Ухвала

від 14.07.2020 по справі 640/3734/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

14 липня 2020 року м. Київ № 640/3734/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши клопотання представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного агентства України з питань кіно про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, Державного агентства України з питань кіно про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 05.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та вирішено здійснювати розгляд справи колегією у складі трьох суддів.

29 травня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі, обґрунтоване тим, що спірні правовідносини, виникли із трудових правовідносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби і таким чином провадження підлягає закриттю відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Вивчивши вказане клопотання, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

У пункті 2 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто, для наявності такого спору є обов`язковим наявність зв`язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

У той же час, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Наведене нормативне регулювання визначає, за якими критеріями певні спірні правовідносини належить відносити до тих, на які поширюється або не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Вияв і вибір ознак належності спору до відповідної юрисдикції суду в кожному конкретному випадку має провадитися із суб`єктного складу спірних правовідносин, суті та юридичної природи фактичних передумов конфлікту і, що головне, змісту правовідносин між їх суб`єктами.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України та Державного агентства України з питань кіно щодо невиплати стипендії йому як члену Ради з державної підтримки кінематографії за період з квітня 2019 року по січень 2020 року та зобов`язати відповідачів виплатити йому таку стипендію відповідно до Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 588 від 26.07.2018.

Так, Закон України Про державну підтримку кінематографії в Україні від 23.03.2017 №1977-VIII визначає засади державної підтримки кінематографії в Україні, що має на меті створення сприятливих умов для розвитку кіновиробництва, встановлення прозорих процедур здійснення фінансування державою проектів у сфері кінематографії.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України Про державну підтримку кінематографії в Україні державна підтримка кінематографії здійснюється за рахунок коштів, передбачених для зазначених цілей відповідно до цього Закону, Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законодавчих актів. Управління коштами, отриманими для цілей державної підтримки кінематографії, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, є розпорядником коштів державної підтримки кінематографії та розпоряджається ними виключно на підставі рішень Ради з державної підтримки кінематографії.

Згідно пункту 1 Положення про Державне агентство України з питань кіно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 року № 277. Державне агентство України з питань кіно (Держкіно) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури, молоді та спорту і який реалізує державну політику у сфері кінематографії.

У силу вимог частини першої статті 9 Закону України Про державну підтримку кінематографії в Україні з метою ефективного розпоряджання коштами державної підтримки кінематографії у формах, передбачених статтею 7 цього Закону, Кабінетом Міністрів України в установленому ним порядку утворюється Рада з державної підтримки кінематографії (далі - Рада) у складі дев`яти осіб, члени якої призначаються строком на два роки. Після закінчення дворічного строку повноваження члена Ради припиняються автоматично. Одна й та сама особа не може бути включеною до складу Ради більш як на один строк поспіль.

Частиною восьмою статті 9 Закону України Про державну підтримку кінематографії в Україні визначено, що члени Ради не є державними службовцями. За виконання своїх функцій члени Ради отримують плату - стипендію. Розмір та порядок виплати стипендій членам Ради встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 195 від 21.03.2018 Про затвердження Порядку утворення Ради з державної підтримки кінематографії представники від творчих спілок, громадських об`єднань, господарських об`єднань, статутні документи яких передбачають провадження діяльності у сфері кінематографії та/або телебачення і діяльність яких є активною (протягом останніх трьох років організовують періодично, не рідше ніж один раз на рік, громадські заходи щодо розв`язання проблем у сфері кінематографії: ініціюють публічні обговорення актуальних питань, публічні дискусії у професійній сфері тощо), обираються до складу Ради на конкурсній основі.

З аналізу вказаних норм вбачається, що з метою ефективного розпоряджання коштами державної підтримки кінематографії утворюється Рада з державної підтримки кінематографії, до складу якої обираються члени, що здійснюють відповідні повноваження.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 588, члени Ради за виконання своїх функцій отримують плату - стипендію.

Виплата стипендій членам Ради здійснюється щомісяця не пізніше ніж 15 числа за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою Державна підтримка кінематографії .

Держкіно перераховує стипендії членам Ради на їх особисті банківські рахунки.

Відтак, регулювання діяльності Ради з державної підтримки кінематографії має характер виключно публічного регулювання. Утворення Ради регламентоване Порядком утворення Ради з державної підтримки кінематографії, затвердженим постановою КМУ від 21 березня 2018 року № 195, а питання виплати членам Ради оплати виконання їх функцій регламентоване Постановою КМУ від 26 липня 2018 року № 588 Деякі питання виплати стипендій членам Ради з державної підтримки кінематографії , якою прописаний механізм виплати стипендій, а саме те, що вказані стипендії щомісяця виплачуються, за рахунок коштів загального фонду державного бюджету за програмою Державна підтримка кінематографії на особисті картки членів Ради.

При цьому, слід зазначити, що у спірних правовідносинах між позивачем як членом Ради з державної підтримки кінематографії, Кабінетом Міністрів України і Державним агентством України з питань кіно не виникли трудові відносини, між ними не було укладено трудовий договір, на такі правовідносини не поширюються вимоги Кодексу законів про працю України.

Крім того, Кабінет Міністрів України утворивши Раду з державної підтримки кінематографії фактично делегував останній повноваження щодо розпоряджання коштами державної підтримки кінематографії, тобто, Рада (її члени) таким чином виконують функцію держави у відповідних правовідносинах.

Таким чином, з огляду на сукупність встановлених обставин, суд вважає, що даний позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі виник не щодо проходження позивачем публічної служби, а предметом спору є перевірка законності невиконання владних управлінських функцій відповідачів щодо організації та забезпечення виплати стипендії позивачу, у зв`язку з чим, цей спір є публічно-правовим і він має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Виходячи з викладеного та враховуючи предмет розгляду даної справи, суб`єктний склад учасників процесу, суд приходить до висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України не вбачає.

З урахуванням викладеного, керуючись приписами статей 238, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі № 640/3734/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда

Судді В.В. Амельохін

І.А. Качур