Ухвала

від 16.07.2020 по справі 910/9319/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

м. Київ

16.07.2020Справа № 910/9319/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівон А.М. , розглянувши матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Котлозавод Крігер

про забезпечення позову

у справі № 910/9319/20

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Котлозавод Крігер 10003, Житомирська обл., місто Житомир, ВУЛИЦЯ ПОКРОВСЬКА, будинок 81

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лімік 01024, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЛЮТЕРАНСЬКА, будинок 27-29, офіс 25

про стягнення 822991,77 грн.

Представники сторін : без виклику.

Обставини справи :

Товариства з обмеженою відповідальністю Котлозавод Крігер звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Лімік про 26775,37 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 25.06.2020 року становить 713 587,70 грн., 4105,08 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 25.06.2020 року становить 109 404,07 грн., всього 822 991,77 грн., а також згідно ч. 10 ст. 238 ГПК України встановити нарахування відсотків до моменту виконання судового рішення, що буде прийняте за результатами розгляду даної справи, на загальну суму заборгованості 30880,45 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 25.06.2020 року становить 822 991,77 грн., визначивши правила розрахунку 3% річних для органу (особи), що здійснює примусове виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки та виконання проектно - кошторисної документації № 8 від 25.07.2017 року в частині повної оплати поставленого обладнання, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних.

В тексті позовної заяви позивачем також викладено клопотання про здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9319/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також клопотання позивача господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.07.2020 року.

Також позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 13.07.2020 року подано заяву б/н від 08.07.2020 рокупро забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову та в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 822991,77 грн. накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Лімік (код ЄДРПОУ: 22591059), які знаходяться на всіх банківських рахунках відповідача

При цьому в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на тривале невиконання відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами спірним Договоромпоставки та виконання проектно - кошторисної документації № 8 від 25.07.2017 року в частині повної оплати поставленого обладнання, а також значний розмір заборгованості відповідача і відсутність вчинення з боку останнього дій щодо погашення заборгованості протягом тривалого періоду.

Окрім цього додатково в обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на отриману відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформації про факт укладення відповідачем як іпотекодавцем 19 листопада 2019 року з Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк як іпотекодержателем договору іпотеки № 1635, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Гребіник Олександром Дмитровичем, строк виконання основного зобов`язання - 18.11.2020 року, розмір основного зобов`язання - 3999000,00 гривень, предметом якого є нежитлові будівлі, що складаються з: 1. нежитлова будівля, котельня, А, А1, а, загальною площею 435 кв.м, матеріали стін: плити з/бетонні; 2. нежитлова будівля, кладова, в, загальною площею 22,8 кв.м, матеріали стін: цегла; 3. склад-навіс, а1; 4. буферний бункер САТ Живе дно , а2 (номер запису про іпотеку: 34210884, дата реєстрації: 19.11.2019 року).

Дослідивши подану заявником заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість.

Наразі, як встановлено судом в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує на значний розмір заборгованості та тривале ухилення відповідача від його погашення, а також за умови наявності невиконаних зобов`язань перед позивачем укладення ТОВ "Лімік" договору іпотеки та передачу в іпотеку майна, яке, за твердженням позивача, отримане від нього.

Додатково позивач наголошує на тому, що відповідач отримавши кошти від позики, а також згідно даних офіційного порталу оприлюднення інформації про публічні закупівлі України "Рrozorro" за період з 18 липня 2019 року по 24 червня 2020 року за даними діставши перемогу у 13 тендерах на загальну суму 1 793 536,91 грн. не здійснив погашення заборгованості перед позивачем за спірним Договором, а також зазначає, що один із засновників ТОВ "Лімік" ОСОБА_1 є співзасновником інших юридичних осіб, а саме ТОВ "Демпург-Брокер" (код ЄДРПОУ 36550810) та ТОВ "Михайлівські вогнетриви" (код ЄДРПОУ 33448444).

Вказані обставини, на думку заявника, свідчать про системність недобросовісної комерційної поведінки з боку відповідача та породжують обґрунтовані сумніви у наявності волі останнього на виконання рішення суду в разі задоволення вимог позивача, ставлять під сумнів можливість виконання рішення суду по даній справі в разі задоволення позову, оскільки існує загроза про неможливість або утруднення виконання рішення суду про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю Лімік в разі задоволення даного позову, з яким заявник звернувся до суду, внаслідок того, що майно відповідача, в тому числі грошові кошти, може зникнути або зменшитись за кількістю.

Суд звертає увагу заявника, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, в тому числі шляхом позовної роботи та захисту інтересів юридичної особи в судових органах.

Отже, наявність спору щодо стягнення заборгованості за поставлене обладнання є складовою звичайної господарської діяльності товариства та не розцінюється судом в якості доказів наявності ризиків неналежного виконання судового рішення або неможливості виконання останнього, позаяк сторони, здійснюючи господарську діяльність мали передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов`язань та подальше настання відповідних наслідків.

Окрім цього, аналізуючи твердження заявника щодо недобросовісної комерційної поведінки з боку відповідача суд зазначає, що обставини наявності правовідносин останнього з іншими суб`єктами господарювання, в тому числі банківськими установами, та укладення з ними правочинів, обставини реалізації одним з учасників ТОВ "Лімік" передбачених законодавством корпоративних прав шляхом особистої участі в іншому товаристві, а також факти перемоги у тендерах не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними Договору поставки та виконання проектно - кошторисної документації № 8 від 25.07.2017 року, стягнення заборгованості за яким є предметом даного позову, а отже, за висновками суду, не можуть бути розцінені в якості однієї з підстав для забезпечення позову.

В свою чергу суд констатує, що вищенаведені обставини всупереч доводам позивача підтверджують активну господарську діяльність, зокрема, шляхом укладення договорів, участь у тендерах тощо.

При цьому суд зазначає про безпідставність тверджень позивача про передачу відповідачем в іпотеку майна, попередньо отриманого від ТОВ Котлозавод Крігер , зважаючи на предмет укладеного між сторонами спірного Договору та надані позивачем в обґрунтування поданого позову докази передачі на виконання умов останнього парової котельної установки потужністю 6,5 т/год, та зауважує, що обставини передачі відповідачем нерухомого майна в іпотеку не входять до предмету і підстав позову та, відповідно, доказування у даній справі.

В свою чергу, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини за умови відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження таких фактів не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

На переконання суду, заявником не доведено обґрунтованість його побоювань, зокрема, щодо істотних ризиків виведення грошових коштів, тривалості судового провадження та можливого зловживання відповідачем процесуальними правами, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Котлозавод Крігер про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 16.07.2020 року та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон