Рішення

від 17.07.2020 по справі 640/10699/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2020 року м. Київ № 640/10699/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТИЦІЇ

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської

ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправними та скасування окремих положень Містобудівних умов та

обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТИЦІЇ звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач), в якому (з урахуванням уточнення) просить визнати протиправним та скасувати пункт 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 для проектування об`єкта будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.08.2018 № 761, в частині де зазначено: 26,5 ? h ? 13,5 м .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на безпідставність обмеження відповідачем в оскаржуваних Містобудівних умовах та обмеженнях умовної висоти об`єкта будівництва на рівні 26,5 ? h ? 13,5 м.

Зокрема, позивач зазначає, що Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, встановлює обмеження висоти будівель на рівні - не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту, саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні.

Також, позивач посилається на те, що межі та режими використання історичних ареалів м. Києва не затверджені Міністерством культури України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як того вимагають положення ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318.

На думку позивача, Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, не є науково-проектною документацією, у розумінні приписів п. 12 Порядку № 318, а тому не може вважатись належним документом із затвердження меж історичних ареалів міста Києва.

Разом з тим, позивач стверджує, що план зонування території (зонінг) міста Києва (зокрема проект зонінгу Центральної планувальної зони) не затверджений Київською міською радою, як того вимагають положення ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

На підставі викладеного, у Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутні підстави встановлювати обмеження умовної висоти для об`єкта будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, на рівні 26,5 ? h ? 13,5 м.

Крім того, позивач стверджує, що висновок відповідача стосовно того, що функціональне призначення земельної ділянки на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва) - територія житлової середньо- та малоповерхової забудови, частково територія громадських будівель та споруд, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, є помилковим, оскільки Генеральним планом визначаються напрямки функціонального призначення території, але не визначається саме її функціональне призначення. Функціональне призначення території встановлюється планом зонування території та/або детальним планом території, які станом на момент виникнення спірних правовідносин, відсутні.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подачі відзиву на зазначений вище позов, а також не повідомив суд про причини неможливості його подання, з огляду на що, у відповідності до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Оскільки відповідачем без поважних причин не подано відзив на позовну заяву, з урахуванням положень ч. 4 ст. 159 КАС України суд дійшов висновку про визнання відповідачем позову.

При цьому, судом враховується, що ухвала розміщена в Єдиному державної реєстрі судових рішень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2004 між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТИЦІЇ , як орендарем, укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Київською міською радою на підставі рішення від 12.02.2004 № 59-4/1269 передано в оренду (строкове платне користування) ТОВ БУДІНВЕСТИЦІЇ земельну ділянку, площею 1553 кв. м, в тому числі 412 кв. м в межах червоних ліній, розташовану на перетині вулиць Московської та Цитадельної (вул. Цитадельна, 9-а (дев`ять а ) у Печерському районі м. Києва, з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями підземною автостоянкою, кадастровий номер 8000000000:82:186:0019.

Вищевказаний Договір оренди земельної ділянки зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 04.11.2004 за № 82-6-00243 у книзі записів державної реєстрації договорів.

30 грудня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 82-6-00535 зареєстровано угоду до Договору оренди земельної ділянки від 04.11.2004 № 82-6-00243, укладену між Київською міською радою, як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТИЦІЇ , як Орендарем, якою внесено зміни до Договору оренди земельної ділянки від 04.11.2004 № 82-6-00243.

Зокрема, пункт 3.1 Договору викладено в наступній редакції: 3.1. Договір оренди земельної ділянки площею 1141 (одна тисяча сто сорок один) кв. м укладено на 15 (п`ятнадцять) років. Договір оренди земельної ділянки в межах червоних ліній площею 412 (чотириста дванадцять) кв. м укладено на 5 (п`ять) років . Також, даною угодою продовжено на 5 (п`ять) років договір оренди земельної ділянки в межах червоних ліній площею 412 (чотириста дванадцять) кв. м.

