Рішення

від 14.07.2020 по справі 826/708/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2020 року м. Київ № 826/708/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом приватного підприємства Теплобуд

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Теплобуд (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року № 001789/1502.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, щодо завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму 502 115 грн, оскільки на момент складення акта камеральної перевірки, кредиторська заборгованість по сплаті за отримані товари не існувала, товар був оплачений в повному обсязі векселями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Теплобуд до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року №001789/1502.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, дійшов висновку, що при ухваленні судових рішень, судами попередніх інстанцій не з`ясовано обставини справи щодо придбання позивачем об`єктів житлового фонду, а саме чи придбавалися позивачем квартири на вторинному ринку чи мала місце перша поставка житла, оскільки у випадку придбання об`єктів житлового фонду на вторинному ринку операція з його придбання звільняється від оподаткування податком на додану вартість, що виключає можливість нарахування податкового кредиту за наслідками такого придбання. До того ж, у випадку встановлення, що відбулася саме перша поставка житла, судам необхідно перевірити зв`язок придбання квартир з господарською діяльністю підприємства.

Листом Вищого адміністративного суду України від 04 травня 2016 №№826/708/13-а/99090/16 матеріали адміністративної справи №826/708/13-а скеровано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 травня 2016 року для розгляду адміністративної справи №826/708/13-а визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Літвінову А.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2016 року адміністративну справу 826/708/13-а прийнято до провадження та призначено до судового розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні 13 березня 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись обставини, викладені у позовній заяві та у додаткових письмових поясненнях до позовної заяви. Представник відповідача не з`явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю не надходило.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також приймаючи до уваги відсутність заперечень з боку представників позивача, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Так, суд звертає увагу на положення пункту 10 частини 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, відповідно до якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2020 замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд,

ВСТАНОВИВ

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено камеральну перевірку даних, задекларованих приватним підприємством Теплобуд у податковій звітності з податку на додану вартість за наступні періоди: серпень 2009 року - вересень 2012 року, за результатами якої складено акт камеральної перевірки №1530/1502 від 31 жовтня 2012 року (далі по тексту -акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 102.5 статті 102, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 198.3 статті 198, статті 200 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями), щодо завищення залишку від`ємного значення податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового) періоду) за вересень 2012 року на суму 502115,00 грн.

Так, в акті перевірки підприємства зазначено, що розмір від`ємного значення податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового) періоду) за вересень 2012 року було завищено позивачем на суму податку на додану вартість 502115,00 грн, оскільки така сума від`ємного значення з податку на додану вартість виникла у позивача за наслідками правовідносин із контрагентом Виробничо-технічним підприємством Квант , розрахунки із яким були проведені шляхом видачі 34 простих векселів від 25 грудня 2007 року на загальну суму 3 360 299,35 грн, які були непогашеними станом на час перевірки позивача - жовтень 2012 року, тож, відповідно, і суми податку на додану вартість за такими взаємовідносинами не були фактично сплачені позивачем на рахунок його контрагента, а контрагентом, у свою чергу, такі суми податку на додану вартість не були визначені в якості податкових зобов`язань у вересні 2012 року, внаслідок чого завдано шкоду державному бюджету.

На підставі встановлених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення № 001789/1502 від 22 листопада 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 502 115,00 грн.

За посиланням позивача, 29 листопада 2012 року Приватне підприємство Теплобуд звернулось до Державної податкової служби України у місті Києві зі скаргою за № 29/11/1 на податкове повідомлення-рішення №001789/1502 від 22 листопада 2012 року, за результатами розгляду якої рішенням №7663/0/67-12/10-2115 від 24 грудня 2012 року вказана скарга була залишена без розгляду.

Вважаючи, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Як підтверджується наявними матеріалами справи, та не заперечувалося позивачем, згідно договорів купівлі-продажу № б/н від 10 серпня 2007 року позивачем було придбано у Виробничо-технічного підприємства Квант 30 квартир за адресою: селище Решитилівка, вулиця Жовтнева, будинок 30-А на загальну суму 3 359 999,35 грн.

Оплата суми 3 360 299,35 грн була узгоджена сторонами шляхом видачі Приватним підприємством Теплобуд на користь контрагента Виробничо-технічного підпрєимства Квант 34 простих векселів від 25 грудня 2007 року без встановленого строку їх погашення.

