Рішення

від 14.07.2020 по справі 420/4325/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4325/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107) до Видавництва АСТРОПРИНТ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Садова, буд. 3, каб. 15, м. Одеса, 67023) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулось Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - ООВ ФСЗІ) з адміністративним позовом (а.с. 1-8) до Видавництва АСТРОПРИНТ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Видавництво АСТРОПРИНТ ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 26 244, 86 грн, у якому просить стягнути з Видавництва АСТРОПРИНТ на користь ООВ ФСЗІ на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 25 980, 00 грн та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 264,86 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні №875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно з ч. 3 зазначеної статті підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, наданому до відділення ООВ ФСЗІ, середньооблікова чисельність штатних працівників на Видавництво АСТРОПРИНТ склала 10 осіб, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не було створено жодного.

Відповідно до пункту 3.4. Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , затвердженою Наказом Мінпраці України від 10.02.2007 року №42 (далі - Інструкція), дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02 ), та кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення). Таким чином відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2019 року відповідачем не виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Враховуючи викладене, ООВ ФСЗІ була розрахована середньорічна заробітна плата у розмірі 51 960, 00 грн (519,60 х 1000 : 10); сума адміністративно-господарських санкцій за 1 нестворене робоче місце у розмірі 25 980, 00 грн (51 960, 00 грн х 1 : 2), а також сума пені станом на 19.05.2020 року у розмірі 264, 86 грн (07, 79 х 34).

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 27.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження, вирішено розгляд справи здійснити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 15-17).

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов (а.с. 27-34), в якому не погодившись з позовними вимогами, зазначив, що Видавництво АСТРОПРИНТ є юридичною особою та відноситься до категорії підприємств, яким відповідно до статті 19 Закону України №875-XII встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості одного робочого місця. На виконання вимог Закону України №875-XII щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем вчинялись неодноразово відповідні заходи, а саме: відповідачем 01.01.2019 року прийнято Наказ №1 Про введення нових посадових окладів ; 02.02.2019 року (за 2018 рік) та 02.02.2020 року (за 2019 рік) подано до позивача Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік по Формі №10-ПІ, затвердженій Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 року; позивачем систематично протягом всього 2019 року до Одеського міського Центру зайнятості надавалась звітність-інформації про попит на робочу силу (вакансії) по формі №3-ПН, затвердженої Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року, а саме: 02.01.2019, 13.06.2019, 05.12.2019, навіть 02.01.2020 та 01.06.2020.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.05.2018 року по справі №804/8007/16, а також від 26.06.2018 року по справі №80/1368/17, представник відповідача вказує, що доказом, який свідчить про створення відповідачем робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, у тому числі за визначеною і необхідною підприємству спеціальністю та інформування органів зайнятості про наявність вільного робочого місця для особи з інвалідністю є вищевказаний наказ та затверджений штатний розклад по підприємству з наявною в ньому і вакантною посадою особи з інвалідністю.

Таким чином, відповідач вжив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу, при цьому жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем не надано, а також не доведено факту протиправної відмови відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив (а.с. 46-47), в якій додатково зазначив, що відповідач не створив жодного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю мав створити 1 робоче місце. Таким чином відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2019 року відповідачем не виконано. Посилаючись на положення ч. 4 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року (у редакції від 07.02.2017 року) (далі - Порядок) представник позивача зазначає, що актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Отже, представник позивача стверджує, що у разі подання Державній службі зайнятості лише Форми №3-ПН не можна вважати, що роботодавець зробив усе можливе для працевлаштування фахівця з інвалідністю.

Справа розглянута у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Видавництво АСТРОПРИНТ зареєстроване 16.08.1993 року, дата запису: 01.11.2005, номер запису: 1 556 120 0000 013413, код ЄДРПОУ 13926472 (а.с. 10-14).

Наказом Про введення нових посадових окладів №1 від 01.01.2019 року, було затверджено і введено в дію нові посадові оклади співробітникам Видавництва АСТРОПРИНТ згідно з штатним розкладом (а.с. 42).

Відповідно до штатного розкладу Видавництва АСТРОПРИНТ на 01.01.2019 р. створено робоче місце для особи з інвалідністю (оператор копіювальних та розмножувальних машин), загальна кількість штатних одиниць склала 11 осіб (а.с. 41).

Крім того, судом встановлено, що відповідачем подано до Відділу взаємодії з роботодавцями Одеського міського центру зайнятості Звітність Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за Формою № 3-ПН.

03.02.2020 року позивачем отримано звіт Видавництва АСТРОПРИНТ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік (далі - Звіт), відповідно до якого фактично за рік: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала - 10 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України №875-XII - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників - 519, 6 грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 51 960, 00 грн, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 25 980, 00 грн (а.с. 35-36).

05.02.2020 року ООВ ФСЗІ складений та направлений на адресу відповідача Розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій за 1 нестворене робоче місце для особи з інвалідністю у 2019 році склала 25 980, 00 грн (а.с. 6).

Враховуючи несплату відповідачем у термін до 15.04.2020 року вказаної суми адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

У відповідності до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Статтею 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ також передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Тому спершу необхідно встановити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч.3 ст. 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1, 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ встановлено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення №5067-VI роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надаючи інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Питання подання звітів № 3-ПН регулюється Порядком, відповідно до п. 5 розділу І якого форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Позивачем як суб`єктом владних повноважень не спростовані доводи відповідача, що ним вжиті всі залежні від нього передбачені законодавством заходи щодо створення місця працевлаштування для особи з інвалідністю та її працевлаштування шляхом подання звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2019 рік до Відділу взаємодії з роботодавцями Одеського міського центру зайнятості.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на п. 4 розділу І Порядку, відповідно до якого актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточняється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку, оскільки саме на територіальний орган зайнятості згідно вимог Закону України №875-ХІІ покладений пошук підходящої роботи для інваліда, відповідно саме на ньому лежить обов`язок уточнення даних, зазначених у формі №3-ПН. При цьому у відповідача також були відсутні підстави для подання уточнювальної звітності, оскільки уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо.

Крім того, відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Вказані обставини, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 ГК України, враховуючи те що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність безпосереднього звернення до підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

При вирішенні спірних правовідносин по справі суд у відповідності до положень ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18.06.2020 року по справі №813/1826/16, в якій Верховний Суд зазначив, що Законом №875 визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 року. Разом з тим, як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону №875, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена ч.1 ст.20 Закону №875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону №875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Позивачем не доведено, що існували вказані підстави для застосування до відповідача юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів, та не спростовані доводи відповідача щодо виділення та створення робочого місця для особи з інвалідністю, в також надання державній службі зайнятості відповідної інформації.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 72, 73, 75, 76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 13901271) до Видавництва АСТРОПРИНТ у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Садова, буд. 3, каб. 15, м. Одеса, 67023, код ЄДРПОУ 13926472) про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.