Рішення

від 16.07.2020 по справі 420/4330/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року м. Одеса справа № 420/4330/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків №3, №3А, №5А, №5Б по вул. М.Говорова Говорова-5 про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків №3, №3А, №5А, №5Б по вул. М.Говорова Говорова-5 (далі - ОСББ Говорова-5 ) про стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій за невикористання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 76 738,89 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 782,68 грн. у загальній сумі 77 521,57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимогам частини 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні у 2019 році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості однієї особи, у зв`язку з чим повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 76 738,89 грн. Через порушення відповідачем строків сплати адміністративно-господарської санкції, Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів ОСББ Говорова-5 було нараховано пеню в сумі 782,68 грн. Оскільки ОСББ Говорова-5 суму санкції та пені в добровільному порядку не сплатило до Державного бюджету України, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Представник Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків №3, №3А, №5А, №5Б по вул. М.Говорова Говорова-5 надав до суду відзив на адміністративний позов, згідно якого зазначив, що нормами чинного законодавства на підприємства покладено лише обов`язок по створенню робочих місць для інвалідів, однак це не супроводжується обов`язком підприємства щодо пошуку таких осіб для працевлаштування на створені ним робочі місця. В свою чергу обов`язок працевлаштування покладено на органи Державної служби зайнятості, що визначено Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

При цьому відповідачем зазначено, що ним вжито всі необхідні заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування людей з обмеженими можливостями (інвалідів) та недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Також представник відповідача вказав, що ОСББ Говорова-5 засобами телефонного зв`язку постійно підтверджувало центру зайнятості актуальність вакансій та просили направити осіб для працевлаштування.

Таким чином ОСББ Говорова-5 не було допущено безпідставних відмов у працевлаштуванні інвалідів.

Ухвалою суду від 27.05.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків №3, №3А, №5А, №5Б по вул. м. Говорова Говорова-5 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 21.04.2016 року та знаходиться за адресою: 65063, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район, вул. Маршала Говорова, будинок 5А.

Як встановлено судом протягом 2018 року ОСББ Говорова-5 подавало звіт від 05.09.2018 року до Одеського міського центру зайнятості Інформація про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН.

Так у розділах 1 та 2 Інформації про попит на робочу силу (вакансії) зазначено про створення підприємством двох вакансій Садівник та Двірник , на яку потребуються особи з інвалідністю.

Судом встановлено, що вищенаведені вакансіх підтверджувались двічі на місяць протягом 2019 року відповідачем під час актуалізації вакансій фахівцями ОМЦЗ за результатами спілкування з роботодавцем/представником роботодавця у телефонному режимі, відповідно до вимог п.4 Порядку подання звітності за Формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансію) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 ( актуальність зазначених у формі №3-ПН, (вакансії уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць підчас особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку )), що підтверджується наявним в матеріалах справи листом-відповіддю від 17.06.2020 року №1282/19/10 Одеського міського центру зайнятості.

Також у вищенаведеному листі зазначено, що вакансія двірник була знята роботодавцем 11.12.2019 року, а вакансія садівник станом на 17.06.2020 року є актуальною.

25.02.2020 року ОСББ Говорова-5 подало до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому, зокрема, зазначило, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) склала - 18 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (осіб) складає - 0.

Разом з тим, на підставі даних наданого звіту 25.02.2020 року відповідачем, Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів 02.03.2020 року складено та направлено на адресу відповідача розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік (№585/03) за 1 нестворене робоче місце для інваліда у розмірі 76 738,89 грн. (а.с.8).

Надалі у зв`язку із несплатою позивачем до 15 квітня 2019 року адміністративно-господарських санкцій за 2019 рік позивачем додатково нараховано відповідачу пеню виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України у розмірі 782,68 грн.

Крім того судом встановлено, що у період з 12.06.2020 року по 24.06.2020 року на ОСББ Говорова-5 було проведено позапланову перевірку Головним управлінням Держпраці в Одеській області щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (на підставі Наказу про проведення перевірки від 10.06.2020 року №802 та направлення на проведення перевірки від 10.06.2020 року №15/01-29-1237).

