Рішення

від 16.07.2020 по справі 420/4177/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року м. Одеса справа № 420/4177/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) до Приватного підприємства Дід Василь (65017, м. Одеса, вул. Косовського, б.№2, корпус 1) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Дід Василь (далі - ПП Дід Василь ) про стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій за невикористання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 26 737,50 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 216,54 грн. у загальній сумі 26 954,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимогам частини 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні у 2019 році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи, у зв`язку з чим повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 26 737,50 грн. Через порушення відповідачем строків сплати адміністративно-господарської санкції, Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів приватному підприємству Дід Василь було нараховано пеню в сумі 216,54 грн. Оскільки приватне підприємство Дід Василь суму санкції та пені в добровільному порядку не сплатило до Державного бюджету України, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Представник приватного підприємства Дід Василь надав до суду відзив на адміністративний позов, згідно якого зазначив, що нормами чинного законодавства на підприємства покладено лише обов`язок по створенню робочих місць для інвалідів, однак це не супроводжується обов`язком підприємства щодо пошуку таких осіб для працевлаштування на створені ним робочі місця. В свою чергу обов`язок працевлаштування покладено на органи Державної служби зайнятості, що визначено Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

При цьому відповідачем зазначено, що ним вжито всі необхідні заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування людей з обмеженими можливостями (інвалідів) та недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Також представник відповідача вказав, що згідно наказу (розпорядження) №12-к 0000000090 від 27.06.2018 року ПП Дід ОСОБА_1 було прийнято на роботу людину з інвалідністю - ОСОБА_2 - на посаду укладальника-пакувальника. Таким чином ПП Дід Василь не було допущено безпідставних відмов у працевлаштуванні інвалідів.

Ухвалою суду від 25.05.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Приватне підприємство Дід Василь зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 14.10.1999 року та знаходиться за адресою: 65017, Одеська область, м. Одеса, вул. Косовського, будинок 2/1.

Як встановлено судом 27.06.2018 року Наказом №12-к 0000000090 ПП Дід Василь прийнято на роботу людину з інвалідністю - ОСОБА_2 - на посаду укладальника-пакувальника.

Водночас суд зазначає, що відомості з приводу інвалідності підтверджуються матеріалами справи, зокрема посвідченням особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 Серії НОМЕР_1 , видане Управлінням соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради 16.11.2016 року.

Судом встановлено, що станом на 01.01.2019 року штат підприємства відповідача становив 9 осіб, згідно штатного розпису.

Надалі 29.03.2019 року від ОСОБА_2 надійшла заява про звільнення за власним бажанням.

Враховуючи вищенаведені обставини ПП Дід ОСОБА_1 29.03.2019 року прийнято: Наказ про припинення трудового договору (контракту) №5-к 0000000090 - згідно якого звільнено ОСОБА_2 ; Наказ про внесення змін до штатного розпису №29/03/19 - згідно якого штатний розклад ПП Дід Василь становить 8 одиниць; Наказ про створення робочого місця для інваліда №29/1/03-19 - згідно якого відповідно до приписів ст..19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні створено робоче місце для інваліда, а саме Укладальник-пакувальник та зазначено про необхідність надання Державній службі зайнятості інформації щодо вакансії для інваліда, а також вказано про необхідність вжиття інших мір щодо пошуку інваліда на створену вакансію.

02.04.2019 року відповідачем була подана до Одеського міського центру зайнятості Інформація про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН.

Так у розділах 1 та 2 Інформації про попит на робочу силу (вакансії) зазначено про створення підприємством однієї вакансії Укладальник-пакувальник , на яку потребуються особи з інвалідністю.

Крім того підприємством на посаду укладальник-пакувальник запрошувались люди з інвалідністю за допомогою інших ресурсів, зокрема інтернет сайтів з пошуку роботи, що підтверджується відповідними роздруківками наявними в матеріалах справи.

26.02.2020 року Приватне підприємство Дід Василь подало до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому, зокрема, зазначило, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) склала - 8 осіб, проте помилково не була вказана середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

На підставі вищенаведеного відповідач листом від 15.05.2020 року направив на адресу Директора Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту ОСОБА_3 уточнюючий звіт за формою №10-ПІ за 2019 року в зв`язку з самостійно виявленими помилками.

Зі уточнюючого звіту за формою №10-ПІ за 2019 року вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) склала - 10 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (осіб) складає - 1.

Разом з тим, на підставі даних помилково наданого звіту 26.02.2020 року відповідачем, Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 03.03.2020 року складено та направлено на адресу відповідача розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік (№619/03) за 1 нестворене робоче місце для інваліда у розмірі 26 737,50 грн. (а.с.6).

Надалі у зв`язку із несплатою позивачем до 15 квітня 2019 року адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік позивачем додатково нараховано відповідачу пеню виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України у розмірі 216,54 грн.

