Рішення

від 15.07.2020 по справі 360/1741/20

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1741/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фермерського господарства "Янтар" до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви фермерського господарства "Янтар" (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - відповідач), яким просить суд:

- наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 17 березня 2020 року №1450-сг Про відмову в наданні дозволу на розробку технічної документації визнати таким, що прийнятий не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необгрунтовано, і його скасувати;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 лютого 2020 року про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення 79,6838 га ріллі на території Великоцької сільради Міловського району Луганської області за межами населеного пункту села Ярське з урахуванням відповідних висновків суду;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на користь ОСОБА_1 понесені судові виграти на оплату судового збору і витрати, пов`язані з розглядом справи у загальній сумі 5102,00 грн, з яких судовий збір - 2102,00 грн, витрати, пов`язані з розглядом справи - 3000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , як голова фермерського господарства Янтар , звернувся до відповідача із заявою від 11 лютого 2020 року про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення 79,6838га ріллі, яка розташована на території Великоцької сільради Міловського району Луганської області.

Згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ 2080000281 від 30 вересня 1996 року, виданого на підставі рішення Міловської РДА від 25 вересня 1996 року № 32 на ім`я ОСОБА_2 , земельна ділянка надана останньому для ведення фермерського господарства із земель комунальної власності Великоцької сільської ради за межами населеного пункту села Ярське Міловського району Луганської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_2 помер.

Наказом відповідача від 12 листопада 2019 року № 3479-сг Про припинення права постійного користування землею право постійного користування даною земельною ділянкою засновника ФГ Янтар ОСОБА_2 припинено у зв`язку з його смертю, а сама земельна ділянка площею 79,6838 га ріллі обліковується у землях державної власності сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі, шляхом внесення відповідних змін у земельно-облікові документи, тобто на даний час земельна ділянка у користування на будь-яких умовах не надавалась і законним шляхом надана бути іншим особам не може, так як у ФГ Янтар у встановленому законом порядку не витребувана.

Наказом від 17 березня 2020 року №1450-сг Про відмову в наданні дозволу на розробку технічної документації у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 11 лютого 2020 року про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 79,6838га ріллі, відмовлено з підстав: відсутності документа, що засвідчує право на земельну ділянку, зареєстрованого за ФГ Янтар п. е ч. 10 ст. 55 Закону України Про землеустрій , з посиланням на постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс16, який визначив, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

З посиланням на норми Земельного кодексу України представник позивача вважає наказ від 17 березня 2020 року №1450-сг безпідставним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

27 травня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд відповідачем подано відзив на позову (арк. спр. 63-67) в якій заперечував проти позову.

В обґрунтування відзиву на позов зазначено, що розпорядженням Міловської районної державної адміністрації Луганської області від 25 вересня 1996 року за № 321 ОСОБА_2 передано в постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 79,6838 га із земель запасу Великоцької сільської ради Міловського району Луганської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

В подальшому ОСОБА_2 отримав державний акт на право постійного користування землею: серії ЛГ №2080000281 від 30 вересня 1996 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №194.

24 вересня 2009 року ОСОБА_2 помер.

Із частини другої статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), який набрав чинності 01 січня 2002 року, вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Враховуючи чинне земельне законодавство фізичні особи не можуть бути постійними землекористувачами, але слід зазначити, що пунктом 6 розділу 10 Земельного кодексу України було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Водночас, положення пункту 6 розділу 10 ЗК України втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішенням Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року.

Цим рішенням вимога ЗК України 2002 року про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою до 01 січня 2008 року визнана неконституційною, тобто у цьому випадку ОСОБА_2 не мав обов`язку до 01 січня 2008 року здійснити переоформлення права користування земельними ділянками.

Набрання чинності статті 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежувала і не скасовувала діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянином в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що землекористувачі, які набули права постійного користування земельною ділянкою на підставі норм ЗК України, в редакції від 22.06.1993 року, але на сьогодні є поза рамками кола суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою (частина друга статті 92 Кодексу), мають право використовувати надані їм земельні ділянки на праві постійного користування до того часу, поки не буде розроблене законодавче, організаційне та фінансове забезпечення щодо переоформлення права постійного користування на право власності або право оренди.

Тобто рішення Конституційного Суду України зводиться до того, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Разом з тим, ОСОБА_2 за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

Зазначена позиція відповідача кореспондується з позицією Верховного Суду у постанові від 18 березня 2019 року № 472/598/16-ц.

Таким чином, 12 листопада 2019 року Головним управлінням було прийнято наказ № 3479-сг про припинення права постійного користування землею гр. ОСОБА_2 , загальною площею 79,6838 га, у тому числі: рілля - 79,6838 га, що перебуває в постійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ЛГ № 2080000281 від 30 вересня 1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, для ведення селянського (фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Великоцькій сільській раді Міловського району Луганської області, у зв`язку зі смертю (додаток до позовної заяви), який до теперішнього часу є чинний та не скасований.

Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Зазначена позиція відповідача кореспондується з позицією Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року справа № 922/2103/17.

14 лютого 2020 року голова ФГ Янтар Оганесов К.М ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області з заявою про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 79,6888 га, наданої в постійне користування ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ 2080000281 від 30 вересня 1996 року, з метою отримання кадастрового номера і подальшій передачі її у користування на умовах емфітевзису або оренди.

Пунктом 2 наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 р. за № 391/17686, визначено, що установи, що межові знаки, які встановлені з метою закріплення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) до набрання чинності цим наказом, є дійсними і підлягають заміні лише при добровільному зверненні власника (користувача) земельної ділянки.

Земельна ділянка площею 79,6888 га, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в Великоцькій сільській раді Міловського району Луганської області, була передана в постійне користування ОСОБА_2 , а не ФГ Янтарь .

Отже, звернутися до Головного управління за згодою на відновлення меж земельної ділянки загальною площею 79,6838 га мав право лише ОСОБА_2 .

Відповідачем не надано копії документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

ФГ Янтарь , як у юридичної особи відсутнє право користування земельною ділянкою, оскільки право постійного користування спірною земельною ділянкою належало фізичній особі. Тобто, право користування земельною ділянкою ФГ Янтарь є похідним від права фізичної особи - ОСОБА_2 , яке припинилося зі смертю його володільця 24 вересня 2009 року.

Відповідно до наказу від 12 листопада 2019 року № 3479-сг Головним управління припинено право постійного користування землею гр. ОСОБА_2 , загальною площею 79,6838 га, у тому числі: рілля - 79,6838 га, що перебуває в постійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ЛГ № 2080000281 від 30 вересня 1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, для ведення селянського (фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Великоцькій сільській раді Міловського району Луганської області, у зв`язку зі смертю.

Згідно з інформацією, наданою Відділом у Міловському районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області після розроблення технічного звіту по розробці відведення земельної ділянки і перенесення його в натурі, гр. ОСОБА_2 було отримано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ № 2080000281 та зареєстровано в Государственной земельно-кадастровой книге Меловского района (города). Том І (Разделы І-ІІ) (мова оригіналу) за номером 194, а в Книге № 2.1 записи (регистрации) государственных актов на право постоянного пользования землей гражданами Меловской район (мова оригіналу) за номером 36 (копії витягів із книг додаються).

У відділі у Міловському районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області зберігається другий екземпляр Державного акту на право постійного користування землею серія ЛГ № 2080000281, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194 30 вересня 1996 року.

На другому екземплярі державного акту стоїть відмітка про отримання його 30 вересня 1996 року гр. ОСОБА_2 та засвідчено підписом.

ФГ Янтар не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки площею 79,6888 га, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Великоцькій сільській раді Міловського району Луганської області.

Частиною 8 статті 55 Закону України Про землеустрій передбачено, що у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України (у випадках, передбачених законом).

Оскільки, 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, як голова ФГ Янтарь , а не як фізична особа, та просив надати згоду на відновлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення для подальшого отримання її у користування на умовах емфітевзису або оренди.

Таким чином, враховуючи наведене, ФГ Янтар може отримати земельну ділянку площею 79,6888 га, розташовану за межами населених пунктів, на території, яка, за даними Державного земельного кадастру, враховується в Великоцькій сільській раді Міловського району Луганської області, лише на конкурентних засадах (земельних торгах).

03 червня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) надійшла відповідь на відзив (арк. спр. 74-76).

09 липня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд представник позивача надав заперечення на відповідь на відзив (арк. спр. 79-80).

Ухвалою суду від 04 травня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 37-38).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

Фермерське господарство Янтар , ідентифікаційний код 24206893, місцезнаходження: 92543, Луганська область, Міловський район, с. Червона Зірка, зареєстроване як юридична особа 14 лютого 1997 року за № 13691200000000205, засновником якого є ОСОБА_2 , керівником та підписантом ОСОБА_1 , що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. спр. 20-21, 52-53).

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею виданого громадянину України серії ЛГ 2080000281 від 30 вересня 1996 року, на підставі рішення Міловської райдержадміністрації Міловського району Луганської області від 25 вересня 1996 року № 321 ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 79,6838 гектарів в межах згідно плану; земельна ділянка розташована на території Великоцької сільської ради для ведення селянського/фермерського/ господарств; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 36 (арк. спр. 15, 49, 68 зв.б -69).

Згідно з рішенням власника від 05 червня 2009 року ОСОБА_2 , як засновник ФГ Янтар призначив головою фермерського господарства ОСОБА_1 (арк. спр. 18, 51 зв.б.).

Відповідно до Змін до Статуту ФГ Янтар зареєстрований 10 червня 2009 року головою фермерського господарства є ОСОБА_1 (арк. спр. 16-17).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 24 вересня 2009 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк. спр. 19).

