Рішення

від 15.07.2020 по справі 910/4008/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2020Справа № 910/4008/20

За позовом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області

до Приватного підприємства "Актівцентр"

про стягнення 292 300, 00 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Чабанівська селищна рада Києво-Святошинського району Київської області звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Актівцентр" про стягнення 292 300, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань зі сплати коштів за договором пайової участі у розмірі 292 300, 00 грн.

Ухвалою від 23.03.2020р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.04.2020р.

15.04.2020р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 24.04.2020р. судом призначено підготовче засідання на 27.05.2020р.

27.05.2020р. підготовче засідання було відкладено на 24.06.2020р.

24.06.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.07.2020р.

Представник позивача у судове засідання 15.07.2020р. не з`явився та подав клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання було відхилено судом з огляду на наступне.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

При цьому, суд звертає увагу,що відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду.

З приводу клопотання про відкладення розгляду справи господарський суд вважає за доцільне також зауважити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, задоволення клопотання позивача могло призвести до затягування строків розгляду справи та, як наслідок, порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник відповідача у судове засідання 15.07.2020р. також не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Наразі, за висновками суду, неявка сторін не перешкоджає вирішенню спору по суті у судовому засіданні 15.07.2020р.

В судовому засіданні 15.07.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/23266/16 за позовом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області до Приватного підприємства "АКТІВЦЕНТР" про визнання договору укладеним та стягнення збитків у розмірі 292300,00 грн.

Рішенням від 29.03.2017р. Господарського суду міста Києва по справі №910/23266/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017р., позовні вимоги задоволено частково, визнано договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населених пунктів Чабанівської селищної ради укладеним між Чабанівською селищною радою Києво-Святошинського району Київської області та Приватним підприємством "АКТІВЦЕНТР" (замовник).

Суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах Христов проти України , no. 24465/04, від 19.02.2009р., Пономарьов проти України , no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Отже, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем виникли відносини з пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів Чабанівської селищної ради на підставі договору, в редакції, визначеній в резолютивній частині судового рішення по справі №910/23266/16.

Доказів внесення змін до вказаного правочину матеріали справи не містять.

Відповідно до п.1 укладеного між сторонами договору замовник зобов`язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Чабанівської селищної ради та перерахувати до спеціального цільового фонду Чабанівської селищної ради на спеціальний рахунок бюджету розвитку Чабанівської селищної ради, відкритий в державному казначействі в Київській області рахунок №31514921700359, код 04362160, МФ0821018 банк ГУ ДКСУ у Київській області (далі - Спеціальний рахунок), грошові кошти на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Чабанівської селищної ради у розмірі, що дорівнює 10 відсоткам від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування та складає 292300,00 (двісті дев`яносто дві тисячі триста) грн.00коп. відповідно розрахунків додатку № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Замовник зобов`язується перерахувати кошти, зазначені у розділі І цього договору до прийняття об`єкту в експлуатацію на рахунок спеціального фонду Чабанівської селищної ради з призначенням платежу: "Пайова участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Чабанівської селищної ради".

Замовник зобов`язаний сплатити кошти пайової участі до 01 травня 2017 року (п.2.1 договору).

У п.5.1 договору вказано, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного ними виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем у строк визначений договором грошові кошти в якості пайової участі (внесоку) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Чабанівської селищної ради в сумі 292 300 грн. сплачено не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом вище вказувалось, що згідно п.2.1 укладеного між сторонами правочину замовник зобов`язаний сплатити кошти пайової участі до 01 травня 2017 року.

Отже, з огляду на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що строк сплати позивачем пайової участі в сумі 292300 настав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури населених пунктів Чабанівської селищної ради не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Чабанівської селещної ради Києво-Святошенського району Київської області до Приватного підприємства "Актівцентр" про стягнення 292 300, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Актівцентр" (03151, м.Київ, Солом`янський район, проспект Повітрофлотський, будинок 47, ЄДРПОУ 36538572 ) на користь Чабанівської селещної ради Києво-Святошинського району Київської області (08162, Київська обл., Києво-Святошинський район, селище міського типу Чабани, вул.Машинобудівників, будинок 4-А, ЄДРПОУ 04362160) заборгованість в сумі 292 300 грн. та судовий збір 4384,50 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 16.07.2020р.

Суддя Спичак О.М.