Постанова

від 14.07.2020 по справі 910/2125/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2020 р. м.Київ Справа №910/2125/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Цибульського Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 14.07.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 21.05.2020 (повний текст складено та підписано 21.05.2020)

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі №910/2125/20 (суддя Н.І.Ягічева)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД"

до Приватного акціонерного товариства "Медфарком-Центр"

про стягнення 1 840 564,15 грн. заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІКОР, ЛТД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДФАРКОМ-ЦЕНТР" (далі - відповідач) про стягнення2 160 216,19 грн. заборгованості за договором поставки № 18-04/17МФК від 18.04.2017.

Позовні вимоги мотивовані, неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №18-04/17 МФК від 18.04.2017 щодо оплати своїх зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 відкрито провадження за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2020.

20.05.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив накласти арешт в межах суми заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1 840 564,15 грн. на грошові кошти, що належать ПАТ "Медфарком-Центр", які знаходяться (обліковуються) на його банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України та все нерухоме та рухоме майно, що належить ПАТ "Медфарком-Центр", яке буде виявлене державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали Господарського суду міста Києва.

Подана заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що у заявника наявні достатні підстави вважати, що відповідач умисно не виконує своїх зобов`язань за договором поставки №18-04/17 МФК від 18.04.2017, оскільки відповідач ухиляється від досудового врегулювання спору та припинив ділове спілкування з позивачем, відповідач має заборгованість перед третіми особами, щодо якої спір розглядається судом, відповідач веде активну господарську діяльність, попри що не вживає заходів для добровільного погашення заборгованості. Крім того, розмір заборгованості відповідача перед позивачем, без урахування штрафних санкцій, перевищує розмір статутного капіталу відповідача. Також позивач повідомив про недоцільність зустрічного забезпечення, оскільки зустрічне забезпечення погіршить становище позивача.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД" вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/2125/20.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем на підставі належних, достатніх, достовірних та вірогідних доказів у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування фактичних обставин, які б безумовно свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або унеможливить виконання судового рішення у справі; порушить або істотно ускладнить ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені, отже, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви про забезпечення позову. .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з постановленою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020, а заяву про вжитят заходів забезпечення позову - задовольнити у повному обсязі, а саме: накласти арешт в межах суми заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1 840 564,15 грн. на грошові кошти, що належать ПАТ "Медфарком-Центр", які знаходяться (обліковуються) на його банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України та все нерухоме та рухоме майно, що належить ПАТ "Медфарком-Центр", яке буде виявлене державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали Господарського суду міста Києва.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при постановленні ухвали порушено норми матеріального та процесуального права, ухвала суду першої інстанції була прийнята при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при розгляді відповідної заяви не було враховано тих обставин, що :

- відповідач ухиляється від добровільного врегулювання заборгованості, дій по сплаті заборгованості - не вчиняє, станом на момент звернення до суду першої інстанції, заборгованість відповідача становить 1 840 564,15 грн., відповідач продовжує ухилятись від взятих на себе зобов`язань, за наявності підписаного сторонами акту звірки, в якому відповідач визнає суму боргу;

- у відповідача наявна заборгованість перед третіми особами, щодо якої наявні судові спори, і судом першої інстанції не надано оцінки даному факту;

- відповідач веде активну господарську діяльність, попри що не вживає заходів для добровільного погашення заборгованості;

- суд першої інстанції помилково та безпідставно, без належного дослідження та оцінки, вважаючи недостатніми надані позивачем докази, не призначив розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, а також не витребував у позивача додаткових пояснень та доказів, чим порушив ст. ст. 140, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Також, 14.07.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли на виконання вимог ухвали суду документи, належним чином засвідчені копії заяви про вжиття заходів забезпечення позову разом з усіма додатками, які були подані до суду першої інстанції

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2020, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/2125/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Станіка С.Р., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/2125/20, відкрито апеляційне провадження у справі №910/2125/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 14.07.2020, встановлено учасникам справи строк на подання відзиву, заперечень, клопотань.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

14.07.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на апеляційну скаргу, прийнятий судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач посилався на те, що він не погоджується з розміром заборгованості, яка пред`явлена позивачем до стягнення, наявність інших судових спорів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу в підтвердження підстав вважати, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, судом першої інстанції не допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 14.07.2020 з`явились представники скаржника (позивача) та відповідача.

Представник скаржника в судовому засіданні 14.07.2020 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020, а заяву про вжитят заходів забезпечення позову - задовольнити у повному обсязі, а саме: накласти арешт в межах суми заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1 840 564,15 грн. на грошові кошти, що належать ПАТ "Медфарком-Центр", які знаходяться (обліковуються) на його банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України та все нерухоме та рухоме майно, що належить ПАТ "Медфарком-Центр", яке буде виявлене державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали Господарського суду міста Києва.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.07.2020 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін як таку, що постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДІКОР, ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДФАРКОМ-ЦЕНТР" про стягнення2 160 216,19 грн. заборгованості за договором поставки № 18-04/17МФК від 18.04.2017.

Позовні вимоги мотивовані, неналежним виконанням відповідачемумов договору поставки №18-04/17 МФК від 18.04.2017 щодо оплати своїх зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 відкрито провадження за правилами загального провадження, підготовче засідання призначено на 11.03.2020.

20.05.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив накласти арешт в межах суми заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1 840 564,15 грн. на грошові кошти, що належать ПАТ "Медфарком-Центр", які знаходяться (обліковуються) на його банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України та все нерухоме та рухоме майно, що належить ПАТ "Медфарком-Центр", яке буде виявлене державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали Господарського суду міста Києва.

Подана заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що у заявника наявні достатні підстави вважати, що відповідач умисно не виконує своїх зобов`язань за договором поставки №18-04/17 МФК від 18.04.2017, оскільки відповідач ухиляється від досудового врегулювання спору та припинив ділове спілкування з позивачем, відповідач має заборгованість перед третіми особами, щодо якої спір розглядається судом, відповідач веде активну господарську діяльність, попри що не вживає заходів для добровільного погашення заборгованості. Крім того, розмір заборгованості відповідача перед позивачем, без урахування штрафних санкцій, перевищує розмір статутного капіталу відповідача. Також позивач повідомив про недоцільність зустрічного забезпечення, оскільки зустрічне забезпечення погіршить становище позивача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Пунктом 4 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Згідно з ч. 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи п вилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову, який передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011). Зокрема інститут забезпечення позову сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За пунктом 1 частини 1 статті 137 вказаного Кодексу до заходів забезпечення позову віднесено накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано до заяви будь-яких належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, скаржником до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не подано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів - також не наведені.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом першої інстанції під час розгляду спору по суті і не вирішується під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що відповідач ухиляється від добровільного врегулювання заборгованості, дій по сплаті заборгованості - не вчиняє, станом на момент звернення до суду першої інстанції, заборгованість відповідача становить 1 840 564,15 грн., відповідач продовжує ухилятись від взятих на себе зобов`язань, за наявності підписаного сторонами акту звірки, в якому відповідач визнає суму боргу - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки оцінка вказаних обставин стосується під час вирішення судом першої інстанції питання обґрунтованості та доведеності позовних вимог під час розгляду справи по суті, а не під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Доводи скаржника про те що відповідач веде активну господарську діяльність, попри що не вживає заходів для добровільного погашення заборгованості - обґрунтовано відхилені судом першої інстанції як підстава для вжиття заходів забезпечення позову, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки вказані доводи також не були доведені скаржником у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у поданій заяві про забезпечення позову заявник не навів належних доводів, які б свідчили про наявність зв`язку між запропонованим ним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги, зокрема, не обґрунтував доцільність вжиття таких заходів та адекватність обраного виду забезпечення позову вимогам його позовної заяви. Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення боргу, тоді як заходи забезпечення позову стосуються належного відповідачу на праві власності рухомого та нерухомого майна. При цьому, скаржником не доведено доказами у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України відсутність у відповідача грошових коштів за рахунок яких можливе виконання рішення суду.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги - відсутній правовий зв`язок і наявність такого скаржником не була доведена ні станом на момент вирішення спору, ні станом на момент апеляційного провадження.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в заяві про вжиття заходів забезпечення позову позивач просить накласти арешт на все належне відповідачам нерухоме та рухоме майно, не зазначаючи його вартість, як і не вказуючи про межі такого заходу забезпечення позову, чим порушено принцип співмірності позовних вимог заявленим до вжиття заходам забезпечення позову.

Також, заява ТОВ "Медікор, ЛТД" про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких можна було б дійти висновку про доцільність та необхідність забезпечення позову у визначений заявником спосіб. Позивач не обґрунтував того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до неможливості ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду в межах даного судового провадження. Крім того, як правильно враховано судом першої інстанції до вказаної заяви не було додано доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, в тому числі шляхом виявлення намірів відчуження в майбутньому належного їм на праві власності рухомого та нерухомого майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухилення відповідача від добровільного виконання вимог позивача про сплату заборгованості, визначеної позивачем у заявленому до стягнення розмірі, наявність заборгованості перед іншими контрагентами та неотримання кореспонденції, не свідчить, що в майбутньому ним будуть вчинені дії направленні на ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у справі, у зв`язку з чим доводи скаржника в цій частині судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані.

З урахуванням викладеного, матеріалами оскарження підтверджується, що позивачем на підставі належних, достатніх, достовірних та вірогідних доказів у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування фактичних обставин, які б безумовно свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить або унеможливить виконання судового рішення у справі, порушить або істотно ускладнить ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обумовлені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України підстави для вжиття заходів забезпечення позову - відсутні за наведених позивачем доводів та обґрунтувань, у зв`язку з чим заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову - задоволенню не підлягає та обґрунтовано відхилена судом першої інстанції шляхом постановлення оскаржуваної ухвали, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції помилково та безпідставно, без належного дослідження та оцінки, вважаючи недостатніми надані позивачем докази, не призначив розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, а також не витребував у позивача додаткових пояснень та доказів, чим порушив ст. ст. 140, 236 Господарського процесуального кодексу України - судом апеляційної відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на наступне.

Ч.1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Ч.3 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

Ч.4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає що виклик особи для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову - є правом суду, що передбачено ч. 3 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, як і призначення судового засідання - також є правом суду у випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, що визначено ч. 4 наведеної статті.

При цьому, суд першої інстанції, враховує, що в силу приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, заявник звертаючись до суду першої інстанції з заявою про вжиття заходів забезпечення позову самостійно визначив як заходи забезпечення позову, а також надав документи, які на його думку підтверджують вимоги такої заяви. Будь-яких відомостей про неможливість подання доказів або необхідність їх витребування у визначеному процесуальним законом порядку - у заяві не наведено, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано здійснив розгляд поданої заяви з урахуванням ст. 14 Господарського процесуального кодексу України та у відповідності до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, ухвала суду першої інстанції постановлена з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі № 910/2125/20.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 280, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/2125/20 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/2125/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Медікор, ЛТД".

4. Матеріали оскарження №910/2125/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови: 20.07.2020.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко