Постанова

від 07.07.2020 по справі 520/13687/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 р. Справа № 520/13687/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Катунова В.В.

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 (суддя Шевченко О.В., 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, повний текст складено 13.03.20) по справі № 520/13687/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області третя особа Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом ГУ ДПС у Харківській області, відповідач) третя особа: Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №129404-5306-2023, №129405-5306-2023 від 08.11.2019 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасувано податкові повідомлення - рішення №129404-5306-2023, №129405-5306-2023 від 08.11.2019 року, які прийнято Головним управлінням ДПС у Харківській області.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Зокрема, доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що 06.06.2018 року між Пісочинською селищною радою (Орендодавець) та ФО-П ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки. Об`єкт оренди - земельна ділянка площею 1,0825 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 9 договору визначено розмір орендної плати за землю, яка складає 116 512,35 грн. на рік. Нарахування податковим органом ОСОБА_1 орендної плати за землю за 2018, 2019 роки було здійснено згідно п.287.7 ст. 287 ПК України, відповідно до якого у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладання договору оренди земельної ділянки або з дати укладання договору оренди будівлі (їх частин). Договір укладено 06.06.2018 року, відтак за 2018 рік позивачу нараховано орендну плату за землю з 06.06.2018 року на суму 66 715,29 грн., за 2019 рік - 116 512,35 грн. Також зазначив, що відповідно до ст. 17 Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, законом передбачено, що державній реєстрації підлягає право оренди (користування), а не умови договору оренди.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 06.06.2018 року між Пісочинською селищною радою Харківського району Харківської області (Орендодавець) та ФО-П ОСОБА_1 (Орендар) укладений договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення XIV сесії VII скликання Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 14.12.2018 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу в оренду для обслуговування нежитлових будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 6325157900:00:011:0045) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для обслуговування нежитлових будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстроване за ОСОБА_1 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 126235943) від 04.06.2018 року, номер запису про право власності: 26445952 (п.1 вказаного Договору) (а.с. 16 - 18).

Згідно п. 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 1,0825 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до п. 12 Договору орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Державну реєстрацію зазначеного договору оренди землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права було здійснено 09.09.2019 року державним реєстратором Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області Михайловою Я.О. (номер запису про інше речове майно 33196217, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №180794630 від 12.09.2019 року (а.с. 20).

28.10.2019 року позивачем направлено на адресу Головного управління ДПС у Харківській області копію укладеного ФО-П ОСОБА_1 з Пісочинською селищною радою Харківського району Харківської області договору оренди землі від 06.06.2018 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вказану заяву отримано представником податкового органу 29.10.2019 року (а.с. 21).

За даними договору від 06.06.2018 року та на підставі п.286.5 ст. 286 ПК України Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено наступні податкові повідомлення - рішення, а саме:

1) податкове повідомлення - рішення №129404-5306-2023 від 08.11.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2019 року, яка становить 116 512,35 грн.;

2) податкове повідомлення - рішення №129405-5306-2023 від 08.11.2019 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб за податковий період 2018 року, яка становить 66 715,29 грн. (а.с. 10 - 11).

Не погодившись з податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Оскаржуючи податкові повідомлення - рішення, позивач фактично не погоджується з тим, що податковий орган визначивши та нарахувавши орендної плати за землю за 2018 рік (з 06.06.2018 року по 31.12.2018 року) та за весь 2019 рік протиправно виходив з дати укладення договору оренди (06.06.2018 року), а не з дати державної реєстрації такого договору (09.09.2019 року).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень, з огляду на відсутність у позивача обов`язку по сплаті орендної плати з 06.06.2018 року по 31.12.2018 року та 2019 роки за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , 9.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки па підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

На час підписання договору оренди (06.06.2018 року), частина перша статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У статті 125 ЗК України вказано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З наведеного вбачається, що до моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки, факт набуття права оренди, як речового права на нерухоме майно, не вважається офіційно визнаним та підтвердженим державою Україна.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

Відповідно до ч.2 ст. 16 Закону № 161-XIV, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 17 названого Закону № 161-XIV, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Отже, права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтею 17 Закону № 161-XIV.

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч.2 та 3 ст. 640 ЦК України).

Момент укладення договору передбачений у статтях 638 та 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору та передачі об`єкту за договором оренди землі орендодавцем орендареві, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, до моменту державної реєстрації права оренди у орендаря право оренди не виникає і земельна ділянка вважається не переданою. Відтак факт підписання/укладання договору оренди земельної ділянки до внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру речового права про нерухоме майно, не покладає обов`язку на орендаря по сплаті податків та обов`язкових платежів.

Сукупність вказаних нормативно-правових актів дає всі підстави вважати, що до моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки, орендар не набуває права оренди цієї земельної ділянки, сама земельна ділянка вважається не переданою, а право оренди офіційно не визнане.

Відсутність права оренди земельної ділянки та відсутність юридичного факту передачі земельної ділянки, в розумінні ст. 17 Закону України Про оренду землі , не покладає на орендаря обов`язків по сплаті орендної плати, як плати за користування, так як за загальним правилом не можна нести обов`язки по сплаті орендної плати за відсутності права оренди та за відсутності юридичного факту передачі земельної ділянки у користування.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, пунктом 42 Договору визначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №180794630 від 12.09.2019 року, державну реєстрацію зазначеного договору оренди землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права було здійснено 09.09.2019 року державним реєстратором Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області (а.с. 20).

В апеляційній скарзі податковим органом зазначено, що відповідно до п.286.5 ст. 286 ПК України орендну плату за земельну ділянку нараховано з 06.06.2018 року, тобто з моменту укладання договору оренди: за 2018 рік (з 06.06.2018 року на суму 66 715,29 грн.), за весь 2019 рік 116 512,35 грн.

Відповідно до п.287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки державна реєстрація договору оренди землі від 06.06.2018 року відбулася 09.09.2019 року, право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою загальною площею 1,0825 га ( АДРЕСА_1 ) за договором оренди виникло з моменту реєстрації зазначеного договору, зобов`язання зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у позивача виникло з 09.09.2019 року, а відтак податковим органом протиправно нараховано позивачу орендну плату за землю з моменту укладання договору - з 06.06.2018 року.

Згідно з пп.14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 14.1.136 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Приписами п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п. 287.2 ст. 287 Податкового кодексу України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

Згідно з п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Так, пунктами 5 та 9 договору від 06.06.2018 року передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки (станом на 01.01.2018 року): 3883745,00 (три мільйони вісімсот вісімдесят три тисячі сімсот сорок п`ять гри., 00 коп.). Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, у розмірі 3 (трьох) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка складає у загальній сумі 116 512,35 (сто шістнадцять тисяч п`ятсот дванадцять гривень, 35 коп.) на рік.

Вказана сума річної орендної плати за землю 116 512,35 грн. за орендовану позивачем земельну ділянку площею 1,0825 га. (адреса: Харківська область, Харківський район, смт. Пісчоин, вул. Василівська, 9) також відображена в розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. грошова оцінка яких проведена станом на 01.01.2018 року, підписаного Орендодавцем та Орендарем (а.с. 19).

На підтвердження сплати орендної плати за землю за 2019 рік (з 09.09.2019 року по 31.12.2019 року) позивач надав до суду копії платіжних доручень (а.с. 13 - 15).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржені податкові повідомлення-рішення №129404-5306-2023, №129405-5306-2023 від 08.11.2019 року, якими позивачу нараховано орендну плату за 2018, 2019 роки є протиправними, а тому наявні підстави для їх скасування.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права

Доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони повністю ідентичні доводам відзивуна адміністративний позов, яким судом першої інстанції, з урахуванням матеріалів та обставин справи, було надано належну правову оцінку.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2020 по справі № 520/13687/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 17.07.20.