Постанова

від 13.07.2020 по справі 756/3269/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №756/3269/20 Головуючий у І інстанції Луценко О.М.

Провадження №22-ц/824/ 7335 /2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Голуб С.А.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,

за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позову, заінтересована особа: ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову до подачі позову, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 жовтня 2017 року було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого сторони зобов`язались в майбутньому укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна. Також вказаним попереднім договором було визначено порядок сплати грошових коштів, а в разі невиконання покупцем зобов`язань за попереднім договором, покупцем сплачується продавцю штраф у розмірі 200000 доларів США.

Відповідачем не було належним чином виконано зобов`язання за вказаним попереднім договором, окрім того, покупець також не з`явився 19 квітня 2018 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу для укладення договору купівлі-продажу.

Зазначені обставини стали підставою для підготовки до суду позову про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 200000 доларів США.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 має намір відчужити належне їй на праві власності нерухоме майно, що підтверджується оголошенням про продаж такого майна, ОСОБА_1 вважає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливлять або утруднить виконання можливого рішення суду.

На підставі викладеного в заяві про забезпечення позову, ОСОБА_1 просив суд першої інстанції накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 468538180000; земельну ділянку, площею 0,384 га, кадастровий номер 3223155400:05:007:0176, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1935213532231; машиномісце в паркінгу, загальною площею 14,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 466747680000; машиномісце в паркінгу, загальною площею 11,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 466672680000; машиномісце в паркінгу, загальною площею 14,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 468638780000.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність достатніх правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову та не пересвідчився в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття таких заходів шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 .

На адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому зазначено, що посилання в апеляційній скарзі на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування є недостатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові суду від 21 серпня 2019 року у справі №761/39201/18.

Окрім того, ОСОБА_1 не надав суду докази на підтвердження вартісної оцінки нерухомого майна, що ставить під сумнів співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що в мережі Інтернет містяться оголошення про продаж нерухомого майна, то не зрозуміло яким чином ОСОБА_1 було встановлено, що саме ці оголошення були розміщені ОСОБА_2 з метою відчуження належного їй нерухомого майна.

На підставі викладеного у відзиві ОСОБА_2 просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

В судовому засіданні представник скаржника адвокат Голуб М.В. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Пояснив суду, що ОСОБА_2 вже продала земельну ділянку. Ця обставина підтверджує обґрунтованість доводів ОСОБА_1 про намір ОСОБА_2 відчужити належне їй майно, що утруднить в подальшому виконання можливого рішення суду.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Сухарко А.В. заперечувала проти апеляційної скарги. Вважає висновки суду першої інстанції правильними. Наголосила на тому, що ОСОБА_1 так і не пред`явлений позов до ОСОБА_2 , що свідчить про безпідставність його доводів про наявність між сторонами спору.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи наступне.

Відмовляючи в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом можливого позову є стягнення грошових коштів у розмірі 200000 доларів США, у зв`язку з порушенням ОСОБА_2 умов попереднього договору.

На підтвердження належності ОСОБА_2 нерухомого майна ОСОБА_1 надав суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Разом з тим, ОСОБА_1 не було надано суду доказів на підтвердження вартості об`єктів нерухомого майна, а також не доведено співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відчуження ОСОБА_2 належного їй на праві власності нерухомого майна утруднить або унеможливить виконання можливого рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..

Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову була постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому не може бути скасована судом апеляційної інстанції з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 157, 374, 375, 382, 383, 384 України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позову, заінтересована особа: ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 15 липня 2020 року.

Суддя-доповідач

Судді: