Рішення

від 14.07.2020 по справі 509/1099/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1099/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Модесста про визнання трудових відносин припиненими, -

ВСТАНОВИВ :

6 березня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд, визнати припиненими свої трудові відносини з ТОВ Модесста з 18.02.2020 р. у зв`язку зі звільненням з посади директора ТОВ Модесста за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП, мотивуючи це ігноруванням розгляду вказаного питання з боку учасників товариства, яке повинно бути проведено позачерговими загальними зборами учасників товариства.

Представниця позивача за ордером адвокат Ковальчук М.Г. в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надавши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримала позов, який просила задовольнити та слухати справу за її відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 80,82).

Представник відповідачів в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується офіційною роздруківкою в сайту ОД УДППЗ Укрпошти (відстеження посилок), згідно з якою відправлення з рекомендованим листом за номером 6505905249408 вручене адресу представнику - 23.06.2020 р. о 08:34 год. та відповідною поштовою квитанцією (фіскальним чеком), а також шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади, причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності, відзиву або письмових пояснень суду не надав (а.с. 81,83-86).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку в підготовчому судовому засіданні, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Статтею 43 Конституції України передбачено - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У відповідності до статті 21 КЗпП України - трудовий договір між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Приписами ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути : безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання

трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП - працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний с дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд встановив, що наказом ТОВ Модесста від 26.04.2005 р. на підставі протоколу зборів учасників ТОВ № 1 від 21.04.2005 року позивача прийнято на посаду директора ТОВ Модесста (а.с. 9).

Відповідно до наказу № 7 від 01.11.2005 р. ТОВ Модесста позивач вступив на посаду диретора ТОВ на постійну роботу з 01.11.2005 р. з окладом згідно штатного розпису (а.с. 10).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що з позивачем, особлива форма трудового договору - контракт щодо виконання обов`язків директора ТОВ Модесста не укладався (а.с. 11-12).

Так, 24.12.2019 р., позивачем було подано загальним зборам учасників ТОВ Модесста заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, з 18.02.2020 р. (а.с. 13).

Згідно зі ст. 28 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Частинами 1,2 статті 29 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників.

Відповідно до Статуту ТОВ Модесста вищим органом Товариства є Загальні Збори Учасників (п. 10.1. Статуту), а виконавчим органом Товариства є директор, який вирішує всі питання діяльності Товариства (п.10.2. Статуту) (а.с. 24-50).

Загальні Збори Учасників є вищим органом управління Товариства, у яких Учасники Товариства беруть участь особисто або через своїх уповноважених представників. Збори Учасників мають повноваження згідно Статуту вчиняти будь-які дії стосовно діяльності та справ Товариства, що не суперечать чинному законодавству (п.11.1. Статуту).

Відповідно до ст. 31 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: 1) з ініціативи виконавчого органу товариства; 2) на вимогу наглядової ради товариства; 3) на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

При чому, порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначений статтею 32Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , відповідно до якої, загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників (ч.1). Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства (ч.2). Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства (ч.3). Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення (ч.4). У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін (ч.5).

Крім цього, статутом ТОВ Модесста передбачено, що Загальні Збори Учасників скликаються шляхом надсилання повідомлення про скликання Загальних Зборів Учасників всім Учасникам Товариства рекомендованим листом, телексом, телефаксом, кур`єрською поштою чи доставкою з рук в руки на адреси, зазначені Учасниками Товариства. Повідомлення про Збори повинно містити вказівку на дату, час, місце проведення та порядок денний Зборів Учасників. Повідомлення про Збори має бути направлено не менш ніж за 40 днів до дня скликання Зборів. В будь-якому випадку дата проведення Зборів Учасників має бути спланована таким чином, щоб забезпечити отримання Учасниками необхідних віз (в разі необхідності) та організацію виїзду на місце проведення Зборів Учасників (п. 11.9. Статуту).

