Рішення

від 15.07.2020 по справі 910/5405/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2020Справа № 910/5405/20

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЙСТРАНС"

вул. Черняховського, буд.16/30, оф.№1, м. Київ, 03190

до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Мобайлс"

вул. Іоанна Павла, ІІ буд 4/6, корп В, кім 610, м. Київ 42, 01042

про стягнення 336057,14 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЙСТРАНС" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Мобайлс" (відповідач) про стягнення 336057,14 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідачем обліковується заборгованість за надані послуги відповідно до Договору від 05.02.2019 №05022019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 22.04.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Іоанна Павла, ІІ буд 4/6, корп В, кім 610, м. Київ 42, 01042.

Проте, до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, а саме №0105471832568, яке відповідно до повідомлень підприємства поштового зв`язку з відбитком календарного штемпелю не вручене за закінченням встановленого строку зберігання та повернуто до суду.

Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкладення судового засідання в справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018 Верховного Суду по справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/5405/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

28.05.2020 до Господарського суду надійшло клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи. Однак, станом на момент ухвалення рішення у справі, своїм процесуальним правом відповідач не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

05 лютого 2019 року між ТОВ СПЕЙСТРЛЙС (Експедитор) та ТОВ А- МОБАЙЛС укладено Договір № 05022019 на транспортно-експедиторське обслуговування (надалі - Договір).

За умовами Договору Експедитор за оплату та за рахунок Замовника надає Замовнику комплекс послуг з організації та забезпечення перевезення імпортних, експортних та транзитних вантажів Замовника (п.1.1. Договору № 05022019).

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, між сторонами було досягнуто угоди, щодо перевезення вантажу Відповідача, згідно інвойсу з Гонконгу - Київ (Україна). Відповідно до авіанакладної № 501 - 0748 8913 вантаж Відповідача прийнято до відправки 31.12.2019 р. в аеропорту Гонконга HKG та було доставлено 31.12.2019 р. до терміналу в Міжнародного аеропорту Бориспіль КВР, звідки Відповідач автомобільним транспортом за власним замовленням вивіз вантаж.

17 грудня 2019 р. між Експедитором та Замовником підписано заявку № 2 до Договору № 05022019, згідно якої Експедитор за замовленням Замовника здійснює надання послуг на загальну суму в 233 091,07 грн.

27 грудня 2019 р. Експедитором виставлено рахунок на оплату № 732 на загальну суму 233 091,07 грн.

10 січня 2020 р. за результатами надання послуг з перевезення вантажу Відповідача, Позивачем було складено Акт надання послуг № 13.

З пояснень позивача вбачається, що Відповідачу на його адресу були направлені Заявка № 2, Акт надання послуг № 13 на підпис у двох примірниках. Проте, Відповідач повернув на адресу Позивача лише підписану Заявку № 2, а підписаний примірник Акту надання послуг № 13 не повернув, та не здійснив повну оплату Рахунку № 732.

Згідно умов п.4.3. Договору 05022019 Експедитором на Замовника було виставлено рахунок на оплату на загальну суму 233 091,07 грн., який Замовник повинен оплатити протягом 3 (трьох) календарних днів з дня його отримання. Таким чином, з 04.01.2020 р. (з урахуванням робочих днів банківських установ в грудні 2019 та січні місяці 2020 р.) починається нарахування штрафних санкцій у зв`язку з простроченням оплати рахунку.

18 лютого 2020 р. Замовником здійснено часткову сплату згідно виставленого рахунку № 732 від 10.01.2020 р. на користь Експедитора на загальну суму 30 000 грн.

25 лютого 2020 р. Замовником здійснено часткову сплату згідно виставленого рахунку № 732 від 10.01.2020 р. на користь Експедитора на загальну суму 50 000,00 грн.

03 березня 2020 р. Замовником здійснено часткову сплату згідно виставленого рахунку № 732 від 10.01.2020 р. на користь Експедитора на загальну суму 50 000,00 грн.

Таким чином, за твердженням позивача, станом на дату звернення до суду заборгованість за рахунком № 732 від 27.12.2019 р. Замовника перед Експедитором становить - 103 091,07 грн.

Позивачем здійснювалася відправка зазначених документів на адресу Відповідача та додатково Рахунок на оплату та Акт надання послуг відправлялися Відповідачу за допомогою програмного забезпечення FlyDoc документообіг в 1С.

Зокрема 05.03.2020 р. цінним листом з описом вкладення на адресу Відповідача було направлено Претензію № 1 по рахунку на оплату № 732 від 27.12.2019 р. згідно Договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 05022019 від 05.02.2019 р.

Проте, жодної відповіді від Відповідача Позивачем не отримано на день подання позову до суду.

Зокрема, від Відповідача не отримано письмового заперечення на Акт надання послуг № 13 від 10.01.2020 р. у відповідності до умов п. 4.5. Договору.

Також між сторонами було досягнуто угоди, щодо перевезення вантажу Відповідача, згідно інвойсу (копія додається) з Гонконгу - Київ (Україна). Відповідно до авіанакладної №501-0757 8270 вантаж Відповідача прийнято до відправки 21.01.2020 р. в аеропорту Гонконга HKG та було доставлено 21.01.2020 р. до терміналу в Міжнародного аеропорту Бориспіль КВР , звідки Відповідач автомобільним транспортом за власним замовленням вивіз вантаж. 22 січня 2020 р. між Експедитором та Замовником підписано заявку № 3 до Договору № 05022019, згідно якої Експедитор за замовленням Замовника здійснює надання послуг на загальну суму в 111 531,84 грн.

22 січня 2020 р. Експедитором виставлено рахунок на оплату № 43 на загальну суму 111531,84 грн.

У відповідності до умов Договору № 05022019, та приписів Розділу 3 Обов`язки Експедитора , Експедитор взяті на себе зобов`язання згідно заявки № 3 від 22.01.2020 р. виконав.

В підтвердження обставини надання послуг згідно заявки № 3 від 22.01.2020 р. між сторонами підписано акт надання послуг № 71 від 12.02.2020 р.

Натомість, за твердженням позивача, котре неспростоване відповідачем, відповідач, покладені на нього обов`язки згідно умов Договору № 05022019, та приписів Розділу 2 Обов`язки Замовника та Розділу 4 Порядок розрахунків не виконав.

Згідно умов п.4.3. Договору 05022019 Експедитором на Замовника було виставлено рахунок на оплату на загальну суму 111 531,84 грн., який Замовник повинен оплатити протягом 3 (трьох) календарних днів з дня його отримання. Таким чином, з 27.01.2020 р. починається нарахування штрафних санкцій у зв`язку з простроченням оплати рахунку. За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 103 386 грн. 87 коп., пеню у розмірі 15 948 грн. 36 коп. та 3% річних у розмірі 2 099 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.16. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати послуг Виконавця, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 30% штрафу від суми заборгованості за користування коштами.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Здійснивши перерахунок суми пені в розмірі пеню у розмірі 15 948 грн. 36 коп. та 3% річних у розмірі 2 099 грн. 00 коп., суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку із чим вимога про стягнення вказаної суми пені та 3 % річних є такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Таким чином, до стягнення з відповідача належить сума штрафу у розмірі 103 091,07 грн.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЙСТРАНС" підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, 02.03.2020 року між позивачем та Адвокатом Ковбаса В.М. було укладено договір-доручення про надання правової допомоги №02032020, предметом якого є надання правової допомоги по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЙСТРАНС" . Додатком №1 до даного договору-доручення погоджена вартість правових послуг по даній справі, а саме актом приймання-передачі послуг вказано надання адвокатом послуг на суму 20000,00 грн. Водночас, доказів оплати наданих адвокатом послуг позивачем до справи не надано.

З огляду на наведене, згідно із приписів ст. 129 ГПК України, вимога про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу у сумі 20 000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЙСТРАНС" підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЙСТРАНС" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Мобайлс" (вул. Іоанна Павла, ІІ буд 4/6, корп В, кім 610, м. Київ 42, 01042, код ЄДРПОУ: 39984173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЙСТРАНС" (вул. Черняховського, буд.16/30, оф.№1, м. Київ, 03190, код ЄДРПОУ: 40257243) 214 622 грн. 91 коп. - основного боргу, штраф у розмірі 103 386 грн. 87 коп., пеню у розмірі 15 948 грн. 36 коп. та 3% річних у розмірі 2 099 грн. 00 коп. та 5 040 грн. 86 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов