Рішення

від 14.07.2020 по справі 640/14476/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

15 липня 2020 року справа №640/14476/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 )до1. Служби безпеки України (далі по тексту відповідач 1, СБУ); 2. Міністерство оборони України (далі по тексту відповідач 2, МО України)про1) визнання протиправною відмову відповідача 1 щодо зарахування періоду військової служби позивача у Збройних Силах з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року для нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за календарні роки служби; 2) зобов`язання відповідача 1 зарахувати період військової служби позивача у Збройних Силах з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року для нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за календарні роки служби; 3) зобов`язання відповідача 1 провести перерахунок, нарахування і виплату на користь позивача одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням періоду дійсної військової служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року з урахуванням вже виплаченої одноразової грошової допомоги; 4) зобов`язання відповідача 2 надати відповідачу 1 наявні документи щодо проходження позивачем військової служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року та здійснених позивачу виплат під час звільнення в 1993 році В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування періоду проходження позивачем військової служби у Збройних Силах з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року неправомірними, у зв`язку з тим, що при попередньому звільненні позивач не набув права на виплату вказаної допомоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/14476/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

13 вересня 2019 року позивачем надана позовна заява з уточненими позовними вимогами, в якій просить зобов`язати відповідача 1 зарахувати до строку календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні період військової служби 6 років у Збройних Силах, з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року, провести перерахунок, нарахування і виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням вказаного періоду та вже виплаченої одноразової грошової допомоги.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача 1 зазначено, що дії щодо обчислення позивачу вислуги років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у СБУ є правомірними, оскільки позивач при попередньому звільненні з військової служби 19 червня 1993 року набув право на отримання такої грошової допомоги, тому відповідачем 1 здійснено виплату одноразової грошової допомоги за 26 повних календарних років, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що позивачем не зазначено яким чином відповідач 2 порушив його права, не оскаржується жодних рішень відповідача 2, позивач не мав з боку відповідача 2 порушеного права, свободи чи інтересу, які б підлягали судовому захисту; позивач з 31 травня 1987 року по 1 серпня 1988 року проходив військову службу на території Московського військового округу, з 01 серпня 1988 року по 19 червня 1993 року у Київському ВЗРІУ, в Галузевому державному архіві відповідача 2 зберігаються документи фондів лише Управлінь Київського та Одеського військових округів, Військової Ради КВО, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів періоду 1950-1991 років, отже документи військових частин Московського військового округу у відповідача 2 відсутні, особова справа позивача зберігається у відповідному підрозділі СБУ та відповідач 2 не має до неї доступу.

10 січня 2020 року позивачем надана відповідь на відзив відповідача 1, у якій зазначено, що під час попереднього звільнення зі Збройних Сил ним не набуто права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки він не мав достатньої вислуги років, передбаченої пунктом 6 частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно до абзацу 7 пункту 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплата пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 (далі по тексту Порядок №393) у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

У запереченні проти відповіді позивача на відзив, відповідачем 1 зазначено, що позивач при попередньому звільненні з військової служби у Збройних Силах України набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, обґрунтовуючи свою позицію частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції діючої на час звільнення позивача з військової служби у Збройних Силах та Порядком №393, у зв`язку з чим у відповідача 1 відсутні правові підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги за повних 32 роки військової служби.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом СБУ від 07 червня 2019 року №739-ос позивача звільнено з військової служби з 30 червня 2019 року.

Відповідно до послужного списку позивача за період проходження військової служби в МО України, складеного 30 травня 1993 року, з 22 травня 1987 року по 01 серпня 1988 року позивач проходив строкову військову службу в збройних силах, з 01 серпня 1988 року по 19 червня 1993 року курсант Київського вищого зенітного ракетного інженерного училища імені С.М. Кірова (далі по тексту КВЗРІУ), звільнений з дійсної військової служби наказом МО України 19 червня1993 року №343.

В архівній довідці Галузевого державного архіву МО України від 09 липня 2019 року №179/1/10593 зазначено, що позивачу присвоєно військове звання «лейтенант» по запасу та звільнено з дійсної військової служби з забезпеченням усіма видами постачання за нормами забезпечення і необхідними документами, відомості щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.

З 26 червня 1993 року по 30 червня 2019 року позивач проходив військову службу в органах СБУ, звільнений у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, при звільненні виплачена допомога за 26 повних календарних років служби.

29 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача 1 з заявою, відповідно до якої просить здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за 32 календарні роки, у зв`язку з тим, що при попередньому звільнені не набув права на отримання такої грошової допомоги.

12 серпня 2019 року відповідачем 1 позивачу відмовлено в здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за 32 роки військової служби, оскільки згідно з наказом МО України від 19 червня 1993 року №343 позивача звільнено з військової служби з виплатою усіх належних видів грошового забезпечення.

Спірні відносини щодо соціального і правового захисту військовослужбовців, в тому числі щодо права на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні зі служби, регулюються правовими нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», його дія поширюється, зокрема, на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Абзацами першим та шостим частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, встановлені умови виплати одноразової грошової допомоги. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Аналогічні норми містяться у пункті 10 Порядку №393.

Таким чином, положеннями статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 10 Постанови №393 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.

