Постанова

від 13.07.2020 по справі 484/571/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.07.20

22-ц/812/1184/20

Справа №484/571/20 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Провадження №22-ц/812/1184/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 липня 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Корнацьких рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, яке ухвалене 21 травня 2020 року в приміщенні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області під головуванням судді Маржиної Т.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Корнацьких про повернення земельної ділянки та відшкодування доходів від використання безпідставно набутого майна,

В С Т А Н О В И Л А:

18 лютого 2020 року ОСОБА_1 пред`явила до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Корнацьких (далі - Товариство) зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

На підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія МК без номера від 23 січня 2002 року, її матері - ОСОБА_2 , на праві приватної власності, належала земельна ділянка з кадастровим номером № 4825481800:03:000:0672, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,95 га, яка розташована в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

01 січня 2006 року мати уклала з ТОВ Агрофірма Корнацьких договір оренди зазначеної земельної ділянки, зі строком дії 50 років.

У грудні 2008 року мати померла, у зв`язку з чим, за нею, як спадкоємцем першої черги спадкування за законом, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2014 року визнано право власності на згадану земельну ділянку.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2018 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2018 року, названий вище договір розірвано, підставою чого названо істотне порушенням орендарем умов договору.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2018 року з товариства на її користь стягнуто невиплачену за 2015-2017 роки орендну плату.

Після розірвання вказаного вище договору, вона договори оренди землі з ТОВ Агрофірма Корнацьких не укладала.

Не дивлячись на вказані обставини, відповідач продовжує незаконно утримувати та користуватися земельною ділянкою, ігнорує неодноразові вимоги про її повернення, продовжує її засівати сільськогосподарськими культурами, обробляє та збирає на ній врожай, позбавляє її можливості отримувати дохід від своєї земельної ділянки.

Посилаючись на наведене, позивач просила покласти на відповідача обов`язок з повернення земельної ділянки та стягнути з того у відшкодування збитків, завданих безпідставним використанням земельної ділянки у 2018-2019 роки, у розмірі 11 274 гривні 84 копійки.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2020 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

На ТОВ Агрофірма Корнацьких покладено обов`язок передати земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,95 га кадастровий номер 4825481800:03:000:0672, яка розташована в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області власнику - ОСОБА_1

Стягнуто з ТОВ Агрофірма Корнацьких на користь ОСОБА_1 11 274 грн. 84 копійки доходу за безпідставне використання земельної ділянки та 840 грн. 80 копійок у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі представник ТОВ Агрофірма Корнацьких вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушений принцип змагальності сторін у цивільному процесі, позивачем не надано доказів, що спірні земельні ділянки використовуються відповідачем.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції - без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Так, задовольняючи даний позов, суд 1 інстанції виходив з того, що судом встановлено, що саме позивач є власником земельних ділянок, якими користується незаконно відповідач.

За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Рішення суду 1 інстанції у повній мірі відповідає виписаному.

Так, відповідно до статей 526 і 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України Про оренду землі визначено, зокрема, що дія договору оренди землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною першою ст. 43 Закону України Про оренду землі передбачено, що обов`язок орендаря повернути орендодавцю земельну ділянку у разі припинення договору оренди землі.

ТОВ Агрофірма Корнацьких продовжує незаконно користуватись земельною ділянкою, ігноруючи звернення позивачки про її повернення. Доказів повернення відповідачем спірної земельної ділянки позивачці або правомірності користування ТОВ Агрофірма Корнацьких земельною ділянкою, суду не надано.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем надано довідку № 38 від 15.01.2020 року Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, з якої вбачається, що належна позивачці земельна ділянка заходиться у використані та обробітку ТОВ Агрофірма Корнацьких . Суд вважає довідку належним та допустимим доказом (а.с. -20).

Доказів на спростування факту, що спірна земельна ділянка не перебуває у використанні та обробітку ТОВ Агрофірма Корнацьких , відповідачем не надано.

