Рішення

від 10.06.2020 по справі 752/24643/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/24643/18

Провадження № 2/752/1190/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10.06.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого по справі судді - Мазур Ю.Ю.

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту фізіології рослин і генетики НАН України про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати Наказ Інституту фізіології рослин і генетики НАН України №238-к від 01.10.2018 року про звільнення з роботи, поновити ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника відділу генетичного поліпшення рослин в Інституті фізіології рослин і генетики НАН України, стягнути з Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на користь Позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 19162, 68 грн., заробітну плату на час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 8496,00 грн., стягнути з Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на користь Позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову позивач вказував, що його звільнено незаконно, не у той день, який було зазначено у заяві про звільнення, ще й під час перебування у відпустці. Розрахунок у день звільнення не проведено, середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні не виплачено. У зв`язку з психологічними переживаннями, що виникли через незаконне звільнення, Позивач просить також стягнути з Відповідача моральну шкоду.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що у Наказі про звільнення ОСОБА_1 №238-к від 01.10.2018 року допущено описку в даті звільнення, за що начальник відділу кадрів Інституту поніс дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Відповідачем надано Розрахунковий лист на оплату за дні відпустки ОСОБА_1 . Відповідачем додано до відзиву та вказано, що всі розрахунки з ОСОБА_1 підприємством проведено вірно та згідно чинного законодавства.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно наказу № 122-к від 22.11.2013 ОСОБА_1 прийнятий до Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на посаду старшого наукового співробітника відділу генетичного поліпшення рослин за сумісництвом на 0,5 посадового окладу з 18.11.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

06.09.2018 року ОСОБА_1 подав до Інституту фізіології рослин і генетики НАН України заяву про звільнення за власним бажанням з 16.10.2018 року.

Одночасно із заявою про звільнення 06.09.2018 року ОСОБА_1 було подано заяву про надання невикористаної відпустки з 10.09.2018 року на 36 календарних днів з 10.09.2018 року по 16.10.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст. 38 Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За ст. 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За ч. 7 ст. 79 КЗпП України, невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

З 01.10.2018 року по 05.10.2018 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, згідно Листка непрацездатності серії НОМЕР_1 .

Частиною четвертою статті 40 КЗпП України, передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , вказано, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП ( 322-08 ) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Відповідачем було видано Наказ про №238-к від 01.10.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 01.10.2018 року.

Та, начальником відділу кадрів було допущено описку в частині дати звільнення, таким чином Відповідачем було видано Наказ №64-к від 03.04.2019 року Про внесення змін до Наказу від 01.10.2018 року , яким внесені зміни до Наказу від 01 жовтня 2018 №238-к в частині дати звільнення та встановлено датою звільнення старшого наукового співробітника відділу генетичного поліпшення рослин ОСОБА_1 не 1 жовтня, а 16 жовтня 2018 року.

За ч. 1-2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

30.10.2018 року Відповідач провів розрахунок з ОСОБА_1 , виплативши йому 8353,08 грн. розрахунку при звільненні, про що зазначено у Розрахунковому листі на оплату за дні відпустки, підписану головним бухгалтером Інституту фізіології рослин і генетики НАН України.

У даному Розрахунковому листі міститься сума середнього за місяць у розмірі 6821,77 грн., та сума середнього заробітку за 1 календарний день у розмірі 232, 03 грн., що не відповідає дійсності у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статті 116, 117 КЗпП України, структурно віднесені до розділу VII Оплата праці указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної 29.01.2014 у справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При цьому, ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, при його невиконанні, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України.

Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у разі стягнення належних звільненому працівникові сум у повному розмірі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки підлягає зменшенню.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, відповідно до Довідки про доходи №27 від 12.11.2018 року Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, підписаної головним бухгалтером та директором підприємства та скріплений печаткою, що ОСОБА_1 не нараховано заробітну плату за 31 день серпня 2018 року, 9 днів вересня 2018 року (з 1 по 9 вересня) та за 15 днів жовтня 2018 року (з 17 по 31 жовтня). З 10 вересня по 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 перебував у відпустці.

Середня заробітна плата відповідно до Довідки про доходи №27 від 12.11.2018 року складає 467,38 грн. за день. Інститутом фізіології рослин і генетики НАН України не виплачено Позивачу за серпень 2018 року: 31 день х 467, 38 грн. = 14 488, 78 грн.; за вересень 2018 року: 9 днів х 467, 38 грн.= 4 206, 42 грн.; за жовтень 2018 року: 15 днів х 467, 38 грн. = 7 010, 70 грн. Загальна сума становить 25 705, 90грн.

ОСОБА_1 виплачено при звільненні - 8 353, 08 грн., (25 705,90 - 8 353, 08 грн. = 17 352,82 грн. - сума, не виплачена позивачу при звільненні).

Підстави для поновлення на роботі, зміна формулювання причин звільнення, оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи затверджені ст. 235 КЗпП України.

За ч.1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади Наказом №238-к від 01.10.2018, зі змінами внесеними Наказ №64-к від 03.04.2019 року Про внесення змін до Наказу від 01.10.2018 року за заявою про звільнення за власним бажанням від 10.09.2018 року, тому вимога щодо поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді є безпідставною враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 36 КЗпП України, визначено вичерпний перелік підстав припинення трудового договору, якою, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 скористався своїм правом на звільнення за власним бажанням подавши відповідну заяву, будь-яких доказів на предмет відкликання зазначеної заяви суду надано не було.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом обставини, слід зазначити положення ст. 237-1 КЗпП України, якими встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача щодо звільнення позивача із займаної посади, тобто наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, суд вважає, що позовні вимоги по відшкодуванню моральної шкоди є безпідставними.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Інституту фізіології рослин і генетики НАН України про про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки судом встановлено порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, щодо виплати позивачу всіх належних йому сум при звільненні.

Згідно ст.ст. 133, 141 ЦПК України, при задоволенні позову в повному обсязі судовий збір, від якого був звільнений позивач при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Інституту фізіології рослин і генетики НАН України про про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу- задовольнити частково.

Стягнути з Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (ідентифікаційний код: 05417242; місцезнаходження: м. Київ, вул. Василькіська, 31/17) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2018 року по 09 вересня 2018 року, з 17 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2018 року в розмірі 17 352 (сімнадцять тисяч триста п`ятдесят дві) грн. 82 коп.

Стягнути з Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (ідентифікаційний код: 05417242; місцезнаходження: м. Київ, вул. Василькіська, 31/17) на користь держави судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: Ю.Ю. Мазур