Дійсність господарських операцій між позивачем та Виробничо-технічним підприємством Квант підтверджується наступними документами: Договором від 25 вересня 2007 року, видатковою накладною №00000007 від 30 серпня 2007 року, податковою накладною №17 від 30 серпня 2007 року, актом прийому-передачі векселів від 25 грудня 2007 року, 34 простими векселями на загальну суму 3 360 299,35 грн.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Законність вчинення господарської операції та дотримання вимог діючого законодавства при оформленні первинних документів відповідачем не оскаржується.

Натомість, висновки податкового органу щодо завищення позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на додану вартість за вересень 2012 року на суму 502 115,00 грн обґрунтовано фактичним не виконанням господарських зобов`язань, оскільки оплату за договором купівлі-продажу здійснено векселями, які на момент перевірки прості векселі на загальну суму 3 360 299,35 грн були непогашеними, а першочерговий строк погашення таких векселів не встановлювався.

Однак, відповідно до статті 4 Закону України Про обіг векселів в Україні від 05 квітня 2001 року №2374-III, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов`язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Тобто, після видачі векселя заборгованість за товари (роботи, послуги) замінюється заборгованістю за векселем в загальній сумі, яка не містить податку на додану вартість: отримавши вексель, продавець отримує розрахунок за товари (роботи, послуги). Однак дата отримання, видачі (передачі) векселя у Законі про ПДВ не пов`язується ні з датою виникнення податкових зобов`язань, ні з датою одержання права на податковий кредит.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ратифікованого Верховною Радою України 06 липня 1999 року Законом України №826-ХІV, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів і, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33 - 37), позовної давності (статті 70, 71).

Статтею 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що термін пред`явлення простих векселів ще не настав, а строк позовної давності щодо погашення вексельної заборгованості не закінчився.

Крім того, суд зазначає, що в листі №11927/7/23-1017 від 23 червня 2006 року, яким Державна податкова адміністрація України надала методичні рекомендації щодо здійснення перевірок суб`єктів, що використовують цінні папери, зазначається, що при видачі векселя не виникає обов`язку відображення в податковій звітності даної операції. У разі видачі векселя відповідно припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за договором та виникають зобов`язання щодо платежу за векселем. З пунктом 2.7. Рекомендацій вбачається, що обов`язку з відображення в податковій звітності емітента цінних паперів операцій з їх погашення не виникає.

Таким чином, з моменту видачі позивачем спірних векселів первісні зобов`язання позивача перед кредитором припинилися та виникли зобов`язання сплати за цими векселями, за якими розпочався новий строк позовної давності, наведена трансформація зобов`язань виключає можливість їх кваліфікації як безоплатно отриманих товарів. А відтак, зменшення суми податкового кредиту згідно податкових накладних минулих звітних періодів податковим органом проведено безпідставно.

Також безпідставними є доводи податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту в силу недекларування контрагентом у вересні 2012 року своїх зобов`язань з податку на додану вартість за правочином укладеним з позивачем з огляду на таке.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Верховний Суд України в постанові від 29 березня 2017 року у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрат є безпідставними.

У постанові від 14 березня 2017 року у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Крім того, на виконання вимог Ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2016 року, в частині встановлення обставини щодо придбання позивачем об`єктів житлового фонду, а саме чи придбавалися позивачем квартири на вторинному ринку чи мала місце перша поставка житла, представником позивача надано письмові пояснення та додаткові докази.

Так із змісту наявної в матеріалах справи копії рішення Решетилівської селищної ради від 29 березня 2006 року №280 Про оформлення права приватної власності на багатоквартирний житловий будинок вбачається, що право власності на багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: селище Решитилівка, вулиця Жовтнева, будинок 30-А , за Виробничо-технічним підприємством Квант зареєстровано після завершення підприємством вказаного будинку.

Відтак, на підставі договору купівлі-продажу №б/н від 10 серпня 2007 року мала місце перша поставка житла позивачу.

За таких обставин, суд вважає спірне податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесених позивачем судових витрат у розмірі 2294,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби № 001789/1502 від 22 листопада 2012 року.

Стягнути на користь Приватного підприємства Теплобуд (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 11, код ЄДРПОУ 23729867) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев`яносто чотири гривні) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.