У випадку неможливості бути особисто присутнім на Зборах, Учасник зобов`язаний повідомити виконавчий орган Товариства про це та про можливість його участі у режимі відео-конференції або надати своє волевиявлення з питань порядку денного у письмовій формі із нотаріальним засвідченням справжності його підпису на такому документі, не пізніше ніж за 25 днів до дня проведення Зборів Учасників (п. 11.20. Статуту).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема : обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до п. 12.1.7 Статуту ТОВ Модесста , до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить обрання (призначення) та відкликання (звільнення) директора Товариства, встановлення розміру його винагороди.

Пунктом 12.5 Статуту ТОВ встановлено, що з решти питань, в т.ч. за п. 12.1.7, рішення приймаються простою більшістю голосів усіх Учасників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

На виконання вимог Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та Статуту ТОВ Модесста - 26.12.2019 р. на адреси Учасників ТОВ Модесста , громадянина РФ ОСОБА_2 та громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , були направлені повідомлення від 25.12.2019 р. про проведення 11.02.2020 року об 11 год. 00 хв. позачергових загальних зборів учасників ТОВ Модесста (а.с. 14-21).

Згідно вказаного повідомлення до порядку денного позачергових загальних зборів учасників Товариства внесено, зокрема, питання про звільнення з посади директора ТОВ Модесста позивача ОСОБА_1 за його заявою та про призначення (обрання) на посаду директора ТОВ Модесста громадянина України ОСОБА_5 .

Однак, не зважаючи на те, що повідомлення про проведення позачергових загальних зборів учасників ТОВ Модесста були отримані учасниками Товариства своєчасно, 11.02.2020 р. для участі у загальних зборах з кола Учасників з`явився лише позивач, який був одночасно директором та Учасником ТОВ Модесста з часткою у статутному капіталі у розмірі 22 % (а.с. 21-22).

Таким чином, у зв`язку з відсутністю кворуму, необхідного для прийняття рішень з питань порядку денного, загальні збори учасників ТОВ Модесста , призначені на 11.02.2020 року не відбулись, а рішення з питань порядку денного не розглянуті.

Оскільки згідно заяви про звільнення з посади директора ТОВ Модесста за власним бажанням останнім днем роботи позивача на посаді директора (днем звільнення) є 18.02.2020 року, в цей день згідно з ч. 1 ст. 38, ст. 47 КЗпП видано наказ № 1-К від 18.02.2019 р., відповідно до якого, позивач припинив виконання обов`язків директора ТОВ Модесста 18.02.2020 р., у зв`язку зі звільненням за власним бажанням за ст. 38 КЗпП (а.с. 23).

При цьому згідно ч. 13 ст. 39 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Враховуючи те, що повноваження одноосібного виконавчого органу товариства (директора товариства) припиняється з обов`язковим обранням нового одноосібного виконавчого органу товариства, яке в свою чергу, за приписами п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та п. 12.1.7 Статуту ТОВ Модесста належить до виключної компетенції загальних зборів учасників, то рішення про припинення повноважень директора товариства також має вирішуватися загальними зборами учасників.

Отже, відповідно до положень ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 28, 29, 30 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і обрання виконавчого органу.

Разом з тим, суд встановив, що на момент розгляду справи, відомості про те, що позивач є директором ТОВ Модесста містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки Учасниками ТОВ не було проведено загальні збори через відсутність кворуму, в той час як позивачем було виконано всі вимоги діючого законодавства та Статуту ТОВ Модесста стосовно призначення загальних зборів учасників (а.с. 51-60).

Згідно ст. 22 Кодексу законів про працю України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачами - порушено законне право позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП, а тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 р. Про практику розгляду судами трудових спорів , суд,-

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ТОВ Модесста про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити ;

2.Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із Товариством з обмеженою відповідальністю Модесста (код 33490774) з 18 лютого 2020 року у зв`язку із звільненням з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Модесста за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.07.2020 р.

Суддя Гандзій Д.М.