Постанова

від 23.06.2020 по справі 910/18529/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа№ 910/18529/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.03.2020

у справі №910/18529/19 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ізобуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ"

про стягнення 44 124, 82 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ІЗОБУД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ" про стягнення 44 124, 82 грн., з яких 43 545,02 грн попередньої оплати та 579,80 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару за договором, укладеним у спрощений спосіб.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/18529/19 позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 43545,02 грн, 3% річних у розмірі 579,80 грн, судовий збір у розмірі 1921,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач в порушення чинного законодавства та умов договору не здійснив поставку товару та не повернув грошові кошти у повному обсязі

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано та не доведено певні обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

Так, скаржник зазначає, що оскільки між сторонами не було укладено договору та не було узгоджено будь-яких строків поставки товару по рахункам №Н00000450 від 01.07.2019 та №Н00000449 від 01.07.2019, у даному випадку слід застосовувати положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, а саме для відповідача строк поставки товару починається тільки виключно з моменту отримання ним вимоги від позивача про поставку товару за вищевказаними рахунками. Разом з тим, такої вимоги не було, відтак відповідачем строків поставки не порушено.

Крім того, відповідач посилається на неправомірність нарахування на спірну суму 3% річних, оскільки, по-перше, відсотки річних (стаття 625 ЦК України) нараховуються виключно на грошове зобов`язання; по-друге, відповідачем зобов`язання з поставки не прострочено; по-третє, позивачем не обґрунтовано періоду нарахування.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ізобуд" подано відзив, у якому позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/18529/19; ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строк для надання можливості скористатися наданими ст. 267 Господарського процесуального кодексу України правами протягом семи днів з дня отримання даної ухвали.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 02.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ІЗОБУД" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ" оплату за товар на підставі усних домовленостей та рахунків на оплату № Н00000449 від 01.07.2019 на суму 43367,47 грн. та № Н00000450 від 01.07.2019 на суму 38312,82 грн., всього на загальну суду 81680,29 грн. Дані обставини підтверджуються платіжними дорученнями №2102 від 02.07.2019 із зазначенням призначення платежу: "оплата за матеріали згідно рах №Н 00000450 від 01.07.2019" та № 2101 від 02.07.2019 із зазначенням призначення платежу: "оплата за матеріали згідно рах №Н 00000449 від 01.07.2019".

У подальшому позивач звернувся до відповідача з листом № 03-07/19-17 від 03.07.2019 про повернення грошових коштів у розмірі 38312,82 грн., сплачених на підставі рахунку № Н00000450 від 01.07.2019 у зв`язку з відсутністю факту поставки товару, та про повернення частини грошових коштів у розмірі 20232,20 грн., сплачених на підставі рахунку № Н00000449 від 01.07.2019, у зв`язку з частковою поставкою товару.

04.07.2019 відповідачем повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 15000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 302 від 04.07.2019 із зазначенням призначення платежу "Повернення грошових коштів згідно листа на повернення коштів від 03.07.2019 р." та випискою по банківському рахунку позивача за 04.07.2019.

Крім того, 05.07.2019 відповідачем поставлено позивачу товар на суму 23135,27 грн., що підтверджується видатковою накладною № Н00000234 від 05.07.2019.

15.08.2019 відповідачем направлений позивачу лист № 10 з проханням відтермінувати повернення коштів до 30.09.2019, згідно з графіком, зазначеним у листі.

Спір у справі виник з приводу того, що відповідач не здійснив поставку товару в повному обсязі та не повернув залишок грошових коштів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За умовами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем було перераховано відповідачу кошти на загальну суму 81680,29 грн., а саме платіжними дорученнями №2102 від 02.07.2019 із зазначенням призначення платежу: "оплата за матеріали згідно рах №Н 00000450 від 01.07.2019" та № 2101 від 02.07.2019 із зазначенням призначення платежу: "оплата за матеріали згідно рах №Н 00000449 від 01.07.2019".

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Матеріалами справи було встановлено, що відповідачем не були виконані зобов`язання щодо поставки усього обсягу обумовленого сторонами товару, внаслідок чого позивач вимагав повернення суми попередньої оплати. Відповідно, з урахуванням відсутності домовленості сторін про строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення суми отриманої передплати за непоставлену кількість товару, обов`язок у відповідача щодо повернення такої суми міг виникнути лише після отримання від позивача вимоги про повернення такої суми (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Вимоги позивача щодо повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар були викладені у листі №03-07/19-17 від 03.07.2019.

04.07.2019 відповідачем повернуто позивачу частину попередньої оплати, а саме 15000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 302 від 04.07.2019 із зазначенням призначення платежу "Повернення грошових коштів згідно листа на повернення коштів від 03.07.2019 р." та випискою по банківському рахунку позивача за 04.07.2019.

Разом з тим, листом № 10 від 15.08.2019 відповідач звернувся до позивача з проханням відтермінувати повернення коштів до 30.09.2019, згідно з наступним графіком:

- в період 19-23.08.2019 - 5000,00 грн.;

- в період 27-30.08.2019 - 3545,02 грн.;

- в період 02-06,09.2019 - 5000,00 грн.;

- в період 09-13.09.2019 - 5000,00 грн.;

- в період 16-20.09.2019 - 12500,00 грн.;

- в період 23-27.09.2019 - 12500,00 грн.

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ізобуд" підтверджує отримання даного листа від відповідача.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у строк до 30.09.2019 вимоги позивача щодо повернення попередньої оплати за непоставлений товар відповідачем виконано не було, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 43 545, 02 грн попередньої оплати.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення 579,80 грн. інфляційних, з огляду на таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 15.10.2013 у справі 3-30гс13; від 16.09.2014 у справі 3-90гс 14 та постанові Верховного Суду від 22.09.2019 у справі №922/1151/18.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовними вимогами про повернення суми попередньої оплати, що не є грошовим зобов`язанням у розумінні Цивільного кодексу України, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 579,80 грн грн. 3% річних слід відмовити.

Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн..

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Як встановлено судом першої інстанції, 26.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ІЗОБУД" (Клієнт) та Адвокатським бюро "Ірини Мазур "Голдрейн Партнерс" (Виконавець) укладений Договір № 35 про надання правової допомоги, за змістом якого Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання з надання Клієнту правової допомоги у судовій справі за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджи Інвест" про стягнення коштів в Господарському суді міста Києва. Згідно з п. 4.2. Договору вартість послуг, що надаються згідно з цим договором складає 7000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано Акт прийому-передачі № 188 від 30.12.2019, платіжне доручення № 2978 від 16.12.2019.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії РН № 1304, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

Згідно з Актом прийому-передачі № 188 від 30.12.2019, заявлена Позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., складається з надання правової допомоги клієнту протягом місяця, аналізу документів клієнта, вироблення правової позиції по справі, підготовки і подачі позову.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, юридичну кваліфікації правовідносин у справі, відсутність заперечень Відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/18529/19 в частині задоволення позову про стягнення 579,80 грн - 3% річних прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого підлягає скасуванню в цій частині, з прийняттям нового рішення про відмову у позові в частині стягнення 579 ,80 грн - 3 % річних, в решті рішення є законним, обґрунтованим та підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/18529/19 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у справі №910/18529/19 скасувати в частині стягнення 579,80 грн - 3% річних.

В цій частині прийняти нове рішення, яким у позові про стягнення 579,80 грн. - 3% річних відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ІЗОБУД" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, будинок 17; ідентифікаційний код 37313199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ ІНВЕСТ" (04201, м.Київ, вул. Кульженків сім`ї, будинок 35; ідентифікаційний код 38398509) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 37, 46 грн.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/18529/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано: 16.07.2020 після виходу колегії суддів з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська