Постанова

від 23.06.2020 по справі 911/3307/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа№ 911/3307/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Огірко А.О.

За участю представників сторін:

від прокуратури Буцмак А.Ю. (прокурор прокуратури Київської області) - за посвідченням № 034564 від 20.07.2015;

від позивача: Круль Д.О. - за довіреністю № 401702 б/д;

від відповідача: не з`явилися;

від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з`явилися;

від третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з`явилися;

від третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з`явилися;

від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з`явилися;

від третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з`явилися.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 (суддя Янюк О.С., м. Київ, повний текст рішення складено 31.05.2018)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області, м. Київ

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", м. Ірпінь, Київська обл.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Міністерство екології та природних ресурсів України, м. Київ

2) Національний природний парк "Голосіївський", м. Київ

3) Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 , м. Дніпро

2) ОСОБА_2 , смт Коцюбинське, м. Ірпінь, Київська обл.

про витребування майна з чужого незаконного володіння

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на користь Прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що беручи до уваги те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,15га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123, яка розташована по вул. Травнева, 72 в смт Коцюбинське Київської області. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/11088/16 від 27.03.2018), враховуючи зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення відповідного клопотання відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом першої інстанції не досліджено питання наявності у прокурора повноважень для звернення з відповідним позовом. Відповідач посилається на помилкове віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності на підставі рішення Ірпінського міського суду у справі № 367/660/13-ц обґрунтовуючи це тим, що рішення у вказаній справі прийнято заочно і щодо інших підстав позову, у рішенні відсутні висновки про неправомірність вибуття спірної земельної ділянки з власності держави.

Також скаржник зазначає про невірне посилання на лист КП "Святошинське лісопаркове господарство"; не врахування положень ст. 47 Закону України "Про землеустрій"; про відсутність підстав врахувати лист ВО "Укрдержліспроект"; про неможливість визначення приналежності земельних ділянок до складу НПП "Голосіївський", з огляду на відсутність затвердженого проекту землеустрою та помилковість віднесення її до заповітного фонду в межах НПП "Голосіївський". Вказує на помилкове застосування ч. 9 ст. 149 ЗК України та відсутність підстав посилатись на матеріали лісовпорядкування, як на правовстановлюючий документ з огляду на те, що КП "Святошинське лісопаркове господарство" не є державним підприємством. Обставини щодо надання земельної ділянки першим власникам встановлювались в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, якою відмовлено у задоволенні позову. Попередній власник ОСОБА_3 набув права власності у момент спливу строку позовної давності (15.01.2015), оскільки у процесі розгляду справи Ірпінським міським судом прокурором вже обґрунтовувалась поважність спливу строку позовної давності. Вилучення земельної ділянки на користь ОСОБА_3 здійснювалось за згодою державних органів, що на думку відповідача, виключає підстави витребування цієї земельної ділянки у встановленому ст. 388 ЦК України порядку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 у справі № 911/3307/17 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 залишено без руху.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 у справі № 911/3307/17 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 та призначено її розгляд на 18.09.2018; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 до закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 у справі № 911/3307/17 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про зупинення провадження у справі № 911/3307/17 до перегляду судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 907/50/16 задоволено; зупинено апеляційне провадження у справі № 911/3307/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 907/50/16; зобов`язано учасників справи надати Київському апеляційному господарському суду постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 907/50/16.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Актом прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 справу № 911/3307/17 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2018, справу № 911/3307/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 у справі № 911/3307/17 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.; зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 907/50/16.

02.01.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (канцелярію) від першого заступника прокурора Київської області надійшло клопотання № 05/2-3307 вих-18 від 28.12.2018 відповідно до якого останній просить суд поновити провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 911/3307/17 поновлено провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 призначено на 30.01.2019; зобов`язано учасників справи завчасно, а саме до 28.01.2019, надати письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 у справі № 911/3307/17 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 на 20.02.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2019 у справі № 911/3307/17 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про відкладення розгляду апеляційної скарги; відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 на 20.03.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 у справі № 911/3307/17 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 на 12.04.2019.