Частинами першою та третьою ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, на теперішній час правова підстава, на якій було набуто майно, відпала, а тому суд вважає, що позовна вимога про повернення земельної ділянки позивачу підлягає задоволенню.

Оскільки цього ж, за таких же підстав дійшов і суд 1 інстанції, то такі його висновки не можуть бути скасовані, а рішення в цій частині є вірним та законним.

Вірним є рішення і в іншій частині, що стосується вирішення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь доходу, у зв`язку з використанням безпідставно набутого майна.

Так, вирішуючи цю вимогу, суд 1 інстанції виходив з наступного.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Відтак, недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними відносинами, які склалися між ним та фактичним користувачем за фактом неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Предметом позову в цій справі є стягнення з фактичного користувача земельної ділянки безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування нею без належних на те правових підстав.

Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.

За такого, враховуючи, що ТОВ Агрофірма Корнацьких безпідставно користується належною позивачу земельною ділянкою протягом 2018-2019 років, суд прийшов до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами щодо стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою, є кондикційними, і повинні регулюватися положеннями статті 1212 ЦК України.

Відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого Наказом Мінагрополітики від 23.05.2017року за № 262, нормативно грошова оцінка одиниці площі ріллі Миколаївської області складає 27 038 грн.

Відповідно до Указу Президента України від 02.02.2002 року № 92 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток/паїв/ одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки, забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки/паю/ та поступового збільшення цієї плати, залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Виходячи із зазначеного у зв`язку із відсутністю домовленості сторін дохід за користування земельною ділянкою складає - 5 637 грн. 42 коп. (27 038 грн. х 6,95 га х 3%).

Таким чином, загальна сума доходу за користування земельною ділянкою за 2018-2019 роки, яка підлягає стягненню з відповідача, склала 11 274 грн. 84 коп.

Як встановлено судом першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія МК без номера від 23 січня 2002 року, її матері - ОСОБА_2 , на праві приватної власності, належала земельна ділянка з кадастровим номером № 4825481800:03:000:0672 загальною площею 6,95 га, яка розташована в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

01 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Корнацьких був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки, зі строком дії 50 років (а.с.51-54).

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2014 року за позивачкою в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,95 га кадастровий номер 4825481800:03:000:0672, яка розташована в межах Кам`янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 квітня 2018 року договір розірвано у зв`язку з істотним порушенням орендарем умов договору (а.с.9-10).

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 липня 2018 року рішення суду залишено без змін (а.с.11-15). Також рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2018 року, яке постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишено без змін, стягнуто на її користь орендну плату за 2015-2017 роки.

Відповідно до пункту 9 Договору оренди землі від 01 січня 2006 року орендна плата за земельну ділянку приватної власності сплачується Орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю (або його уповноваженому представнику) готівкою відповідної грошової суми із каси Орендаря або перерахуванням на її банківський рахунок орендодавця. Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 785,84 грн.

Таким чином, між ОСОБА_2 , як орендодавцем та ТОВ Агрофірма Корнацьких , як орендарем, виникли правовідносини з приводу оренди належної орендодавцеві земельної ділянки.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Частиною 4 статті 32 Закону № 161- ХІV (в редакції, яка була чинною на час укладання Договору) передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

В пункті 40 Договору його сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

В силу частини 1 статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

За такого, набувши в порядку спадкування за законом право власності на передані в оренду відповідачу за Договором земельні ділянки, позивач набув, відповідно, і усі права та обов`язки орендодавця за цим договором.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Оскільки після розірвання договору оренди земельної ділянки відпали передбачені законом підстави для їх використання відповідачем, останній зобов`язаний повернути їх позивачеві.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги - як безпідставні.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту використання спірних земельних ділянок відповідачем, то такий факт відповідачем в суді першої інстанції не заперечувався, що вбачається із тексту відзиву на позовну заяву (а.с. 35-37).

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного, земельного та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Корнацьких залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 14 липня 2020 року.