Крім того судом встановлено, що у період з 09.06.2020 року по 19.06.2020 року на Приватному підприємстві Дід Василь було проведено позапланову перевірку Головним управлінням Держпраці в Одеській області щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (на підставі Наказу про проведення перевірки від 02.02.2020 року №699 та направлення на проведення перевірки від 02.06.2020 року №15/01-29-1152).

За результатами якої не було виявлено жодного порушення ПП Дід Василь законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, що підтверджується матеріалами справи, зокрема актом за результатами проведення перевірки №15-01-028/0/86 від 19.06.2020 року та додатком до акту від 19.06.2020 року №15-01-028/0/86.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII від 21.03.1991 року, який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно до вимог статті 19 Закону №875-XIІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 19 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі Порядок №70).

Згідно з пунктом 2 Порядку №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 (далі - Наказ №42), затверджена форма звітності №10-ПІ поштова-річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення.

Згідно з п. 3.2.5 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2,3,4,…12.

Окрім того, відповідно до п. 3.4 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ данні щодо середньооблікової кількості штатних працівників, облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно обчислюється в бік збільшення).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 10 ст. 19 Закону №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Аналогічні положення містяться і в Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Так ч.1 ст. 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Тому у цій справі необхідно встановити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до встановленого нормативу.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" Міністерством соціальної політики України винесено Наказ «Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання» від 31.05.2013 року №316.

Відповідно до п.п. 3, 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, з 01.01.2019 року на підприємстві відповідача було створено одну посаду для осіб з інвалідністю, зокрема посаду укладальник-пакувальник , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією наказу розпорядження про прийняття на роботу інваліда з дитинства ОСОБА_2 №12-к-0000000090 від та копією наказу директора Приватного підприємства Дід Василь №29/1/03-19 від 29.03.2019 року Про створення робочого місця для інваліда .

З огляду на що відповідачем 02.04.2019 року було подано звітність до Одеського міського центру зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН.

Також суд критично відноситься до посилань позивача, щодо не наданням відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що особа яка працевлаштована на підприємстві є інвалідом, адже в матеріалах адміністративної справи наявна копія посвідчення серії НОМЕР_2 про те, що особа ОСОБА_2 - 1989 року народження є інвалідом II групи з дитинства.

При цьому суд зазначає, що позивачем не було зазначено суду обставин та не надано доказів, які свідчили б про безпідставну відмову Приватного підприємства Дід Василь інвалідам у працевлаштуванні, які самостійно зверталися до нього.

Представником Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів також не висловлено будь-яких зауважень щодо умов праці на створеному Приватним підприємством Дід Василь робочому місці укладальника-пакувальника , які б свідчили про неможливість зайняття цього місця особою з інвалідністю.

Так само в матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачем направлялись до відповідача в 2019 році інваліди для працевлаштування на вакантну посаду та їм було в цьому безпідставно відмовлено.

Водночас суд при прийнятті рішення також враховує факт здійснення у період розгляду цієї справи, а саме з 09.06.2020 року по 19.06.2020 року Головним управління Держпраці в Одеській області позапланової перевірки щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (на підставі Наказу про проведення перевірки від 02.02.2020 року №699 та направлення на проведення перевірки від 02.06.2020 року №15/01-29-1152), за результатами якої не встановлено порушень з окресленого в цій справі питання з приводу працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

Також суд враховує ініціативність позивача щодо працевлаштування інвалідів у 2019 році, яка виражена у розміщенні на відповідних сайтах з розміщенням вакансій на посаду укладальника-пакувальника .

З огляду на вищезазначене відповідач, на думку суду, вжив всіх залежних від нього заходів по забезпеченню працевлаштування особи з інвалідністю на Приватному підприємстві Дід Василь , та причини, з яких особи з інвалідністю не були працевлаштовані на підприємстві у 2019 році, не залежали від відповідача, у зв`язку з чим у його діях відсутній склад правопорушення, та як наслідок неможливість покладення відповідальності за не виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вищезазначений висновок суду у справі №1540/3475/18 узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у рішенні від 20.06.2011 року №21-60а11 щодо застосування положень статтей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22.03.2018 року у справі №807/545/17 та від 12.07.2018 року у справі №820/2371/16.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Відповідно до вимог ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог лише на те, що виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю вважається тільки фактичне працевлаштування підприємством таких осіб, суд вважає хибним та таким, що ґрунтується на формальному тлумаченні положення статті 19 Закону №875-XIІ, а тому до уваги при прийнятті рішення не приймає.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства Дід Василь про стягнення адміністративно-господарських санкцій не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та положеннях чинного законодавства, а отже задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат у цій справі (сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 102,00 грн. при поданні адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду).

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 192-194, 205, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м. Одеса, вул. Канатна,83, код ЄДРПОУ 38016923) до Приватного підприємства Дід Василь (65017, м. Одеса, вул. Косовського, б.№2, корпус 1, код ЄДРПОУ 30587006) - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.