11.04.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Національного природного парку "Голосіївський" надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

В судовому засіданні 12.04.2019 керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (скаржника) заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи № 911/3307/17 для надання часу, щоб письмово подати клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Також у судовому засіданні керівник відповідача звернувся з заявою в порядку ст.ст. 2, 8, 42 Господарського процесуального кодексу України, оскільки враховуючи складність справи та необхідність забезпечення всіх процесуальних прав учасників процесу, просив здійснити розгляд справи упродовж більш тривалого, розумного строку, необхідного для вирішення спору.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Суду у справах "Савенкова проти України" no. 4469/07 від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції", "Смірнова проти України").

З урахуванням вищевикладеного, оцінюючи "розумність" тривалості строку розгляду у даній справі, враховуючи складність справи, а також у зв`язку з заявленим усним клопотанням керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про відкладення розгляду справи № 911/3307/17, з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, забезпечення дотримання принципу пропорційності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про наявність підстав для відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2019 у справі № 911/3307/17 задоволено усне клопотання керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про відкладення розгляду справи № 911/3307/17; відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 на 22.05.2019; зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", завчасно, а саме до 02.05.2019 надати клопотання про зупинення провадження у справі № 911/3307/17.

07.05.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" надійшла заява про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 911/3307/17 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про зупинення провадження у справі № 911/3307/17 відхилено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 911/3307/17 задоволено усне клопотання керівника товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про відкладення розгляду справи № 911/3307/17; відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 на 26.06.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 у справі № 911/3307/17 апеляційне провадження у справі № 911/3307/17 зупинено до розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи № 587/430/16-ц; зобов`язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 911/3307/17 поновлено провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 призначено на 18.02.2020.

18.02.2020 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 911/3307/17 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 призначено на 24.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 зі змінами від 16 березня 2020 р. № 215 "Про запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до листа Ради суддів України від 16 березня 2020 року № 9рс-186/20 рекомендовано на період з 16 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року встановити особливий режим роботи судів України, а саме:

- обмежити допуск в судові засідання осіб, які не є учасниками судових засідань;

- по можливості здійснювати судовий розгляд справи без участі сторін, в порядку письмово провадження;

- рекомендувати учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами;

- утриматись від відвідування приміщення суду, особливо за наявності захворювання (слабість, кашель, задуха, утруднення дихання, тощо).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 у справі № 911/3307/17 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про відкладення розгляду справи; повідомлено учасників справи № 911/3307/17, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 не відбудеться 24.03.2020; про дату та час судового засідання за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2020 у справі № 911/3575/17 призначено до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 на 23.06.2020.

Прокурор у судовому засіданні 23.06.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві та письмових поясненнях на апеляційну скаргу.

Представник позивача у судовому засіданні 23.06.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

23.06.2020 в судове засідання не з`явилися представники відповідача, Міністерства екології та природних ресурсів України, Національного природного парку "Голосіївський", комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які повідомлялися про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності інших учасників справи, які у судове засідання не з`явились.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, письмових пояснень до апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області (далі - Селищна рада) від 25.12.2008 № 2115/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Травневій, 72 в смт. Коцюбинське" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безкоштовно у приватну власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 77).

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 18.11.2015 № 6-1858цс15, від 16.12.2015 № 6-688цс15, від 10.02.2016 № 6-2124цс15.

На підставі вищевказаного рішення Селищної ради, ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 903375 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, що розташована за адресою: Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Травнева, 72; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - 3210946200:01:042:0123 (т. 1 а.с.74-75).

08.10.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 продав належну йому згідно державного акту серії ЯЖ № 903375 земельну ділянку ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 76-80).

У подальшому, 30.12.2015 ОСОБА_3 відповідно до акту № 1 прийому-передачі нерухомого майна, в якості внеску до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест", передав останньому нерухоме майно, у тому числі і спірну земельну ділянку, про що 12.10.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за №16933557 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123 за ТОВ "Грінінвест" (т. 1 а.с. 31-41, 46-47).

Зазначене рішення учасниками справи не оскаржувалось, а відтак набрало законної сили, та ураховуючи положення ст. 18 ГПК України, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2013 у справі № 367/660/13-ц визнано недійсним рішення № 2115/25-5 та визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903375 на право власності на земельну ділянку 3210946200:01:042:0123, виданого на ім`я ОСОБА_1 із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 22-26).

Зазначеним рішенням також встановлено, що на момент прийняття селищною радою рішення № 2115/25-5 межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, й відповідності прийнятого рішення до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Разом з цим рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 3210946200:01:042:0123 не відноситься до земель лісового фонду.