За результатами якої не було виявлено жодного порушення ОСББ Говорова-5 законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, що підтверджується матеріалами справи, зокрема актом за результатами проведення перевірки №15-01-008/170 від 24.06.2020 року та додатком до акту.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII від 21.03.1991 року, який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно до вимог статті 19 Закону №875-XIІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 19 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі Порядок №70).

Згідно з пунктом 2 Порядку №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 (далі - Наказ №42), затверджена форма звітності №10-ПІ поштова-річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення.

Згідно з п. 3.2.5 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2,3,4,…12.

Окрім того, відповідно до п. 3.4 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ данні щодо середньооблікової кількості штатних працівників, облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно обчислюється в бік збільшення).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 10 ст. 19 Закону №875-ХІІ керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Аналогічні положення містяться і в Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Так ч.1 ст. 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Тому у цій справі необхідно встановити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до встановленого нормативу.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" Міністерством соціальної політики України винесено Наказ «Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання» від 31.05.2013 року №316.

Відповідно до п.п. 3, 4, 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, з 05.09.2018 року (дата подання відповідачем звітності до Одеського міського центру зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН) на підприємстві відповідача було створено дві посади для осіб з інвалідністю, зокрема посади садівника та двірника , актуальність яких підтверджувалась в телефонному режимі з Одеським міським центром зайнятості у відповідності п.4 Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, судом відхиляються, та не приймаються до уваги посилання позивача - Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на Листи Мінсоцполітики від 26.03.2017р. №1/6-172, від 27.01.2009р. №1/6-30/06 у яких зазначено, що норми щодо працевлаштування осіб з інвалідністю будуть вважатися виконаними, якщо інвалід працював на підприємстві 6 місяців звітного року, а дані табельного обліку використання робочого часу працівників відповідають цим шести місяцям звітного року з частиною другою пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.20015р. №286, оскільки означені листи не є нормативно-правовими актами, котрі спрямовано на встановлення, зміну або скасування норми права.

При цьому суд зазначає, що позивачем не було зазначено суду обставин та не надано доказів, які свідчили б про безпідставну відмову ОСББ Говорова-5 інвалідам у працевлаштуванні, які самостійно зверталися до нього.

Так само в матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачем направлялись до відповідача в 2019 році інваліди для працевлаштування на вакантну посаду та їм було в цьому безпідставно відмовлено.

Водночас суд при прийнятті рішення також враховує факт здійснення у період розгляду цієї справи, а саме з 12.06.2020 року по 24.06.2020 року Головним управління Держпраці в Одеській області позапланової перевірки щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (на підставі Наказу про проведення перевірки від 10.06.2020 року №802 та направлення на проведення перевірки від 10.06.2020 року №15/01-29-1237), за результатами якої не встановлено порушень з окресленого в цій справі питання з приводу працевлаштування інвалідів за 2019 рік.

З огляду на вищезазначене відповідач, на думку суду, вжив всіх залежних від нього заходів по забезпеченню працевлаштування особи з інвалідністю на ОСББ Говорова-5 , та причини, з яких особи з інвалідністю не були працевлаштовані на підприємстві у 2019 році, не залежали від відповідача, у зв`язку з чим у його діях відсутній склад правопорушення, та як наслідок неможливість покладення відповідальності за не виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вищезазначений висновок суду у справі №1540/3475/18 узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у рішенні від 20.06.2011 року №21-60а11 щодо застосування положень статтей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22.03.2018 року у справі №807/545/17 та від 12.07.2018 року у справі №820/2371/16.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Відповідно до вимог ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог лише на те, що виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю вважається тільки фактичне працевлаштування підприємством таких осіб, суд вважає хибним та таким, що ґрунтується на формальному тлумаченні положення статті 19 Закону №875-XIІ, а тому до уваги при прийнятті рішення не приймає.

