Рішення

від 16.07.2020 по справі 500/1097/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1097/20

16 липня 2020 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області, відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області (далі - відповідач, Заліщицька РДА), в якій просить:

скасувати наказ №5-к від 05.02.2020 року начальника відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА "Про звільнення ОСОБА_1 ";

зобов`язати Заліщицьку РДА провести процедуру ліквідації відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА з врахуванням положень ст.184 Кодексу законів про працю України щодо ОСОБА_1 , яка перебуває в декретній відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.11.2016 року позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА. Проте наказом №5-к від 05.02.2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Звільняючи у зв`язку з ліквідацією відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА, відповідач не з`ясував намір позивача та не вчинив заходів для забезпечення подальшого працевлаштування. Вакантні посади, які ОСОБА_1 могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, запропоновані не були. Крім того, грубо порушено вимоги ч.3 ст.184 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 на момент звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що відповідач був обізнаний.

Беручи до уваги те, що відповідачем не дотримано законодавчо установленого порядку звільнення, то спірний наказ підлягає скасуванню, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом (а.с.1-7).

Ухвалою суду від 14.05.2020 року визнано поважними підстави пропуску та поновлено строк звернення до адміністративного суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

На виконання вимог вказаної ухвали, 04.06.2020 року Заліщицькою РДА подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.31-34). Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що після отримання розпорядження Заліщицької РДА від 28.11.2019 року №324-од "Про упорядкування структури апарату та окремих структурних підрозділів Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області" керівником відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА було повідомлено всіх працівників відділу про майбутнє звільнення у зв`язку із ліквідацією, серед яких і позивач. На момент отримання повідомлення позивачем, вакантні посади у Заліщицькій РДА вимагали бухгалтерської та фінансової освіти, відсутньої у ОСОБА_1 , а тому запропоновані не були. Водночас, листом від 03.06.2020 року №01-10/2/951-99 позивачу запропоновано посаду соціального працівника територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Заліщицького району, що, на думку відповідача, дасть можливість врегулювати даний спір та провести процедуру ліквідації відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА з урахуванням положень ч.3 ст.184 КЗпП України щодо ОСОБА_1 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, але при цьому залишити в силі оспорюваний наказ №5-к від 05.02.2020 року.

Ухвалою суду від 03.07.2020 року залучено до участі у справі як співвідповідача відділ економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА, призначено судове засідання на 16.07.2020 року.

Позивачем 16.07.2020 року та представником Заліщицької РДА 02.07.2020 року подано до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, примирення сторін не досягнуто.

В судове засідання представник відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА не з`явився, хоча відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду відповідно до ст.124, 126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), причини неявки суду не повідомлено, що не перешкоджає розгляду справи по суті в силу приписів ст.205 КАС України.

Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.1, 9 ст.205 та ч.4 ст.229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що розпорядженням Заліщицької РДА від 14.11.2016 року №188-к, ОСОБА_1 15.11.2016 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА, в порядку переведення з посади головного спеціаліста сектору розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Заліщицької РДА, який реорганізовано шляхом приєднання із збереженням раніше присвоєного 9 (дев`ятого) рангу державного службовця, що підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_2 від 27.02.2014 року (а.с.12-17).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2019 року №926 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №746"), розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 22.11.2019 року № 735-од "Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 08.11.2019 року № 714-од" установлено граничну чисельність працівників Заліщицької РДА у межах 77 одиниць та дано завдання затвердити граничну чисельність працівників структурних підрозділів райдержадміністрацій у межах чисельності, установленої цим розпорядженням (а.с.49-52).

На виконання розпорядження голови Заліщицької РДА від 26.11.2019 року №320-од "Про затвердження структури та граничної штатної чисельності працівників апарату та структурних підрозділів Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області" прийнято розпорядження голови від 28.11.2019 року №324-од "Про упорядкування структури апарату та окремих структурних підрозділів Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області", пп.10 п.2 якого припинено шляхом ліквідації окремий структурний підрозділ Заліщицької РДА зі статусом юридичної особи публічного права - відділ економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА. Додатком 2 до даного розпорядження було утворено ліквідаційну комісію з припинення юридичної особи та головою ліквідаційної комісії визначено Чекалюк У. М. - начальника відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА (а.с.37-45).