Наказом № 3479-сг від 12 листопада 2019 року Про припинення права постійного користування землею припинено право постійного користування землею гр ОСОБА_2 , загальною площею 79,6838, у тому числі: рілля 79,6838 га, що перебуває в постійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею виданого громадянину України серії ЛГ 2080000281 від 30 вересня 1996 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 194, для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованого за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Великоцькій сільській раді Міловського району Луганської області, у зв`язку зі смертю (арк. спр. 28).

З метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 89,6838 га ріллі, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 11 лютого 2020 року, яка зареєстрована 14 лютого 2020 року (арк. спр. 31, 48).

До заяви додані наступні документи: копія державного акту на право постійного користування землею серії ЛГ 2080000281 від 30 вересня 1996 року; копія довідок статистики з ЄДРПОУ щодо ФГ Янтар ; копія змін до Статуту ФГ Янтар з відповідним рішенням його засновники ОСОБА_2 ; інформація з ЄДРПОУ щодо юридичного статусу ФГ Янтар ; копія нотаріальної довіреності.

Наказом від 17 березня 2020 року №1450-сг у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 11 лютого 2020 року про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 79,6838га ріллі, відмовлено з підстав: відсутності документа, що засвідчує право на земельну ділянку, зареєстрованого за ФГ Янтар (пункт е) ч. 10 статті 55 Закону України Про землеустрій , з посиланням на постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс16, який визначив, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право (арк. спр. 33, 47).

Згідно інформації Державної земельної - кадастрової книги Міловського району том 1 (Розділи І-ІІ) ОСОБА_2 отримано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ № 2080000281 та зареєстровано за номером 194 (арк. спр. 30, 70).

Відповідно до Книги № 2.1 записи реєстрації державних актів на право постійного користування землями Міловського району ОСОБА_2 30 вересня 1996 року отримано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ № 2080000281 та зареєстровано за номером 36 (арк. спр. 71).

Позивач не погодившись із рішенням про відмову в наданні дозволу на розробку технічної документації, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами

Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено основні терміни, а саме:

державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ч.1 ст.1 Закону).

Згідно частин першої та другої статті 16 Закону України Про Державний земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України Про Державний земельний кадастр внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

В силу абзацу третього частини першої статті 21 Закону України Про Державний земельний кадастр відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Згідно статті 1 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Статтею 22 Закону України Про землеустрій передбачено, що землеустрій здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Як вбачається зі змісту статті 25 Закону України Про землеустрій документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з статтею 55 Закону України Про землеустрій встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);

г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані);

ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);

и) кадастровий план земельної ділянки;

і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Отже, необхідною складовою технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для земель державної та комунальної власності є згода органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29 вересня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.

Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (підпункт 13 пункту 4 Положення).

Встановлюючи в якості обов`язкового документа у складі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згоди власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем, законодавець, разом з тим, не визначив підстав та порядку надання такої згоди.

Надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час створення у лютому 1997 року фермерського господарства Янтар регулювалось положеннями статей 50, 51 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ та Законом України Про селянське (фермерське) господарство .

Відповідно до статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (далі - Закон № 2009-XII) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею.

У постійне користування згідно з частиною другою статті 4 Закону № 2009-XII земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що засновником ФГ Янтар є ОСОБА_2 , керівником на даний час є ОСОБА_1 .

За змістом статті 9 Закону № 2009-XII після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

За частиною першою статті 1 Закону № 2009-XII фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України у новій редакції.

Право постійного користування земельною ділянкою визначено частиною першою статті 92 Кодексу, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2009-XII та відповідно до частини першої статті 31 ЗК України землі фермерського господарства складаються із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частина друга статі 12 Закону України Про фермерське господарство ).

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (частиною другою статті 31 ЗК України).

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України Про фермерське господарство ).

За приписами статті 20 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

Разом з цим суд наголошує, що спірна ділянка перебувала у власності ОСОБА_2 як фізичної особи, а не ФГ Янтар .

Відповідно до статті 143 Конституції України та статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Тобто, правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №922/3312/17.

З аналізу наведених норм та встановлених під час розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення. Разом з тим, ОСОБА_2 за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

Доказів укладення відповідно договору, позивачем суду не надано.

Крім того, відповідач наказом № 3479-сг від 12 листопада 2019 року припинив право постійного користування земельною ділянкою, про що відомо та не заперечується позивачем.

Вказаний наказ не оскаржений, що свідчить про відсутність обставин, які підтверджують факт приналежності ФГ Янтар на титулі постійного користування спірної земельної ділянки, переданої у постійне користування на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю.

Враховуючи, що позивачем на момент звернення до відповідача із заявою не надано документ, який посвідчує право на земельну ділянку, суд приходить до висновку про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області № 1450-сг від 17 березня 2020 року Про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою , прийнятий у межах повноважень з дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, в межах наданих повноважень і спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до статті 19 Конституції України відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами.

Згідно частини першої та другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог фермерського господарства "Янтар" до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, але не менше строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Т.В. Смішлива