Таким чином, факт неправомірність вибуття з державної власності земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123, встановлено судом, є доведеним та не потребує повторному доказуванню.

Прокурор вказує на те, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку "Голосіївський", що також підтверджено у письмових поясненнях Міністерства екології та природних ресурсів України, наданих до суду першої інстанції.

Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі Національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу Національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія листа комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472, в якому повідомляється, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 (а.с. 27 т. І).

Згідно із актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А89/180, належним чином засвідчена копія якого наявна у матеріалах справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає в 101 квартал (а.с. 85-86 т. І).

У зв`язку із викладеним вище, прокурор вважає, що на момент вирішення спору, в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення, а оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки, на яку в подальшому ТОВ "Грінінвест" набуло права власності від особи, яка не мала права його відчужувати, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника - Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 4 ГПК України (ст. 1 ГПК України, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до ч.2 ст.20 ГК України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

При цьому вбачається, що ефективним засобом захисту є такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України вбачається, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати.

У силу ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частинами 1, 3 ст. 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише у передбачених законом випадках (ст.388 Цивільного кодексу України), зокрема, у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі відчуження майна за відплатним договором, відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень. Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України № 6-53цс12 (№ в ЄДРСРУ 27595059).

Добросовісним визначається набувач, який не лише об`єктивно не був проінформований про відсутність у відчужувача майна права на таку дію, але й не міг про це знати, хоча й проявив розумну обачність і обережність у процесі набуття майна.

Однак з урахуванням презумпції добросовісності набувача майна вбачається, що вирішення індикаційної вимоги залежить від суб`єктивної складової поведінки власника майна чи особи, якій він передав майно у володіння, а саме від того, чи можна вважати їх дії такими, що свідчать про наявність волі на передачу майна.

Крім того, витребування власником майна від добросовісного набувача також можливе, якщо буде встановлено, що власник самостійно здійснив відчуження майна (передачу його у володіння іншій особі) згідно з правочином, який у подальшому визнаний недійсним з підстав наявності дефекту волі правочину - власника майна, але набувач за цим недійсним правочином у свою чергу здійснив відчуження майна також за правочином іншій, третій особі.

Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 13 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно із частиною дев`ятою статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Грінінвест" набуло спірну земельну ділянку шляхом передачі її ОСОБА_3 до статутного капіталу товариства. Тобто відповідач набув спірну земельну ділянку безоплатно. Доказів протилежного матеріали справи не містять, сторонами не надано.

Крім того, як вже зазначалось, заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2013 у справі № 367/660/13-ц визнано недійсним рішення № 2115/25-5 та визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903375 на право власності на земельну ділянку 3210946200:01:042:0123, виданого на ім`я ОСОБА_1 із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 .

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення Європейського суду з прав людини у справі Brumaresku v Romania [GC], заява № 28342/95).

Тобто, матеріалами справи підтверджується неправомірність виділення спірної земельної ділянки, що, відповідно, свідчить про набуття у власність майна першим володільцем із порушенням законодавства.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені господарським судом першої інстанції.

Також матеріалами справи підтверджується наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень ст. 388 зазначеного Кодексу, оскільки набуте першим володільцем спірне майно було здійснено з порушенням вимог закону; передано такий титул останньому володільцю (відповідачу) безоплатно; на момент передачі спірного майна право власності ОСОБА_3 (особа, що передавала право) було скасовано, жодним чином не свідчить про правомірність виникнення права власності у ТОВ "Грінінвест". Доказів набуття ТОВ "Грінінвест" права власності на спірне майно з якихось інших підстав судом апеляційної інстанції не встановлено.

Аналізуючи наведене, колегія вважає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права оптимальним шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача.

У даному випадку відповідач позиціонує себе як добросовісний набувач, оскільки право власності до нього перейшло на підставі правочину, який не визнано недійсним (тобто на законних підставах). І не зважаючи на те, що в результаті судового рішення у позивачів (держави) було поновлено право власності, фактичним володільцем спірного майна (земельної ділянки) залишається відповідач (добросовісний набувач). Тому порушене право власності на земельну ділянку може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, а не шляхом подачі негаторного позову, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець, цей позов спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавлення його володіння майном.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про застосування строку позовної давності, з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Водночас, у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав, особа не набуває права власності на неї; для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку (аналогічного правого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 по справі № 911/2325/18).

Як зазначено вище, 12.10.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 16933557 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінінвест".

Отже, підстава для витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ Грінінвест виникла тільки після 12.10.2016 (дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку).

Як вбачається з матеріалів справи з позовом у даній справі перший заступник прокурора Київської області звернувся 09.11.2017, тобто межах загального строку позовної давності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Твердження скаржника про те, що прокурором не дотримано положення статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним, оскільки, як встановлено судами, у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України від 31.05.2017 за № 05/1-324вих-17, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянуті листи прокуратури області від 17.05.2017 № 05/1-1426вих-17 та від 26.05.2017 № 05/1-1426-1вих-17 щодо можливості пред`явлення 42 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Білдгрупінвест", треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред`явлення зазначених позовів відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" доручається прокуратурі Київської області.

Також слід зазначити, що направлення Прокуратурою Київської області листа на адресу Кабінету Міністрів України щодо пред`явлення в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України 53 позовів, свідчить лише про те, що Генеральною прокуратурою України надано не одне доручення на представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдерліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним посилання скаржника на не встановлення адміністративних меж смт Коцюбинське, територія якого, на думку скаржника входить до адміністративних меж міста Ірпінь, оскільки матеріалами справи підтверджується належність спірної земельної ділянки до лісового фонду, цільове призначення якої не змінювалося.

Твердження скаржника про те, що оскільки на даний час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі Національного природного парку "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду є безпідставним, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єкті природно-заповідного фонду.

Прокуратурою надано схему розширення НПП "Голосіївський", із якої вбачається, яка територія увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами Національного природного парку "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, виділених Коцюбинською селищною радою.

Відповідно до акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області дотримання вимог земельного законодавства № А89/180 від 18.03.2015 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 101 квартал.

Отже, спірна земельна ділянка знаходиться в межах Національного природного парку "Голосіївський".

Посилання скаржника на належність земельної ділянки до смт Коцюбинське відповідно до містобудівної документації та на те, що належним розпорядником спірної земельної ділянки є Коцюбинська селищна рада є необґрунтованим, оскільки відповідно до Закону України "Про основи містобудування" та чинним законодавством України не передбачено зміну цільового призначення земельних ділянок, їх вилучення у власників та землекористувачів на підставі будь-якої містобудівної документації.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є таких захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам права користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

За таких обставин, "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Вищенаведене не свідчить про порушення принципу "пропорційності" при поверненні у державну власність спірного майна, яке вибуло із такої власності незаконно та не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, на яку, зокрема, посилається і сам скаржник.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, втручання держави в право ТОВ "Грінінвест" на мирне володіння майном не суперечить сформульованим в усталеній практиці Європейського суду з прав людини критеріям правомірного втручання в це право.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара.

Факт знаходження спірної ділянки в межах національного природного парку "Голосіївський" підтверджується також листом Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472 та інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 (спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0123 попадає у 101 квартал, який входить до меж парку).

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 1, ч. 1 та 2 ст. 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У рішенні від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" суд заявив, що навколишнє середовище, не будучи прямо згаданим у Конвенції, тим не менш, являє собою цінність, у збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада. Економічні міркування і навіть право власності не повинні превалювати над екологічними проблемами, особливо коли з цього питання є прийняте чинне законодавство. У публічної влади був обов`язок вжити заходів на захист навколишнього середовища згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Отже, враховуючи створення національного заповідника та факту протиправного вибуття спірної земельної ділянки з власності, обставини справи додатково підтверджують суспільний інтерес щодо спірного майна.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах від 29.01.2019 у справах №№ 911/3447/17, 911/3570/17, 911/3312/17, 911/3572/17, 911/3455/17; від 04.02.2020 у справах №№ 911/3574/17, 911/3311/17, 911/3148/17, 911/3738/17, 911/3577/17, 911/3579/17, 911/3523/17; від 05.02.2020 у справах №№ 911/3150/17, 911/3310/17.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2018 у справі № 911/3307/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" без задоволення.

2. Справу № 911/3307/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 289-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано - 16.07.2020.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська