Ухвала

від 15.07.2020 по справі 200/6610/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 липня 2020 року

Київ

справа №200/6610/19-а

адміністративне провадження №К/9901/17051/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року

у справі №200/6610/19-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля

до Офісу великих платників податків ДФС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

13 липня 2020 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі №200/6610/19-а, предметом якої є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2018 року №0008754614, яким збільшено грошове зобов`язання за податковим зобов`язанням з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 157877 гривень 77 копійок та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 78 938 гривень 89 копійок.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Звертаючись із касаційною скаргою скаржник підставою для касаційного оскарження визначає пункт перший частини четвертої статті 328 КАС України, а саме наявність постанов Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішеннях.

Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що суди першої та другої інстанції не навели у відповідних оскаржуваних судових рішеннях у справі №200/6610/19-а обґрунтованого висновку щодо неприйняття його доводів, як контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій, зважаючи на відсутність трудових ресурсів, відсутність транспортних засобів, основних економічних фондів, ненадання документів, покликаючись при цьому на незастосування судами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, з посиланням на практику Верховного Суду, а саме щодо відсутності трудових ресурсів, транспортних засобів, основних фондів (Постанова ВС від 25.06.2018 року по справі №803/1923/13-а, Постанова ВС від 30.01.2020 року по справі №814/1145/18, Постанова ВС від 04.11.2019 року по справі №826/7915/17, Постанова ВС від 14.02.2020 року по справі №814/2448/14, Постанова ВС від 28.02.2020 року по справі №813/7022/13-а), щодо застосування статті 44 ПК України (Постанові ВС від 06.08.2019 у справі №160/8441/18, Постанова ВС від 29.05.2020 року у справі №826/27811/15).

Вважає, що судом апеляційної інстанції проігноровано позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.02.2019 року у справі П/811/4273/14, за якою при дослідженні реальності господарської операції надані первинні документи досліджуються у сукупності з встановленими обставинами справи, .. зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку... .

Скаржник доводить, що господарська операція має бути пов`язана саме з фактичним рухом активів та капіталу. У постановах від 19.02.2019 року у справі № 826/2958/14, від 26.02.2019 року у справі №804/5273/14, від 14.03.2019 року у справі № 816/148/16 Верховний Суд зазначив, що .. аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. .

Також цитує висновок Верховного Суду про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку. Податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований по господарських операціях, які мають бути фактично здійснені.

Відповідач зазначає, що фактами, які свідчать про нереальність господарської операції є ...відсутність необхідних умов для здійснення відповідної підприємницької, економічної діяльності.. , з посиланням на позиції висловлені Верховним Судом у постановах від 19.02.2019 року у справі №826/2958/14, від 05.03.2019 року у справі №826/6902/15, від 25.06.2019 року у справі №823/1066/15, від 26.02.2019 року у справі №П811/4273/14, від 14.03.2019 року у справі №816/148/16, від 19.02.2019 року у справі №826/2958/14, де зазначено, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин, як відсутність первинних документів обліку, ... неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для проведення відповідних господарських операцій, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави, зокрема у вигляді податкового кредиту.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд в черговий раз зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду пов`язані із фактичними обставинами у кожній справі. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у постановах Верховного Суду. У скарзі викладено обставини справи, процитовано висновки акта перевірки та норми Податкового кодексу України без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанови Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі №200/6610/19-а - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Р. Ф. Ханова