Повідомленням №01-09/207 від 04.12.2019 року, у зв`язку із ліквідацією відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА Матіюк Г.Р. повідомлено про майбутнє звільнення, яке відбудеться 05.02.2020 року, про що свідчить її підпис на такому (а.с.46).

Наказом №5-к від 05.02.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено позивача., головного спеціаліста відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА, у зв`язку з ліквідацією відділу, як окремного структурного підрозділу Заліщицької РДА зі статусом юридичної особи публічного права, відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" та п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.18).

Доказів про ознайомлення позивача з списком вакансій посад державних службовців Заліщицької РДА станом на 04.12.2019 року та пропозицією працевлаштування - судом не встановлено, а відповідачем не надано.

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість спірного рішення на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч.6 ст.43 Конституції України).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч.2, 3 ст.5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.22 Закону №889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець (п.2 ч.1 ст.41 Закону №889-VIII). У ч.2 даної статті визначено, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Підстави для припинення державної служби визначенні ст.83 Закону № 889-VIII, серед яких державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Приписами п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2, 3 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення наведених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як вказує ОСОБА_1 , оскільки на момент звільнення вона перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що відповідачем не заперечується, то вона має переважне право на працевлаштування.

З цього приводу суд звертає увагу, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

За приписами ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Аналогічну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 14.03.2018 року у справі №820/11570/15, висновок якої суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України.

Так, лише листом від 03.06.2020 року №01-10/2/951-99 позивачу запропоновано посаду соціального працівника територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Заліщицького району, що, на думку відповідача, дасть можливість врегулювати даний спір та провести процедуру ліквідації відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА з урахуванням положень ч.3 ст.184 КЗпП України щодо ОСОБА_1 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, але при цьому залишити в силі оспорюваний наказ №5-к від 05.02.2020 року.

Суд вважає, що відповідачами не виконано обов`язкових вимог ч.3 ст.184 КЗпП по працевлаштуванню з дня попередження до дня звільнення позивача, а запропоноване працевлаштування мало місце після винесення оскаржуваного наказу та звернення позивача до суду за захистом від незаконного звільнення.

Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 року (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, враховуючи докази перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, можливість звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства з обов`язковим працевлаштуванням, не виконанням відповідачем обов`язкових вимог ч.3 ст.184 КЗпП по працевлаштуванню з дня попередження до дня звільнення, дають підстави для висновку про не відповідність наказу №5-к від 05.02.2020 року, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України та про необхідність визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Заліщицьку РДА провести процедуру ліквідації відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА з врахуванням положень ст.184 КЗпП України щодо ОСОБА_1 , яка перебуває в декретній відпустці, то суд вважає за необхідне відзначити про її передчасність, оскільки вказаний структурний підрозділ Заліщицької РДА зі статусом юридичної особи з 03.12.2019 року перебуває у стані припинення відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та наразі не ліквідований. Більше того, виконання відповідачем вимог положень ст.184 КЗпП України щодо ОСОБА_1 , можливе лише після поновлення позивача на попередній посаді.

Згідно з ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що достатнім та належним способом захисту права позивача, за встановлених обставин, є поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА з 06.02.2020 року, оскільки судом встановлено, що її звільнення наказом №5-к від 05.02.2020 року відбулося незаконно, а ліквідація відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької РДА, не виключає зобов`язання держави здійснити працевлаштування позивача в державній установі, що ліквідується чи на іншій посаді.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

У ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області №5-к від 05.02.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області з 06.02.2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області з 06.02.2020 року допустити до негайного виконання.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідачі: Заліщицька районна державна адміністрація Тернопільської області (48601, Тернопільська область, Заліщицький район, місто Заліщики, вулиця С.Бандери, будинок 15 Б, код ЄДРПОУ 04058232); відділ економічного розвитку, інфраструктури та туризму Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області (48601, Тернопільська область, Заліщицький район, місто Заліщики, вулиця С.Бандери, будинок 15 Б, код ЄДРПОУ 02739494).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 липня 2020 року.

Головуючий суддя Мандзій О.П.