Рішення

від 15.07.2020 по справі 910/5953/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2020Справа № 910/5953/20 За позовом Сільськогосподарського приватного підприємства Ромашка

до Товариства з обмеженою відповідальністю Норфолк ЛТД

про стягнення 169 999,92 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сільськогосподарське приватне підприємство Ромашка звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Норфолк ЛТД про стягнення 169 999,92 грн, з яких 169 260,00 грн основного боргу, 462, 45 грн пені та 277, 74 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №887-775 від 30.03.2020р. в частині поставки попередньо оплаченого товару.

Ухвалою від 04.05.2020р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.06.2020р.

03.06.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 24.06.2020р.

24.06.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.07.2020р.

Представники сторін у судове засідання 15.07.2020р. не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

З приводу неявки учасників судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка позивача та відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 15.07.2020р.

До того ж, судом враховано, що позивачем було подано клопотання про розгляд справи без участі представника Сільськогосподарського приватного підприємства Ромашка .

В судовому засіданні 15.07.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.03.2020р. між Сільськогосподарським приватним підприємством Ромашка (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Норфолк ЛТД (постачальник) було укладено договір поставки №887-775, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві продукцію, номенклатура, обсяги, строк поставки та ціни якої вказані в специфікаціях, доданих до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

У п.1.2 договору №887-775 від 30.03.2020р. передбачено, що покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений товар.

Поставка здійснюється зі складу постачальника згідно Інкотермс - 2010 , якщо інше не передбачено сторонами у відповідній специфікації. Строк поставки до 3-х робочих днів з моменту отримання 80% передоплати, доплата в розмірі 20% здійснюється покупцем після реєстрації податкової (п.п.2.1, 2.3 договору №887-775 від 30.03.2020р.).

Відповідно до п.4.1 договору №887-775 від 30.03.2020р. ціна товару узгоджується сторонами в специфікаціях та оплачується згідно виставленого рахунку. Ціна договору визначається сумою укладених сторонами специфікацій.

Пунктом 8.3 договору №887-775 від 30.03.2020р. передбачено, що у разі несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 5% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день затримки його поставки.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Сторонами було підписано специфікацію до договору №887-775 від 30.03.2020р., в якій визначено, що в межах договору поставляється карбамід 46,6% ПАТ Азот у кількості 21 т на загальну суму 169 260 грн. Строк поставки до 3-х робочих днів. Доставка здійснюється силами постачальника.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №887-775 від 30.03.2020р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №887-775 від 30.03.2020р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 169 260 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку Сільськогосподарського приватного підприємства Ромашка та платіжним дорученням №570 від 30.03.2020р.

Наразі, за твердженнями позивача, товар, який було попередньо оплачено покупцем, постачальником передано не було, про неможливість виконання своїх обов`язків не повідомлено.

13.04.2020р. позивачем було направлено на адресу відповідача лист-вимогу, в якій Сільськогосподарське приватне підприємство Ромашка вимагало у строк протягом двох робочих днів повернути суму попередньої оплати в розмірі 169 260 грн.

Однак, за поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю Норфолк ЛТД вимогу Сільськогосподарського приватного підприємства Ромашка задоволено не було.

Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред`явлення вимоги.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Судом було встановлено обставини внесення позивачем попередньої оплати в сумі 169 260 грн.

Як вказувалось вище, згідно п.п.2.1, 2.3 договору №887-775 від 30.03.2020р. поставка здійснюється зі складу постачальника згідно Інкотермс - 2010 , якщо інше не передбачено сторонами у відповідній специфікації. Строк поставки до 3-х робочих днів з моменту отримання 80% передоплати, доплата в розмірі 20% здійснюється покупцем після реєстрації податкової.

Сторонами було підписано специфікацію до договору №887-775 від 30.03.2020р., в якій визначено, що в межах договору поставляється карбамід 46,6% ПАТ Азот у кількості 21 т на загальну суму 169 260 грн. Строк поставки до 3-х робочих днів. Доставка здійснюється силами постачальника.

Отже, виходячи з умов правочину, строк поставки товару за договором №887-775 від 30.03.2020р. настав.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю Норфолк ЛТД свої зобов`язання за договором №887-775 від 30.03.2020р. виконано не було, а саме товар на суму 169260 грн. не поставлено. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано у строк визначений договором №887-775 від 30.03.2020р. товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 169 260 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за порушення строків поставки та 3% річних. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Судом вказувалось, що пунктом 8.3 договору №887-775 від 30.03.2020р. передбачено, що у разі несвоєчасної поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 5% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день затримки його поставки.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару за договором №887-775 від 30.03.2020р. на суму 169260 грн. позивачем за період з 02.04.2020р. по 22.04.2020р. було нараховано пеню в сумі 462,45 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку щодо його помилковості, оскільки судом було встановлено, що 13.04.2020р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 169 260 грн.

Зміст наведеного листа вказує на висловлення покупцем волі щодо відмови від поставки товару та повернення попередньо сплачених грошових коштів, що вказує на відсутність підстав нарахування з 13.04.2020р. неустойки за порушення строків поставки товару.

До того ж, позивачем невірно визначено початкову дату прострочення.

Проте, незважаючи на вказані порушення, арифметично заявлена до стягнення сума неустойки є вірною, а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення нарахувань, які передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов`язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов`язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов`язання.

Отже, грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Судом було встановлено, що відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Оскільки постачальником не було передано у строк визначений договором №887-775 від 30.03.2020р. товар покупцю, останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати.

Отже, за наслідками отримання вказаної вимоги у відповідача виник обов`язок повернути грошові кошти позивачу, а отже, виникло грошове зобов`язання, невиконання якого може мати наслідком стягнення нарахувань згідно ст.625 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 15.05.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №331/5054/15-ц.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно було визначено період нарахування, оскільки зобов`язання з повернення попередньої оплати виникло у постачальника не з дати завершення строку поставки, а з моменту закінчення строку на повернення грошових коштів, який визначено у листі-вимозі Сільськогосподарського приватного підприємства Ромашка .

Судом враховано, що за даними офіційного сайту Публічного акціонерного товариства Укрпошта поштове відправлення було направлено (повернення) відправнику 16.04.2020р.

Судом вказувалось, що листі-вимозі позивачем було встановлено строк для повернення попередньої оплати протягом 2 робочих днів.

Отже, за висновками суду, прострочення зобов`язання з повернення коштів виникло 22.04.2020р. (з урахуванням того, що 19.04.2020р. та 20.04.2020р. було святковим та вихідним днями).

За таких обставин, виходячи з меж визначеного позивачем періоду нарахування, суд вважає обгрунтованим стягнення з відповідача 3% річних в сумі 13,87 грн., внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Норфолк ЛТД (01601, м.Київ, Печерський район, Печерський узвіз, будинок 3, ЄДРПОУ 42536159) на користь Сільськогосподарського приватного підприємства Ромашка (44763, Волинська обл., Володимир-Волинський район, село Березовичі, вул. Перемоги, будинок 10, ЄДРПОУ 30543739) попередню оплату в сумі 159 260 грн., 3% річних в сумі 13,87 грн., пеню в розмірі 462,45 грн. та судовий збір в сумі 2546,04 грн.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 16.07.2020р.

Суддя Спичак О.М.