Крім того, обов`язковою умовою для такої виплати є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років, оскільки від наявності вислуги у зазначеній кількості років та підстав звільнення військовослужбовця залежить розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати при звільненні зі служби.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2018 року у справі №552/4468/17.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції діючій під час звільнення позивача з військової служби у 1993 році, встановлено, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку №393 (в редакції, діючій під час звільнення позивача з військової служби у 1993 році) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

Аналогічна правова норма містилася в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, діючій під час звільнення позивача з військової служби у 1993 році.

Виплата вказаної грошової допомоги станом на дату звільнення позивача з військової служби у 1993 році не залежала від стажу служби, проте залежала від виду військової служби та не передбачалася військовослужбовцям строкової служби.

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в редакції, діючій під час звільнення позивача з військової служби у 1993 році, громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами.

Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач з 31 травня 1987 року проходив строкову військову службу в збройних силах та з 01 серпня 1988 року по 19 червня 1993 року був курсантом КВЗРІУ.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час звільнення з військової служби 19 червня 1993 року відповідно до наказу МО України №343, позивач не набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 5-місячного грошового забезпечення, оскільки на нього поширюються права та обов`язки військовослужбовця строкової служби.

Як передбачено частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 10 Порядку №393 при повторному звільненні одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

З огляду на вказане, суд відхиляє доводи відповідача 1 про відсутність у позивача права урахування періоду попередньої служби при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку з набуттям позивачем на момент попереднього звільнення права на отримання грошової допомоги у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

В архівній довідці Галузевого державного архіву МО України від 09 липня 2019 року №179/1/10593 зазначено, що відомості щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні відсутні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказів отримання позивачем грошової допомоги при попередньому звільненні з військової служби відповідачем 1 не надано, як і не надано доказів здійснення будь-яких заходів для з`ясування вказаних обставин.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови відповідача 1 щодо не зарахування до вислуги років для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні періоду з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року та зобов`язання відповідача 1 зарахувати до строку календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні період з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року та провести перерахунок нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням періоду дійсної військової служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року з урахуванням вже виплаченої одноразової грошової допомоги.

В частині позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача 2 надати відповідачу 1 до особової справи позивача всі наявні документи щодо проходження служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року та здійснених виплат під час звільнення у 1993 році, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом з пояснень позивача та відповідача 2, особова справа позивача зберігається у відповідному підрозділі СБУ.

Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року №333 (далі по тексту Інструкція №333) встановлений порядок ведення особової справи.

Пунктом 2.15. глави 2 Інструкції №333 встановлено, що основним документом персонального обліку офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи.

У військових частинах за місцем служби офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу ведуться перші примірники особових справ, за винятком категорії офіцерів, перші примірники особових справ, які підлягають передачі штабами військових частин до вищих кадрових органів для їх зберігання і ведення: на командирів військових частин, з`єднань, начальників закладів, установ і організацій - до кадрових органів вищої інстанції; на офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу кораблів 3 і 4 рангів - до відповідних штабів за підпорядкованістю; на військовослужбовців, обраних народними депутатами України, депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим або депутатами місцевих рад на виборні посади, які прикомандировуються відповідно до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад із залишенням їх на військовій службі, - до відповідних органів, установ і організацій за дорученням кадрового органу Міністерства оборони.

Особові справи на військовослужбовців, які безпосередньо займаються обліком особового складу, ведуться і зберігаються особисто начальниками відповідних штабів військових частин і кадрових органів.

Відповідно до пункту 3.6. глави 3 Інструкції №333 усі документи підшиваються за розділами в особову справу.

Пунктом 3.9. глави 3 Інструкції №333 встановлено, що вилучення з особової справи окремих документів проводиться лише з дозволу командира військової частини (начальника установи) або начальника кадрового органу (залежно від місця ведення особової справи). У внутрішньому описі відповідного розділу робиться запис про те, коли вилучено документ, куди і за яким вихідним номером відіслано або куди підшито після вилучення. Якщо вилучений документ знищено, то зазначаються номер і дата акту про знищення.

Запис про вилучення документів засвідчується начальником штабу військової частини або начальником кадрового органу та гербовою печаткою.

Особові справи і документи, підшиті до них, військовослужбовцям на руки не видаються. Ознайомлення з матеріалами своєї особової справи військовослужбовець здійснює в присутності посадової особи, яка відповідає за її ведення і облік.

Аналіз наведених норм законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що відповідач 2 не має доступу до особової справи позивача, доказів вилучення відповідачем 2 документів (грошовий атестат, особиста картка) позивачем не надано.

Таким чином, суд приходить висновку щодо відмови в частині вимог стосовно надання відповідачем 2 відповідачу 1 до особової справи позивача документів щодо проходження ним служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року та здійснених йому виплат під час звільнення у 1993 році.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України у розмірі 576,30 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Служби безпеки України щодо зарахування періоду військової служби ОСОБА_1 у Збройних Силах з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року для нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за календарні роки служби.

3. Зобов`язати Службу безпеки України зарахувати період військової служби ОСОБА_1 у Збройних Силах з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року для нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за календарні роки служби.

4. Зобов`язати Службу безпеки України провести перерахунок, нарахування і виплату на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням періоду дійсної військової служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року з урахуванням вже виплаченої одноразової грошової допомоги.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 576,30 грн. (п`ятсот сімдесят шість гривень тридцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Служба безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33; ідентифікаційний код 00034074)

Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022).

Суддя В.А. Кузьменко