Відповідно до ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд відхиляє докази представника відповідача, у вигляді пояснень мешканців ОСББ Говорова-5 , з яких вбачається інформація про те, що у дворі будинку було розміщено об`яви про запрошення осіб з інвалідністю на вакантну посаду садівника, оскільки жодних доказів з яких вбачалось би, що особи якими подано такі пояснення, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 дійсно проживають за вказаною адресою до суду не надано та взагалі не надано будь-яких документів щодо вказаних осіб.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ОСББ Говорова-5 про стягнення адміністративно-господарських санкцій не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та положеннях чинного законодавства, а отже задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат у цій справі (сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 102,00 грн. при поданні адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду).

Водночас, представником відповідача надано клопотання про стягнення витрат на професійну допомогу, відповідач просить суд усі судові витрати по справі №420/4334/20, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. покласти на позивача, з цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що 25.05.2020 року між Адвокатом Земляковим Олексієм ОСОБА_6 та Об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків №3, №3А, №5А, № АДРЕСА_1 по АДРЕСА_2 , в особі голови правління Надії Борисівни Марчук, що діє на підставі статуту укладено Договір №25-05/2020 м. Київ про надання правової допомоги (далі - Договір).

Згідно п.1, 1.2 вказаного Договору адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Догвоором, а клієнт зобов`язаний оплатити послуги у порядку та строки обумовлені сторонами.

Адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень, зокрема надає Клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього у адміністративному процесі в Одеському окрудному адміністративному суді по справі №420/4330/20 за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ОСББ Говорова 5 .

Відповідно до п.2.1 цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно п.3.1, 3.2 Договору гонорар адвоката при наданні правової допомоги за даним Договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 7 000 (сім тисяч) грн.

Клієнт сплачує Адвокату гонорар, зазначений в п.3.1, протягом 2 робочих днів з моменту кладення договору.

Згідно опису робіт (наданих послуг) адвокатом Земляковим Олексієм Анатолійовичем по справі №420/4330/20 (станом на 29.06.2020 року) надано наступни види правничої допомоги:

- консультація для керівництва ОСББ Говорова-5 з питань законодавства про захист прав інвалідів - 1 година;

- вивчення документів, наданих відповідачем (матеріалів справи) - 1 година;

- аналіз судової практики щодо аналогічних спорів - 1 година;

- збирання письмових доказів (отримання пояснень від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) - 3 години;

- складення відзиву на позовну заяву - 4 години;

- вивчення відзиву на позовну заяву - 0,5 години;

- складання заперечення проти відповіді на відзив - 2,5 години;

- складання клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу - 1 година.

Щодо вказаного в описі робіт (наданих послуг), а саме збирання письмових доказів (отримання пояснень від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) на які адвокатом було витрачено 3 години, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року №5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.1 та 2 ст.11 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.07.2017 року зазначено, що зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов`язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.

Адвокат зобов`язаний надавати правову допомогу клієнтам, здійснювати їх захист та представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта та можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення.

Суд вказує, що дані докази (пояснення відповідних осіб) судом при вирішенні справи не враховувались оскільки їх подано без відповідних документів, та вони є недопустимим доказом, так як не підтверджують виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, що вказує на не належну професійну правничу допомогу, тобто на надання послуги адвокатом на не належному рівні, що в свою чергу не дає для суду підстав для врахування такої, як наданої.

Також аналізуючи вищезазначене, суд зауважує, що дана справа відноситься до справ незначної складності, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано сталу практику їх розгляду. Отже, даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу представника позивача у цьому випадку має бути зменшений до 4000,00 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 192-194, 205, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м. Одеса, вул. Канатна,83, код ЄДРПОУ 38016923) до Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків №3, №3А, №5А, №5Б по вул. М. Говорова Говорова-5 (65063, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 5А, код ЄДРПОУ 23876580) - відмовити.

Стягнути з Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків №3, №3А, №5А, №5Б по вул. М. Говорова Говорова-5 витрати пов`язані з розглядом справи у розмірі 4 000,00 грн. (чотирьох тисяч гривень).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.