22 травня 2008 року між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖІ ЕМ CI АЛЛАЙЕНС ЛЛП , як орендарем, укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Київською міською радою на підставі рішення від 27.12.2007 № 1535/4368 передано в оренду (строкове платне користування) ТОВ ДЖІ ЕМ CI АЛЛАЙЕНС ЛЛП земельну ділянку, площею 0,2688 га, розташовану за адресою: вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення та підземним паркінгом, кадастровий номер 8000000000:82:186:0002.

Вищевказаний Договір оренди земельної ділянки зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 09.06.2008 за № 82-6-00501 у книзі записів державної реєстрації договорів.

17 липня 2018 року між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖІ ЕМ CI АЛЛАЙЕНС ЛЛП , як орендарем, укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки. Даним договором поновлено на 10 (десять) років вищевказаний Договір оренди земельної ділянки. Також, даним договором викладено в новій редакції підпункт 2.1 пункту 2 Договору оренди, яким передбачено, що об`єктом оренди є земельна ділянка, розміром 0,2688 га, розташована за адресою: вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, вид використання для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення та підземним паркінгом, кадастровий номер 8000000000:82:186:0002, категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖІ ЕМ CI АЛЛАЙЕНС ЛЛП та Товариством з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТИЦІЇ отримано в Департаменті містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Містобудівні умови та обмеження № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 для проектування об`єкта Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, що розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі, які затверджені наказом Департаменту № 761 від 09.08.2018 (надалі - Містобудівні умови та обмеження № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018).

В пункті 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 зазначено, що умовна висота 26,5 ? h ? 13,5 м за наданим містобудівним розрахунком. Остаточну висоту визначити проектною документацією з урахуванням оточуючої забудови, за умови дотримання нормативних відстаней від оточуючих будівель і споруд, за висновками історико-містобудівного обґрунтування, розробленого та погодженого згідно законодавства.

Не погоджуючись з вказаним положенням пункту 1 (в частині умовної висоти) розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що таке положення не відповідає законодавству України, будівельним нормам, стандартам і правилам а також суперечить містобудівній документації на місцевому рівні, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 26 та ч. 8 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

В силу наведених нормативних приписів, реалізовуючи своє право на забудову земельної ділянки на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, позивач зобов`язаний додержуватись усіх вимог, визначених Містобудівними умовами та обмеженнями № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018, що підтверджує вплив змісту вказаних Містобудівних умов та обмежень на права та обсяг обов`язків позивача, оскільки недотримання таких вимог є підставою для притягнення останнього до відповідальності, як забудовника.

Приписами ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

З огляду на наведене, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є одними із основних вихідних даних для проектування, серед іншого, повинні містити гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах.

Так, оскаржуваним положенням пункту 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 встановлено обмеження у гранично допустимій висоті для об`єкта будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, на рівні 26,5 ? h ? 13,5 м, у зв`язку з чим ТОВ ДЖІ ЕМ СІ АЛЛАЙЕНС ЛЛП та ТОВ БУДІНВЕСТИЦІЇ , відповідно до вимог ст. ст. 26 та 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , зобов`язані дотримуватись вказаного положення Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року.

Відповідно до Розділу 5. Функціонально-планувальна організація Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, функціонально-планувальна організація столиці в проектних межах передбачає формування компактних сельбищних і житлових районів, збалансованих за розселенням, місцями праці, обслуговування і рекреацією. Утворення сельбищно-виробничих планувальних зон передбачає організацію взаємозумовлених угрупувань житлових, виробничих і ландшафтно-рекреаційних районів. На проектний період визначено 8 планувальних зон, а саме:

1 - Центральна планувальна зона;

2 - Південна планувальна зона;

3 - Західна планувальна зона;

4 - Північна планувальна зона;

5 - Північна лівобережна планувальна зона;

6 - Східна планувальна зона;

2а - Планувальна зона сельбищного району Ходосівка-Підгірці;

4а - Планувальна зона сельбищного району Вишгород.

Перспективи функціонально-планувальної організації передбачають відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.

Водночас, інші положення згаданого генерального плану не містять обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста.

