Постанова

від 16.07.2020 по справі 922/680/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2020 р. Справа № 922/680/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в письмовому провадженні, без участі представників сторін апеляційну скаргу позивача (вх.№1395Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 05 травня 2020 року (суддя Пономаренко Т.О., повний текст складено 05.05.2020 р.) по справі №922/680/20

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моє житло 2013» , м. Харків

про стягнення 4120,55 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

НАК "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ОСББ "Моє житло-2013, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 4 120,55грн., у тому числі: пеню в сумі 3 546,81грн., 3% річних у сумі 282,93грн., інфляційні витрати у сумі 290,81 грн. та судові витрати, а саме 2 102,00грн. сплаченого судового збору та інші витрати, пов`язані з розглядом даної справи.

В обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 21.12.2015 №2299/16-ТЕ-32 в частині своєчасного розрахунку за фактично переданий природний газ за період січень-березень 2016 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05 травня 2020 року (суддя Пономаренко Т.О., повний текст складено 05.05.2020 р.) по справі №922/680/20 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №922/680/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Харківської області від 05 травня 2020 року. Встановлено відповідачу строк для подання до Східного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, а також докази надсилання (надання) копії відзивів та доданих до нього документів позивачу. Роз`яснено учасникам справи, що апеляційний розгляд справи №922/680/20 відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не надіслав.

У відповідності до ч. 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Матеріали справи свідчать, що 21 грудня 2015 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моє житло-2013» (споживач) було укладено договір №2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу (надалі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ загальним обсягом до 17 тис. куб. м.

Кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу (п.4.1.Договору).

Регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 (п.5.1.Договору).

Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1 770,74 грн., крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ - 2%;

- податок на додану вартість за ставкою - 20%.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 806,15 грн., крім того ПДВ - 20% - 361,23 грн., всього з ПДВ - 2 167,38 грн. (п.5.2.Договору).

Реалізація газу споживачу за визначеною у п.5.2. ціною здійснюється за умови:

- наявності відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках передбачених чинним законодавством України);

- виконання споживачем, на якого станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» , обов`язку щодо відкриття рахунку із спеціальним режимом використання (п.5.3.Договору).

Оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, як передбачено п.6.1.Договору.

Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати поставлений природний газ в розмірі та порядку, передбаченому даним договором (ч.6 п.7.2. Договору).

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором, а саме, п.8.1.Договору.

У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору від зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.8.2.Договору).

Разом з тим, в пункті 10.3. Договору зазначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Розділом 12 Договору визначено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згодом, 31 грудня 2015 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моє житло-2013» (споживач) було укладено додаткову угоду №1 до договору №2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу від 21 грудня 2015 року (надалі - Додаткова угода № 1).

Пункт 4.1. Договору викладено у наступній редакції: "Кількість газу, яка продається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу у відповідності до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 та Кодексом газотранспортної системи, який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493." (п.4. Додаткової угоди №1).

Пункт 5.1. Договору викладено у наступній редакції: "Регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758." (п.5 Додаткової угоди №1).

Відповідно до пункту 5.2. Додаткової угоди №1 ціна за 1000 куб. м газу за цим договором в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1 770,74 грн., крім того податок на додану вартість - 20%.

До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» - 498,70 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 598,44 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2 269,44 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ 2723,33 грн.

між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моє житло-2013» (споживач) 29 січня 2016 року було укладено додаткову угоду №2 до договору №2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу від 21 грудня 2015 року (надалі - Додаткова угода № 2).

Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моє житло-2013» (споживач) 31 березня 2016 року укладено додаткову угоду №3 до договору №2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу від 21 грудня 2015 року (надалі - Додаткова угода №3), статтю 6 Договору доповнено пунктом 6.6., відповідно до якого оплата споживачем постачальнику вартості послуги оператора ГТС з балансування здійснюється з урахуванням положень п.3.7 цього договору в наступному порядку:

6.6.1. Споживач сплачує постачальнику вартість послуги оператора ГТС з балансування на підставі рахунку постачальника протягом 5-ти банківських днів з дня отримання такого рахунку.

6.6.2. Оплата здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника, який зазначається у рахунку, із призначенням платежу відповідно до складеного постачальником рахунку.

6.6.3. У разі несплати або несвоєчасної оплати споживачем вартості послуги балансування оператора ГТС згідно складеного постачальником та направленого споживачу рахунку, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Рішенням у справі встановлено, що виконання умов договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з січня 2016 року по березень 2016 року передало у власність Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моє житло-2013» природний газ власного видобутку на загальну суму 29 131,44 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31 січня 2016 року, від 29 лютого 2016 року та від 31 березня 2016 року, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень та довідкою видану заступником головного бухгалтера Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Як стверджує позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк.

Однак, судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому з січня 2016 року по березень 2016 року погашена повністю 23.09.2016 року.

Враховуючи те, що оплата за прийнятий газ була здійснена Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Моє житло-2013» в повному обсязі, проте з порушенням встановлених у договорі №2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу від 21 грудня 2015 року строків, АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано пеню у розмірі 3 546,81 грн., 3% річних у розмірі 282,93 грн., інфляційні витрати у розмірі 290,81 грн. на суму заборгованості, що й стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Цією ж статтею закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 172 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачений обов`язок покупця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу приписів ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, визначених договором, передбачена пунктом 8.2 договору № 2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу від 21 грудня 2015 року.

Позивачем разом з позовною заявою було надано розрахунок пені у розмірі 3 546,81 грн., 3% річних у розмірі 282,93грн., інфляційних витрат у розмірі 290,81 грн.

Разом з тим, 30.11.2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 вищевказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на основну заборгованість, поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Тобто, списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на вже погашену заборгованість в силу прямого припису частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не обумовлено жодною іншою обставиною, крім набрання ним чинності та, зокрема, не вимагає узгодження з постачальником природного газу чи підтвердження останнім.

Також, списання в порядку частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не вимагає реалізації процедури взаєморозрахунків або реструктуризації, передбачених статтями 4, 5 цього Закону, а отже по суті є окремим економічним заходом, спрямованим на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожиті енергоносії.

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

На заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Нарахування штрафних та фінансових санкцій можливе лише на несплачену суму заборгованості, а нарахування неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних на сплачену суму заборгованості суперечить приписам частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Отже, частина 3 статті 7 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 року цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі №904/10736/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 02.05.2018 у справі №914/102/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 30.05.2018 у справі №908/2055/17, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18.

Таким чином, частиною 3 статті 7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов`язань).

Як встановлено судом, заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому протягом січня - березня 2016 року, погашена повністю 23.09.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Разом з тим, оскільки частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Для застосування положень даного Закону №1730 необхідна наявність кількох умов, зокрема, відносини повинні бути між постачальником природного газу та підприємством, яке здійснює виробництво теплової або електричної енергії, централізоване водопостачання та водовідведення населенню, використовуючи природний газ, а сума основного боргу має бути сплачена підприємством постачальнику до набрання чинності вказаним Законом.

У розумінні ст.1 Закону України Про теплопостачання теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моє житло 2013", діяльність відповідача полягає у комплексному обслуговуванні об`єктів.

Разом з тим, п.1.2. договору № 2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу від 21.12.2015 встановлено, що газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що вищенаведене узгоджується з приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Враховуючи вищевикладене, суд попередньої інстанції дійшов підставного, на думку судової колегії апеляційного суду висновку, що вимоги про стягнення з відповідача, як споживача природного газу, спірних сум пені у розмірі 3 546,81 грн., 3% річних у розмірі 282,93грн., інфляційних витрат у розмірі 290,81 грн. нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який погашено відповідачем в повному обсязі 23.09.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (30.11.2016) є необґрунтованими, і безпідставними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 6.4 договору № 2299/16-ТЕ-32 постачання природного газу від 21.12.2015 визначено чітку черговість погашення вимог постачальника за рахунок грошових сум що надходили від споживача, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем, де зарахування основної суми боргу поводиться в останню чергу, проте позивачем при нарахуванні штрафних санкцій не було враховано відповідний пункт договору.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення господарського суду слід залишити без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05 травня 2020 року по справі №922/680/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16 липня 2020 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Хачатрян В.С.