018, та в подальшому 19.12.2018 звернувся до УДКСУ в м.Рубіжному з заявою про виконання рішення суду (а.с.15).

Однак, 08.01.2019 за №01-43/38 УДКСУ в м.Рубіжному повернула без виконання виконавчий лист №1240/2625/18, оскільки стягувач звернувся із відповідною заявою від 08.01.2019 (а.с.35).

Лише 16.01.2020 ОСОБА_1 повторно звернувся до УДКСУ в м.Рубіжному з заявою про виконання рішення суду, що підтверджується запитом останнього від 16.01.2020 №01-43/102 до Рубіжанського МВ ГУМВС України у Луганській області (а.с.36), тобто через 1 рік 1 місяць та 10 днів роки після набрання законної сили рішення суду по справі №1240/2625/18.

Виконання рішення здійснювалось органом казначейства шляхом безспірного списання коштів з рахунків відповідача і таке списання було можливо здійснити лише на підставі заяви позивача та поданого ним до виконання виконавчого листа.

Після отримання казначейським органом заяви позивача і виконавчого листа та отримання необхідної інформації від боржника 23.04.2020 відбулось повне виконання рішення суду по справі №1240/2625/18.

Таким чином, судом встановлено, що затягування виконання рішення суду відбулось внаслідок не своєчасного пред`явлення позивачем його до виконання у встановленому законом порядку, що є підставою для врахування такої поведінки позивача як недобросовісної.

Відповідач же відразу після пред`явлення виконавчого листа до виконання та виділення коштів для здійснення безспірного списання, а саме 23.04.2020 при надходженні фінансування виконав рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 по справі №1240/2625/18.

Отже, беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем, починаючи тільки з вересня 2018 року, існував спір з приводу виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО, яка не була виплачена позивачу на час звільнення з органів ОВС, тривале зволікання позивачем щодо пред`явлення до виконання рішення суду усправі № 1240/2625/18, невідкладне виконання відповідачем рішення суду про виплату позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених позивачем до стягнення суми, яка у відсотковому співвідношенні між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром розрахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить лише 0,12 %, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на його користь суми, яка дорівнює сумі присудженої за рішенням суду від 29.10.2018 по справі №1240/2625/18, тобто 296,75 грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини у справі Меньшакова проти України від 08.04.2010 та сформовану з цього приводу останню правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.05.2020 у справі №822/2875/17, суд вважає неприйнятними, оскільки у вказаному рішенні суд не наводив детальний аналіз вказаного рішення ЄСПЛ.

Натомість у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13 .05.2020 у справі № 810/451/17 такий аналіз наведений.

Так, Велика Палати Верховного Суду вказала на те, що як свідчить зміст рішення у справі Меньшакова проти України , позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні Меньшакова проти України вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі Waiteand Kennedy v. Germany , заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, та застосовуючи критерії розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 2441,48 грн (а.с.4).

З огляду на те, що позовні вимоги позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії судові витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача у сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (93000, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Смирнова, буд.1, ЄДРПОУ 08670705) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 296 (двісті дев`яносто шість) гривень 75 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського міського відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (93000, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Смирнова, буд.1, ЄДРПОУ 08670705) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Н.М. Басова