Рішення

від 17.07.2020 по справі 160/5147/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року Справа № 160/5147/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №468/03.05-17 від 20.01.2020р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

12.05.2020р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №468/03.05-17 від 20.01.2020р. "Повідомлення про відмову в призначенні пенсії";

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у Товаристві з обмеженою відповідальністю підприємство "МОНА"ЛТД" (код ЄДРПОУ 13468928);

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачеві пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення, а саме: з 14.01.2020р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.01.2020р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та надав всі необхідні для цього документи, проте, листом від 20.01.2020р. №468/03.05-17 Повідомлення про відмову в призначенні пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного 26-ти річного страхового стажу роботи та зазначено, що до загального стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи, а саме: з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. (на печатці після запису про звільнення відсутній ЄДРПОУ підприємства). Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки стаж роботи позивача на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком складав 27 років 07 днів, що є достатнім для призначення пенсії; недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на постанову Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі №638/18467/15-а. У відповіді на відзив, позивач посилається на ті ж самі обставини (а.с.72-76).

Ухвалою суду від 25.05.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.33).

12.06.2020р., на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовної заяви позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що листом від 20.01.2020р. №468/03.05-17 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії, оскільки згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 21 рік 10 місяців 08 днів при необхідних 27 роках, при цьому, до загального стажу позивача не було зараховано період роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р., так як на печатці після запису про звільнення відсутній ЄДРПОУ підприємства (а.с.37-38).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 17.07.2020р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

14.01.2020р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , до якої позивачем була додана, зокрема, трудова книжка НОМЕР_1 , що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.48,49).

Листом-рішенням №468/03.05-17 від 20.01.2020р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу роботи та зазначило, що до загального стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи, а саме: з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. (на печатці після запису про звільнення відсутній ЄДРПОУ підприємства), що підтверджується відповідним листом та його копією, наявними у справі (а.с.16-17,80,83-84).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача №468/03.05-17 від 20.01.2020р. "Повідомлення про відмову в призначенні пенсії" у зв`язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, а також зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у Товаристві з обмеженою відповідальністю підприємство "МОНА"ЛТД" (код ЄДРПОУ 13468928), призначити та виплатити позивачеві пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення, а саме: з 14.01.2020р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. працював у ТОВ "МОНА"ЛТД" слюсарем п`ятого розряду, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.13-15,53-59).

Разом з тим, наведений період роботи не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці) з таких підстав, а саме:

- з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. - на печатці після запису про звільнення відсутній ЄДРПОУ підприємства, що підтверджується копіями листа пенсійного органу №468/03.05-17 від 20.01.2020р. та розрахунку стажу (а.с.16-17,81-зворот,85-зворот).

Тобто, фактично, вказаний період роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком у зв`язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємств, на яких позивач працював.

Між тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п.2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки, яка підтверджує факт роботи позивача за не зарахований період, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів та проведення перевірок за наданими для призначення пенсії документами, відповідачем безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням періодів його роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у ТОВ "МОНА"ЛТД".

При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки (в даному випадку, на печатці після запису про звільнення відсутній ЄДРПОУ підприємства) не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем оспорюваного рішення №468/03.05-17 від 20.01.2020р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду його роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у ТОВ "МОНА"ЛТД" з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваного рішення №468/03.05-17 від 20.01.2020р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду його роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у ТОВ "МОНА"ЛТД", суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у призначенні позивачеві пенсії за віком за зазначеним оспорюваним рішенням, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що вищенаведеним рішенням №468/03.05-17 від 20.01.2020р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду його роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у ТОВ "МОНА"ЛТД", відповідачем порушені права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Також і підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у Товаристві з обмеженою відповідальністю підприємство "МОНА"ЛТД", з урахуванням того, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача наведеного періоду його роботи, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі «Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд» , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у Товаристві з обмеженою відповідальністю підприємство "МОНА"ЛТД", є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачеві пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з дати звернення, а саме: з 14.01.2020р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останньому пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов`язувати призначати пенсії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування №468/03.05-17 від 20.01.2020р. про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням до загального стажу роботи позивача періоду його роботи з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у ТОВ "МОНА"ЛТД", а також і зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, наведений період його роботи, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком від 14.01.2020р., відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №25-3680К від 12.05.2020р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 560 грн. 53 коп. (840,80 грн./3*2) (а.с.8).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №468/03.05-17 від 20.01.2020р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області №468/03.05-17 від 20.01.2020р. "Повідомлення про відмову в призначенні пенсії".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати період роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з 05.10.1992р. по 19.05.1997р. у Товаристві з обмеженою відповідальністю підприємство "МОНА"ЛТД" до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 14.01.2020р. та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 560 грн. 53 коп. (п`ятсот шістдесят грн. 53 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

На період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину згідно до п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва