Рішення

від 06.07.2020 по справі 926/855/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

06 липня 2020 року Справа № 926/855/20

За позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

до Приватного підприємства сільськогосподарської фірми "ШК.ВАЛ."

про стягнення заборгованості в сумі 63325,35 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Марущак Л.В.

Представники:

від позивача - Продан Л.Д.

від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства сільськогосподарської фірми "ШК.ВАЛ." про стягнення заборгованості в сумі 63325,35 грн, з яких: 41348,88 грн - сума основного боргу, 11314,52 грн - сума пені, 1783,95 грн - індекс інфляції, 8510,00 грн - 25 % річних, 368,00 грн - штраф за п.8.1 Договору.

В обґрунтування позовної заяви Державне публічне акціонерне товариство «Національна компанія «Украгролізинг» посилається на те, що між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу від 19.10.2018 року № 24-18-152 ств-фл/317, згідно з яким позивач передав відповідачу у користування Жатку для сої в комплекті ЗІП ЖЗС-6 та транспортним візком, зав. №068 (1 од.) строком на 3 роки, а відповідач зобов`язувався сплачувати за це лізингові платежі на умовах договору, однак, відповідач своїх зобов`язань за договором належним чином не виконав.

Провадження у справі відкрито ухвалою господарського суду Чернівецької області від 21 квітня 2020 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, яке призначив на 18 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 18 травня 2020 року відкладено розгляд справи по суті на 03 червня 2020 року.

03 червня 2020 року, суд своєю ухвалою, відклав розгляд справи по суті на 22 червня 2020 року.

Ухвалою суду від 22 червня 2020 року суд відклав розгляд справи по суті 06 липня 2020 року.

24 червня 2020 року від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог №14/431 від 10.06.2020 року (вх. №1419 від 24.06.2020 року), в якій останній просить суд задовольнити її та стягнути з відповідача загальну суму боргу в розмірі 53536,87 грн.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 ГПК України встановлено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 2 статті 207 ГПК України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Так, оскільки розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження, а заява про збільшення розміру позовних вимог №14/431 від 10.06.2020 року (вх. №1419 від 24.06.2020 року) подана позивачем під час розгляду справи по суті, а отже після початку першого судового засідання, суд залишає її без розгляду.

06 липня 2020 року представником позивача подано клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення 41348,88 грн основного боргу за відсутністю предмета спору, так як відповідачем 06 травня 2020 року в рахунок погашення суми основного боргу по договору від 19.10.2018 року № 24-18-152 ств-фл/317 сплачено 41348,88 грн.

Суд прийняв дане клопотання до розгляду.

У судовому засіданні 06 липня 2020 року представник позивача просила суд стягнути з відповідача 11314,52 грн пені, 1783,95 грн індекс інфляції, 8510,00 грн 25 % річних, 368,00 грн штраф за п.8.1 договору, закрити провадження у справі в частині стягнення 41348,88 грн основного боргу та повернути судовий збір в частині закриття провадження у справі.

Відповідач в судові засідання не з`явився, відзив на позов не подав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду спору.

Відповідно до частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в судовому засіданні 06 липня 2020 року без участі представника відповідача та за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке:

19 жовтня 2018 року між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» , як лізингодавцем, та Приватним підприємством сільськогосподарською фірмою "ШК.ВАЛ.", як лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу № 24-18-152 ств-фл/317, згідно якого позивач передав відповідачу у користування Жатку для сої в комплекті ЗІП ЖЗС-6 та транспортним візком, зав. №068 (1 од.), строком на 3 роки (додаток №1), а відповідач, в свою чергу, зобов`язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно графіку (додаток №2).

Відповідно до п. 3.4.3. договору лізингоодержувач (відповідач) зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 4.1. договору протягом 7 (семи) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором лізингоодержувач перераховує на рахунок лізингодавця:

- попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 15 (п`ятнадцяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ).

Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця.

Пунктами 4.2. та 4.3. договору передбачено, що з моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають:

- відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу;

- комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого та другого лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з Графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору;

- комісію за супроводження договору в розмірі 11 (одинадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування на додану вартість.

Лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно.

Відповідно до п. 4.4. договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до цього договору.

У додатку № 2 до договору сторонами погоджено графіки сплати лізингових платежів за Жатку для сої в комплекті ЗІП ЖЗС-6 та транспортним візком, зав. №068 (1 од.).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до цього договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу» , та виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором, якщо інше не визначено цим договором (пункт 9.1. договору).

Пунктами 10.3., 10.4., 10.10. договору передбачено, що строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, трьох процентів річних та індексу інфляції - 10 років. Правовідносини між сторонами, не врегульовані договором, регулюються законодавством. Всі зміни до договору здійснюються у письмовій формі шляхом укладення додаткового договору або обміну листами.

На виконання умов договору за актом приймання-передачі № 1 від 30.10.2018 року позивач передав відповідачу Жатку для сої в комплекті ЗІП ЖЗС-6 та транспортним візком, зав. №068 (1 од.) вартістю 460000,00 грн.

З доданих до позовної заяви документів - розрахунків суми позову - які відповідають графіку платежів, вбачається, що відповідачем було порушено графік сплати лізингових платежів та не сплачено у строк наступні платежі: № 14 в сумі 13994,81 грн не пізніше 30.12.2019 року, № 15 в сумі 13782,96 грн не пізніше 30.01.2020 року, № 16 в сумі 13621,11 грн не пізніше 30.02.2020 року.

Оскільки відповідачем було порушено умови договору фінансового лізингу № 24-18-152 ств-фл/317 від 19 жовтня 2018 року в частині сплати чергових лізингових платежів, згідно графіку, визначеного до договору лізингу, позивачем надсилались відповідачу вимоги, які залишені відповідачем без відповіді.

При цьому, 06 травня 2020 року, а саме під час розгляду справи судом, відповідачем в рахунок погашення суми основного боргу по договору № 24-18-152 ств-фл/317 від 19 жовтня 2018 року сплачено 41348,88 грн.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» на лізингоодержувача покладено обов`язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань або їх зміна не допускається.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), стаття 610 Цивільного кодексу України визначає як порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище, відповідач неналежним чином виконав свій обов`язок щодо лізингових платежів, у зв`язку з чим станом на 11 березня 2020 року за ним рахувалась заборгованість зі сплати основного боргу у сумі 41348,88 грн.

В силу ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно пункту 8.1. договору лізингу сторони цим договором домовилися і встановили, що за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4. цього договору, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу.

Крім того, у пункті 8.3. договору сторони домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п.8.1. цього договору.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір визначена частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу статей 217, 230 Господарського кодексу України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16 та від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд доходить висновку, що позивачем правомірно, в межах можливих нарахувань, заявлено до стягнення пеня в сумі 11314,52 грн (включно по 10.03.2020 року) та штраф в сумі 368,00 грн згідно пункту 8.1. договору лізингу, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів встановлений договором або законом.

Так, п. 8.3 Договору встановлено, що на прострочену суму лізингових платежів нараховується, зокрема, відсотки (проценти) у розмірі 25 % (двадцяти п`яти) річних.

Сума річних у розмірі 25% погоджена сторонами у договорі, що передбачено відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд, враховуючи умови п. 8.3 Договору та перевіривши розмір заявлених позивачем 25% річних та інфляційних нарахувань, зазначає, що останні заявлені в межах можливих нарахувань, а тому позовні вимоги про стягнення суми індексації основного боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 1783,95 грн (включно січень 2020 року) та 25% річних в сумі 8510,00 грн (по 10.03.2020 року року) підлягають задоволенню.

У відповідності до п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як встановлено судом, а також вбачається з матеріалів справи, відповідачем в рахунок погашення суми основного боргу по договору № 24-18-152 ств-фл/317 від 19 жовтня 2018 року сплачено 41348,88 грн, що підтверджується випискою відділення №7 АТ УКРГАЗБАНК від 06.05.2020 року.

За таких обставин, а також враховуючи клопотання позивача, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 41348,88 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частин 1 і 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, з огляду на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в частині задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону України Про судовий збір судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Так, враховуючи вищезазначене, беручи до уваги клопотання позивача та у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 41348,88 грн основного боргу, суд дійшов висновку повернути позивачу з Державного бюджету сплачену платіжним дорученням № 10824 від 20 березня 2020 року суму судового збору в розмірі 1653,96 грн.

Керуючись статтями 2, 123, 129, 130, 170, 207, 220, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Украгролізинг (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А, код 30401456) до Приватного підприємства сільськогосподарської фірми "ШК.ВАЛ." (60310, Чернівецька обл., Новоселицький р-н, с. Чорнівка, вул. Українська, 17 Б, код 37886465) про стягнення заборгованості у сумі 63325,35 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства сільськогосподарської фірми "ШК.ВАЛ." (60310, Чернівецька обл., Новоселицький р-н, с. Чорнівка, вул. Українська, 17 Б, код 37886465) на користь Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Украгролізинг (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А, код 30401456) пеню у сумі 11314,52 грн, індекс інфляції у сумі 1783,95 грн, 25% річних у сумі 8510,00 грн, штраф у сумі 368,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 448,04 грн.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Приватного підприємства сільськогосподарської фірми "ШК.ВАЛ." (60310, Чернівецька обл., Новоселицький р-н, с. Чорнівка, вул. Українська, 17 Б, код 37886465) на користь Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Украгролізинг (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А, код 30401456) основного боргу у сумі 41348,88 грн.

4. Повернути Державному публічному акціонерному товариству Національна акціонерна компанія Украгролізинг (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-А, код 30401456) з Державного бюджету сплачену платіжним дорученням № 10824 від 20 березня 2020 року суму судового збору в розмірі 1653,96 грн.

5. Заяву Державного публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Украгролізинг про збільшення розміру позовних вимог № 14/431/ від 10.06.2020 року (вх. № 1419 від 24.06.2020 року) залишити без розгляду.

У судовому засіданні 06 липня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 13 липня 2020 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя О.С. Тинок