З викладеного вбачається, що положеннями Розділу 5. Функціонально-планувальна організація Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, встановлено обмеження висоти будівель на рівні - не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі, з метою відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту, саме для об`єктів, які розташовані в Центральній планувальній зоні.

Позивач, обґрунтовуючи помилковість висновків відповідача щодо обмеження умовної висоти для об`єкта будівництва на рівні 26,5 ? h ? 13,5 м, зазначає, що об`єкт будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, не знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, а також не знаходиться в Центральній планувальній зоні м. Києва.

Суд погоджується з такими твердженнями позивача та зазначає наступне.

Щодо відсутності підстав вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Києва.

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України Про охорону культурної спадщини .

В статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини , серед іншого, наведено визначення наступних термінів:

зони охорони пам`ятки - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;

історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Приписами п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

З аналізу викладених норм вбачається, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.

На виконання вказаних положень Закону України Про охорону культурної спадщини , постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок № 318).

Відповідно до п. 1 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку № 318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Пунктом 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Пунктом 10 Порядку № 318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Відповідно до п. 12 Порядку № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Отже, межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Відповідно до ч. ч. 1, 10 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

З аналізу наведених норм вбачається, що Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318.

Межі та режими використання історичного ареалу міста Києва визначені діючим Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804. Однак, як на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018, так й на момент розгляду судом даної справи, відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.

Як вбачається з офіційного веб-сайту Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 № 912/0/16-11 щодо затвердження меж зон охорони пам`яток та історичних ареалів м. Києва зупинено.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 по справі № 826/5755/17 дійшов висновку, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку № 318.

Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, дійшов висновку також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18 .

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15 .

Суд зазначає, що вказані висновки Верховного Суду, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для суду першої інстанції.

Той факт, що межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури України не затверджені, підтверджується й постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 по справі № 640/9526/19, від 21.01.2020 по справі № 640/8212/19 та від 11.02.2020 по справі № 640/9524/19.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, а також станом на момент розгляду судом даної справи, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України Про охорону культурної спадщини , з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені.

Суд погоджується із доводами позивача стосовно того, що оскільки межі та режими використання історичного ареалу м. Києва не затверджено у встановленому законом порядку, то відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Києва.

Щодо відсутності підстав вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в Центральній планувальній зоні м. Києва.

У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності наведено визначення терміну план зонування території (зонінг) , відповідно до якого - це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частинами 1-4 статті 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

В ході розгляду справи по суті судом встановлено (з інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php), що 20.09.2012 Київською міською радою прийнято рішення № 69/8353, яким вирішено розробити План зонування території центральної планувальної зони міста Києва та інших частин міста, проект розміщення першої черги будівництва та подати на затвердження до Київської міської ради в установленому порядку, забезпечивши узгодженість містобудівної документації з Генеральним планом м. Києва.

13 листопада 2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 518/10006 про затвердження Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.

З розділу 1 Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві вбачається, що на момент прийняття Київською міською радою вказаного рішення, відсутні затверджені плани зонування територій та детальні плани територій.

На офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php розміщено проект Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва, розроблений КО Київгенплан , на підставі рішення Київської міської ради № 69/8353 від 20.09.2012.

Однак, як встановлено судом, ні на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018, ні на момент розгляду судом даної справи, План зонування території центральної планувальної зони міста Києва не затверджений Київською міською радою, як то передбачено положеннями ч. 8 ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Враховуючи викладене, суд погоджується із доводами позивача щодо відсутності правових підстав вважати, що земельна ділянка, розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, знаходиться в центральній планувальній зоні міста Києва, у зв`язку з чим у позивача відсутній обов`язок дотримуватись обмежень в частині граничної висоти будівель, встановлених для центральної планувальної зони.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що для отримання Містобудівних умов та обмежень позивач, разом з іншими документами, надавав відповідачу копію Містобудівного розрахунку, розробленого Архітектурним бюро О. Володарської для об`єкта будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, замовниками якого є ТОВ ДЖІ ЕМ СІ АЛЛАЙЕНС ЛЛП та ТОВ БУДІНВЕСТИЦІЇ .

Так, в пункті 6 розділу Розрахунок містобудівних обмежень вказаного Містобудівного розрахунку визначено, що умовна висота будівлі складає 70,8 м, гранична висота будівлі - 80 м, а її поверховість становить 23 поверхи.

Вказані показники відповідають встановленим державним будівельним нормам і правилам, а саме ДБН В.2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення .

За таких обставин, суд вважає безпідставним посилання відповідача в пункті 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 на те, що умовна висота 26,5 ? h ? 13,5 м визначена за наданим містобудівним розрахунком, оскільки, як встановлено судом, умовна висота будівлі, згідно даних містобудівного розрахунку, становить 70,8 м.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідачем в пункті 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 безпідставно обмежено висоту об`єкта будівництва на рівні 26,5 ? h ? 13,5 м.

Оцінюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що пункт 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 для проектування об`єкта будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.08.2018 № 761, в частині де зазначено: 26,5 ? h ? 13,5 м , є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також погоджується з доводами позивача, що з аналізу Реєстру містобудівних умов та обмежень , розміщеного на сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/reestr-mistobudivnikh-umov-ta-obmezhen, вбачається, що при видачі Містобудівних умов та обмежень, відповідач кожного разу на власний розсуд встановлює замовнику будівництва граничнодопустиму висоту для об`єкта будівництва (для прикладу: відповідачем видано замовникам будівництва у Печерському районі м. Києва: 8 МУО з максимальною висотою об`єкта будівництва не більше 73,5 м; 4 МУО з максимальною висотою об`єкта будівництва не більше 100 м; 1 МУО з максимальною висотою об`єкта будівництва 30 поверхів (орієнтовно 85 м).

Наведене є черговим підтвердженням того, що Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, не містить обмеження щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста.

Стосовно того, що Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської від 28.03.2002 № 370/1804, земельна ділянка, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, за функціональним призначенням віднесена до території житлової середньо- та малоповерхової забудови, а також частково до території громадських будівель та споруд, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частиною 1 статті 25 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Частиною 1 статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Відповідно до пункту 1.1 ДБН Б. 1-3-97 Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів , затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25 вересня 1997 року № 164 (чинного на час прийняття Київрадою рішення від 28 березня 2002 року № 370/1804, яким затверджено Генеральний план м. Києва), генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території. Генеральний план міста, селища є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.

Відповідно до пункту 3.12 ДБН Б. 1-3-97, на основному кресленні генерального плану вказують існуючий стан та пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації і функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту.

Відповідно до п. 4.3. ДБН Б.1.1.-15:2012 Склад та зміст генерального плану населеного пункту , генеральний план визначає основні принципи і напрямки планувальної організації та функціонального призначення території, формування системи громадського обслуговування населення, організації вулично-дорожньої та транспортної мережі, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, цивільного захисту території та населення від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони навколишнього природного середовища, охорони та збереження культурної спадщини та традиційного характеру середовища історичних населених пунктів, а також послідовність реалізації рішень, у тому числі етапність освоєння території.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Частинами 1, 4 статті 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальний план території серед іншого визначає функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що Генеральним планом визначаються напрямки функціонального призначення території, але не визначається саме її функціональне призначення, тобто Генеральний план передбачає розвиток напрямків використання територій міста, а не її стале використання.

Аналогічна правова позиція, яка є обов`язковою для суду першої інстанції, викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2019 по справі № 826/11046/16 .

Суд зауважує, що функціональне призначення території встановлюється планом зонування території та/або детальним планом території, які як на дату видання Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018, так й на дату розгляду судом даної справи, відсутні.

Відповідно до п. 3.4. ДБН Б.1.1-14:2012 Склад та зміст детального плану території , функціональне використання (призначення) території - це використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.

Визначення ж цільового призначення земельної ділянки наведено в Законі України Про землеустрій , відповідно до ст. 1 якого цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких землі житлової та громадської забудови.

Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Зі змісту ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Суд наголошує, що термін цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель) в розумінні Земельного кодексу України та функціональне призначення території в розумінні Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Аналогічний висновок викладено в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 по справі № 826/3495/18.

Також, вони мають різне законодавче визначення та нормативне регулювання (функціональне призначення території визначається містобудівною документацією, в той час як віднесення землі до тієї чи іншої категорії здійснюється за рішеннями органів місцевого самоврядування, цільове призначення встановлюється на підставі документації із землеустрою та фіксується в правовстановлюючих документах на землю).

Крім того, статтею 193 Земельного кодексу України передбачено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Статтею 194 Земельного кодексу України унормовано, що призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

В силу приписів ст. 20 Закону України Про Державний земельний кадастр , відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, суд наголошує, що інформація з Держгеокадстру є належним доказом правового статусу земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція, яка є обов`язковою для суду першої інстанції, викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 по справі № 926/1059/18, від 14.03.2019 по справі № 926/1057/18 .

В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно інформації з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:186:0002, що розташована за адресою: м. Київ, Печерський р-н, вул. Московська, 43/11 (літера А ), користувачем якої є ТОВ ДЖІ ЕМ СІ АЛЛАЙЕНС ЛЛП , відноситься до категорії земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва, обслуговування та експлуатації житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою; та має наступне цільове призначення - 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури .

Також, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:186:0019, що розташована за адресою: м. Київ, Печерський р-н, перетин вулиць Московської та Цитадельної (вул. Цитадельна, 9-а), користувачем якої є ТОВ БУДІНВЕСТИЦІЇ , відноситься до категорії земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва, обслуговування та експлуатації житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою; та має наступне цільове призначення - 02.07 Для іншої житлової забудови .

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженням позивача стосовно того, що встановлене в Генеральному плані м. Києва функціональне призначення - територія житлової середньо- та малоповерхової забудови, а також територія громадських будівель та споруд, не є цільовим призначенням земельної ділянки. Відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до законодавства, відображаються у Державному земельному кадастрі, а не Генеральному плані м. Києва, який, в силу приписів ч. 1 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , розробляється з урахуванням його даних.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва , яке планують здійснювати ТОВ БУДІНВЕСТИЦІЇ та ТОВ ДЖІ ЕМ СІ АЛЛАЙЕНС ЛЛП на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:82:186:0002 та 8000000000:82:186:0019, відповідає цільовому призначенню цих земельних ділянок.

Отже, за результатом розгляду справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТИЦІЇ про визнання протиправним та скасування пункту 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 для проектування об`єкта будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.08.2018 № 761, в частині де зазначено: 26,5 ? h ? 13,5 м , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд погоджується с доводами позивача, що строк на звернення до суду з позовом, який розглядається в рамках даної адміністративної справи, не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною 2 статті 122 КАС України, оскільки у відповідності до положень Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , позивач, як суб`єкт містобудування, зобов`язаний додержуватись Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018, які є чинними до завершення будівництва об`єкта.

Тобто, дія спірного положення Містобудівних умов та обмежень є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинними положеннями Містобудівних умов та обмежень суб`єктивні права чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акта.

Оскільки чинні спірні положення Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 можуть обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав та інтересів позивача слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) положень Містобудівних умов.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 1 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 11899/0/7-1-18 від 27.07.2018 для проектування об`єкта будівництва Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по вул. Московська, 43/11 (літера А ) у Печерському районі м. Києва, на земельній ділянці, яка розташована на перетині вул. Московської та Цитадельної (Цитадельна, 9-а) у Печерському районі м. Києва, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.08.2018 № 761, в частині де зазначено: 26,5 ? h ? 13,5 м .

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БУДІНВЕСТИЦІЇ (03022, м. Київ, вул. Василя Жуковського, буд. 8; код ЄДРПОУ 32211441) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32; код ЄДРПОУ 26345558) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві) гривні 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій