Рішення

від 16.07.2020 по справі 907/322/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.07.2020 м. Ужгород Справа № 907/322/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/322/20

за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю Проф-Логістик , м. Черкаси до Фізичної особи підприємця Тиводар Івана Михайловича, Тячівський район с. Бедевля про стягнення суми 17 573,72 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Проф-Логістик , м. Черкаси звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 17 573,72 грн. збитків завданих пошкодженням вантажу при виконанні умов Договору-заявки на послуги з перевезення вантажу №05/11/2019 від 05 листопада 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором-заявкою на послуги з перевезення вантажу №05/11/2019, що призвело до завдання збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/322/20, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв`язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.05.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 30.06.2020 р.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 20.05.2020 була надіслана відповідачу 21.05.2020 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 90561 вул.Зелена, 40 с.Бедевля Тячівського району та, як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №8850101172727 отримана відповідачем.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2018 між ТОВ Проф - Логістик (далі Позивач, Експедитор) та ТОВ Меблевий стандарт (далі Замовник) укладено договір транспортного експедирування №82, у відповідності до умов п. 1.1. якого експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезення вантажів Замовника автомобільним транспортом у міжміському та/або в міжнародному сполученні.

Згідно з п. 7.4 Договору при залученні третіх осіб до виконання своїх зобов`язань за договором експедитор несе відповідальність перед замовником за їх дії, як з свої власні.

На виконання умов вказаного Договору Експедитором організовано перевезення меблів за маршрутом м. Київ - м. Мукачево, що підтверджується копією Товаро транспортної накладної №Р5101 від 05.11.2019.

Для виконання перевезення 05.11.2019 між ТОВ Проф - Логістик як замовником та ФОП Тиводар І.М. (Далі Відповідач) укладено договір - заявку на послуги перевезення вантажу №05/11/2019 у відповідності до змісту якої Відповідач взяв на себе зобов`язання з перевезення вантажу в інтересах Замовника транспортно експедиторських послуг.

Пунктом 17 договору - заявки на послуги з перевезення вантажу №05/11/2019 передбачено,що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товарно - транспортних накладних.

Вантаж прийнятий Відповідачем до перевезення, що підтверджується копією Товаро транспортної накладної № Р5101 від 05.11.2019.

За доводами позивача при прийомі з перевіркою вантажу в пункті призначення (м. Мукачево), у зв`язку з технічною несправністю транспортного засобу, вантажоодержувачем - ТОВ Епіцентр К виявлено пошкодження вантажу в кількості 16 упаковок меблевих виробів вартістю 17 573,72 грн.

Факт нестачі вантажу підтверджується актами нестачі та надлишку ТМЦ №№ 8026, 8027, 8028, 8029, 8030, 8031, 8030, 8033, 8034 від 06.11.2019.

В зв`язку з пошкодженням частини вантажу Замовником на адресу Позивача направлено претензію № 1 від 30.01.2020 з вимогою про відшкодування вартості втраченого вантажу.

Платіжними дорученнями №4612 від 07.02.2020 ТОВ Проф - Логістик відшкодувало вартість пошкодженого вантажу ТОВ Меблевий стандарт .

Позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань, що виникли з договору перевезення вантажу, Позивачу завдано збитки, які мають бути відшкодовані Відповідачем. У зв`язку з чим Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 11.02.2020 з вимогою про відшкодування шкоди у порядку регресу, однак дана претензія залишена Відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення до суду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Виходячи із вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, за своєю правовою природою договір, укладений між сторонами спору відноситься до змішаного договору, що має ознаки договору перевезення вантажу.

У відповідності до ст. ст. 929, 931 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (ч. 1 статті 314 ГК України).

Частиною 2 статті 308 ГК України передбачено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вказані норми ГК України співвідносяться з приписами ст. 909 ЦК України.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ч. ч. 1, 2 статті 924 ЦК України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Пунктом 17 договору - заявки на послуги з перевезення вантажу №05/11/2019 передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товарно - транспортних накладних.

Судом при дослідженні обставин справи встановлено, що вантаж завантажено на автомобіль відповідача, як перевізника, без зауважень щодо якості та цілісності вантажу, що підтверджується копією Товаро транспортної накладної № Р5101 від 05.11.2019.

За доводами позивача, які підтверджуються матеріалами справи при прийомі з перевіркою вантажу в пункті призначення (м. Мукачево), вантажоодержувачем - ТОВ Епіцентр К виявлено пошкодження вантажу в кількості 16 упаковок меблевих виробів вартістю 17 573,72 грн.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження доводів щодо виникнення збитків на заявлену суму з вини відповідача посилається на акти нестачі та надлишку ТМЦ №№ 8026, 8027, 8028, 8029, 8030, 8031, 8030, 8033, 8034 від 06.11.2019.

Позивачем у підтвердження своєї позиції щодо стягнення з відповідача збитків у порядку регресу подав суду докази стосовно проведення оплати суми завданої шкоди власнику вантажу у сумі 17573,72грн.

З огляду на те, що факт завдання збитків є доведеним, врахувавши те, що пунктом 17 договору - заявки на послуги з перевезення вантажу №05/11/2019 передбачено, повну матеріальну відповідальність перевізника за збереження вантажу з моменту завантаження до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, а також те, що відповідачем не доведено наявності обставин, що звільняють його від відповідальності за не збереження вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 17 573,72 грн. заявлені позивачем обґрунтовані та правомірні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Проф-Логістик , м. Черкаси до Фізичної особи підприємця Тиводар Івана Михайловича, Тячівський район с. Бедевля про стягнення суми 17 573,72 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Тиводар Івана Михайловича ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Проф-Логістик , (18008, Черкаська обл., місто Черкаси, Соснівський район, вулиця Смілянська, будинок 118, офіс 504, код ЄДРПОУ 41372145) суму 17 573,72 грн. (сімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят три гривні 72 коп.) збитків, а також суму 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 16.07.2020.

Суддя О.Ф. Ремецькі