Рішення

від 09.07.2020 по справі 908/227/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/23/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2020 Справа № 908/227/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальбудком» (49000 м. Дніпро, вул. Писаржевського, буд. 16, ідентифікаційний код юридичної особи 40250988)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія» (69006 м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3Г, ідентифікаційний код юридичної особи 31507980)

про стягнення 42 500 грн. 00 коп.

За участю представників сторін:

представник позивача: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальбудком» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія» 42 500 грн. 00 коп.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 04.02.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/227/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 17.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/227/20, присвоєно справі номер провадження 27/23/20 розгляд справи по суті призначено на 03.03.2020.

Ухвалою суду від 03.03.2020 на підставі ст. 216 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2020.

Ухвалою суду від 23.03.2020, на підставі ст. 216 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 07.04.2020, у зв`язку із запровадженням карантину та обмежень, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215, з урахуванням обумовленої суспільною необхідністю легітимної межі обмеження законного права громадян на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, а також у зв`язку з тим, що в Господарському суді Запорізької області тимчасово з 17.03.2020 року до 24.04.2020 року запроваджено особливий режим роботи, зокрема, тимчасово суд відтерміновує, шляхом перенесення або відкладення, розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та обмежує їх пропуск до залів судових засідань до 24.04.2020.

Ухвалою суду від 07.04.2020, відповідно до ст. 250 ГПК України, у зв`язку з запровадженням Кабінетом Міністрів України у країні карантину, з метою надання можливості всім учасникам справи прийняти участь в судовому засіданні і реалізувати свої процесуальні права, суд постановив перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 908/227/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 18.05.2020.

18.05.2020 судом проведено підготовче засідання у справі № 908/227/20.

Ухвалою суду від 18.05.2020 підготовче засіданні на підставі ст. 183 ПК України було відкладено на 02.06.2020, у зв`язку з неявкою представників сторін.

Ухвалою суду від 02.06.2020, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/227/20 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 17.06.2020.

Ухвалою суду від 17.06.2020 судове засідання було відкладено на 09.07.2020.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.

Представник відповідача у жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач не скористався.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія» є: 69006 м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3Г, що відповідає адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомленння про вручення поштового відправлення, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія» , яке отримано уповноваженим представником за довіреністю - 20.02.2020.

При цьому суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України , п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 , та Господарського процесуального кодексу України , що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

При цьому, статті 42 , 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182 , 183 Господарського процесуального кодексу України , щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165 , ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю відповідача та позивача.

За результатами судового засідання 09.07.2020 судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

10.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стальбудком» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія» (замовник) укладено договір на транспортні послуги № 10/01-СТ.

Відповідно до п.п. 1.1 п. 1 договору, в порядку і на умовах визначених договором, експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок відповідача виконати послуги, пов`язані з перевезенням автомобільним транспортом вантажу замовника (надалі - Вантаж), а замовник повинен сплатити послуги за договором

Згідно п.п. 2.1 п. 2 договору, послуги за договором надаються протягом терміну дії договору, на підставі письмових заявок замовника, підписаних і завірених печатками сторін.

Відповідно до п.п. 8.1 п. 8 договору, даний договір вступає в силу з м моменту його підписання та діє до 31.12.2019.

Даний договір діє один рік з моменту підписання та продовжується автоматично якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору він не був розірваний, відповідно до діючого законодавства (п.п. 8.2 п. 8 договору).

Згідно п.п. 8.3 п. 8 договору закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, які мали місце за час дії договору.

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем було укладено наступні договори-заявки: № 03.07 на перевезення вантажів від 03.07.2019 на суму 17000,00 грн.; № 05.07 на перевезення вантажів від 05.07.2019 на суму 6000,00 грн.; № 10.07 на перевезення вантажів від 10.07.2019 на суму 4500,00 грн.; № 17.07 на перевезення вантажів від 17.07.2019 на суму 9000,00 грн.; № 17.071 на перевезення вантажів від 17.07.2019 на суму 6000,00 грн. Всього на загальну суму 42 500 грн. 00 коп.

Так, на виконання умов вищевказаних договорів-заявок позивач надав, а відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 42 500 грн. 00 коп., що підтверджується підписаними між сторонами у справі актами надання послуг, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: №395 від 04 липня 2019р.; № 396 від 08 липня 2019р.; № 433 від 11 липня 2019р.; № 428 від 18 липня 2019р.; № 429 від 18 липня 2019р.

Разом з тим, в підтвердження факту виконання перевезення вантажу позивачем до матеріалів справи надані товарно-транспортні накладні, підписані між сторонами, а саме: № 03/07/19 від 03.07.2019; № Р364 від 05.07.2019; № 10/07/19 від 10.07.2019; № Р413 від 17.07.2019; № Р415 від 17.07.2019.

Підпунктом 3.3 п. 3 договору передбачений обов`язок замовника здійснювати оплату послуг у відповідності з умовами даного договору.

Умовами п.п. 5.3 п. 5 договору оплата послуг здійснюється відповідачем за рахунками позивача, протягом 21 календарного дня з моменту надання послуг, після підписання сторонами оригіналів актів надання послуг.

Позивач в позові вказує, що відповідач не заперечує наявність боргу за договором, про що свідчить підписаний між позивачем та відповідачем акт звірки взаємних розрахунків від 25.11.2019, втім в порушення умов договору заборгованість за надані послуги в сумі 42 500 грн. 00 коп. не оплатив.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою між сторонами укладено змішаний договір, оскільки відповідно до вимог статті 628 ЦК України він містить елементи різних договорів (договору транспортного експедирування та договору перевезення вантажу), до яких потрібно застосувати положення чинного законодавства, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, умови перевезення, визначили порядок розрахунків і розмір плати за перевезення вантажу, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 929, 909 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Частиною 1 ст. 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Одночасно згідно із ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні врегульовані нормами Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» № 1955-IV від 01.07.2004.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 9 вказаного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Згідно із ч. 8, 10, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Приписами ч. 1 ст. 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Матеріали справи свідчать, що порядок розрахунків та плату за перевезення вантажу сторони визначили в п.п. 5.3 п. 5 договору, відповідно до якого оплата послуг здійснюється відповідачем за рахунками позивача, протягом 21 календарного дня з моменту надання послуг, після підписання сторонами оригіналів актів надання послуг.

Факт належного виконання позивачем (експедитором) транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу за вищевказаними заявками на загальну суму 42 500 грн. 00 коп. та прийняття цих послуг відповідачем підтверджується підписаними між ними актами надання послуг, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться надані позивачем товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт надання транспортно-експедиційних послуг.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов`язання з оплати наданих за умовами договору на загальну суму 42 500 грн. 00 коп., строк оплати яких настав, з боку відповідача залишились невиконаними належним чином та у повному обсязі.

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права на суд , адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бурдов проти Росії ).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, в зв`язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судовий збір у сумі 2 102 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальбудком» , м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія» , м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна промислова компанія» (69006 м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 3Г, ідентифікаційний код юридичної особи 31507980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальбудком» (49000 м. Дніпро, вул. Писаржевського, буд. 16, ідентифікаційний код юридичної особи 40250988) 42 500 (сорок дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 15.07.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова