Рішення

від 09.07.2020 по справі 902/1045/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" липня 2020 р. Cправа № 902/1045/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф., при секретарі судового засідання Вознюк К.В., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом Виробничого підприємства "Хімтяжмонтаж" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (21029, м. Вінниця, вул. Келецька, 126/136)

до фізичної особи - підприємця Рака Іллі Сергійовича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 489323,35 грн. та розірвання договору субпідряду № 37/19 від 24.05.2019 р.

Представники сторін:

позивача: Лавренчук А.С. - згідно ордеру серія ВН № 123782 від 21.01.2020 р. Седлецький В.І.- за довіреністю № 1635 від 22.11.2019 р.;

відповідача: не з`явився.

В С Т А Н О В И В :

Господарським судом Вінницької області розглядається справа № 902/1045/19 за позовом Виробничого підприємства "Хімтяжмонтаж" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до фізичної особи - підприємця Рака Іллі Сергійовича про стягнення 489323,35 грн. (з яких: 430348,00 грн. - сума невикористаної попередньої оплати та 58975,35 грн. - пеня) за неналежне виконання зобов`язань за договором субпідряду №37/19 від 24.05.2019 р. та розірвання вказаного договору.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором субпідряду № 37/19 від 24.05.2019 р. в частині виконання робіт, обумовлених Договором.

Ухвалою від 11.12.2019 р. вказаний позов залишено без руху через відсутність належних доказів його надсилання іншій стороні. Оскільки 23.12.2019 р. від Виробничого підприємства "Хімтяжмонтаж" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до суду надійшла заява № 1207/ПП від 17.12.2019 р. про усунення недоліків позовної заяви, суд ухвалою від 27.12.2019 р. прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 902/1045/19 та ухвалив справу №902/1045/19 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.01.2020 р.

Ухвалою від 27.01.2020 р. відкладено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження до 11.02.2020 р. та ухвалою від 11.02.2020 р. вдруге відкладено розгляд справи по суті до 25.02.2020 р.

Ухвалою від 25.02.2020 р. суд перейшов від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження. Вказаною ухвалою підготовче засідання у справі призначено на 17.03.2020 р.

17.03.2020 р. на електронну адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою від 17.03.2020 р. судом підготовче засідання у справі відкладено до 07.04.2020 р.

Ухвалою від 07.04.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 28.04.2020 р.

Ухвалою від 28.04.2020 р. підготовче засідання у справі відкладено судом на 26.05.2020 р.

Ухвалою суду від 26.05.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.07.2020 р.

На визначену судом дату - 09.07.2020 р. в судове засідання з`явилися представники позивача, які підтримали заявлені позовні вимоги та просили задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач та/або його представник в судове засідання 09.07.2020 р. з розгляду справи по суті не з`явилися, хоча про дату, час та місце судового розгляду всі учасники повідомлялися належним чином - ухвалою суду від 26.05.2020 року, яка була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому суд зазначає, що надіслані на адресу відповідача конверти з ухвалами суду від 27.12.2019 р., 27.01.2020 р., 11.02.2020 р., 25.02.2020 р., 17.03.2020 р., 07.04.2020 р., 28.04.2020 р. та від 26.05.2020 року повернулися до суду невитребуваними із відміткою про причину повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Також Верховний Суд у справі № 916/3188/16 зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача і другого відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Суд відзначає, що відповідачу відомо про розгляд даної справи господарським судом, що підтверджується попереднім надісланням ним відзиву на позов та клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Окрім того, ухвали Господарського суду Вінницької області у справі №902/1045/19 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому учасники судового процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись із відповідними ухвалами у зазначеному Реєстрі.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Однак неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

В зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.05.2019 р. між Виробничим підприємством "Хімтяжмонтаж" у формі товариства з обмеженою відповідальністю та фізичною особою - підприємцем Раком Іллею Сергійовичем було укладено Договір субпідряду № 37/19 (а.с.30-35, т.1).

Згідно п. 1.1 вказаного Договору субпідряду, позивач як Підрядник, доручив, а відповідач як Субпідрядник, взяв на себе зобов`язання по завданню Підрядника та у відповідності до будівельних норм виконати на свій ризик, власними, залученими силами та своїми матеріально-технічними засобами комплекс робіт на об`єкті "Будівництво вітроенергетичного проекту Орловка", що знаходиться поблизу села Орловка Запорізької області, відповідно до умов Договору, додатків і додаткових умов до нього, які являються невід`ємною частиною Договору, ліквідувати недоліки та дефекти, виявлені в ході виконання робіт, приймання робіт Підрядником або протягом гарантійного строку і передати виконанні роботи Підряднику, а Підрядник зобов`язався прийняти та оплатити належним способом виконані роботи.

Відповідно до п. 1.2. Договору, об`єм робіт по Договору визначений проектно-кошторисною документацією (Додаток №1), що являється невід`ємною частиною цього Договору.

На виконання умов п.п. 3.1. та 3.1.1 Договору та Додатку № 2 до нього Підрядником було перераховано на розрахунковий рахунок Субпідрядника попередні платежі (аванс), а саме: 200000,00 гри. згідно платіжного доручення № 370 від 27.05.2019 р.; 375000,00 гри. згідно платіжного доручення № 391 від 31.05.2019 р. та 165000,00 грн. згідно платіжного доручення № 394 від 04.06.2019 р. (а.с. 40-42, т.1).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що строки виконання робіт Субпідрядником погоджені Сторонами в Графіку виконання робі (Додаток №3), який являється невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Графіку виконання робіт (Додаток №3) відповідач мав виконати повний обсяг робіт по фундаментах вітрових електричних установок (ВЕУ), а саме: ВЕУ №2 у строк до 27.06.2019 р.; ВЕУ №1 у строк до 15.06.2019 р.; ВЕУ №4 у строк до 29.06.2019 р.; ВЕУ №3 у строк до 31.06.2019 р.; ВЕУ №5 у строк до 28.06.2019 р.; ВЕУ №7 у строк до 03.07.2019 р.

Як стверджується позивачем у позовній заяві та його представниками в судовому засіданні, відповідач порушив свої зобов`язання щодо виконання робіт, передбачених Договором та Графіком виконання робіт (Додаток №3). Субпідрядником було виконано роботи на суму 309652,00 гри., в зв`язку з чим Замовник затримав подальше фінансування будівництва об`єкта.

За твердженнями позивача, зобов`язання з виконання робіт відповідачем - Субпідрядником виконані частково, в зв`язку з чим позивач просить суд розірвати Договір субпідряду № 37/19 від 24.05.2019 р. та стягнути на користь позивача залишок авансових платежів, на який відповідач не виконав роботи, в сумі 430348,00 гри.

Окрім того, з посиланням на те, що пунктом 8.4 Договору підряду передбачено, відповідальність за порушення строків виконання підрядних робіт, згідно якої Субпідрядник зобов`язаний сплатити Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних робіт за кожен день прострочення, позивачем, згідно розрахунку його позовної заяви, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 56251,78 грн. за період з 01.07.2019 р. по 20.11.2019 р.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вказані доводи позивача відкинув, стверджуючи, що саме позивач ухилявся від підписання актів прийому-передачі, так як в даних актах були зазначені додаткові роботи на більші суми. Необхідність додаткових робіт спричинена неналежним виконанням робіт попереднім підрядником, про що Субпідрядником було повідомлено Підрядника в службових записках.

Також відповідач посилається на те, що позивач не зазначив про наявність претензій до нього з боку Генерального замовника робіт ТОВ "КЕС-УА Холдинг".

Відповідач у своєму відзиві наголошує на тому, що роботи , передбачені в Договорі субпідряду, виконані ним повністю і навіть з перевищенням їх вартості.

В зв`язку з цим відповідач у відзиві просив суд відмовити в задоволенні позову.

Натомість позивач надав до суду свою відповідь на відзив на позов, де зокрема відносно твердження відповідача про те, що позивач уникав підписання актів виконаних робіт, зазначив, що доказів відправлення про надіслання та отримання даних актів на адресу позивача (фіскальний чек або поштове відправлення тощо) відповідач не надав. Актів виконаних робіт та довідок відповідач не надав позивачу для підписання.

Щодо виконання відповідачем додаткових робіт, позивач зазначив, що додаткові роботи повинні бути оформлені додатковими угодами та узгоджені обома сторонами. Однак, таких додаткових угод укладено з відповідачем не було.

Також позивач зазначив про те, що відповідач вказує у своєму відзиві на ТОВ "КЕС-УА Холдинг", як на Генерального замовника об`єкту "Будівництво вітроенергетичного проекту Орловка". Однак, Генеральним підрядником являється ТОВ "ЄВРОПРОМБІЗНЕС", з яким був укладений Договір субпідряду № 2019-05/26 від 24.05.2019 р., а тому договірних відносин з ТОВ "КЕС-УА Холдинг" у позивача не існувало.

Позивач визнає, що частину робіт на суму 309652,00 грн. було виконано відповідачем, натомість вважає частину попередньої оплати у розмірі 430348,00 грн. невідпрацьованою та стверджує, що вказана сума підлягає поверненню позивачу.

Окрім того, позивач надав до суду додаткові письмові пояснення, в яких вказав на те, що згідно пункту 6.1.1. Договору субпідряду № 37/19 від 24.05.2019 р. обов`язок оформити та надати акти виконаних робіт покладається на Субпідрядника, тобто на відповідача. Відповідач цей обов`язок не виконав та не звернувся позивача для підписання актів виконаних робіт.

Доказом виконання робіт фізичною особою-підприємцем Раком І.С. позивач вважає податкову звітність, яку він надав на розгляд суду.

23.07.2020 року позивач направив відповідачу претензію №2 від 23.07.2020 року з вимогою повернути кошти, однак відповідач залишив її без відповіді та задоволення (а.с. 43, т.1).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з такого.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами пунктів 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Положеннями ст. 843, ч.ч. 1, 2 ст. 844 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 статті 846 вищеназваного Кодексу визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Статтею 849 ЦК України передбачені права замовника під час виконання роботи, а саме: замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника; якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків; якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника; замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Згідно ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Посилання позивача на те, що відповідач як субпідрядник не передав йому акти для підписання не можуть бути визнані судом прийнятними.

Частиною 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Відповідно до п. 6.1.1. Договору субпідряду №37/19 від 24.05.2019 року, при завершенні підрядних робіт по договору, Субпідрядник оформляє та підписує довідки і акти приймання виконаних робіт форми КБ-3, КБ-2в і надсилає їх Підряднику із супровідним листом, в якому вказується дата направлення документів Підряднику.

Суд наголошує, що позивачем із позовною заявою не було надано жодних актів виконаних робіт ф. КБ-30, ф. КБ.2. При цьому позивач зазначив, що субпідрядником були виконані роботи на суму 309652,00 грн . Додатково позивач пояснював суду, що відповідач не звернувся до нього з відповідними актами для їх підписання.

Натомість відповідач відсутність актів пояснив небажанням позивача їх підписувати через більшу вартість робіт, про що зазначено у відзиві на позов.

Слід відзначити, що позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на невиконання відповідачем підрядних робіт у 2019 році, а на підтвердження своїх позовних вимог надає акт №1 невстановленої форми про прийняття робіт від субпідрядника фізичної особи - підприємця Рака І.С. у червні 2020 року на суму 309652,00 грн, що розходиться з твердженнями позовної заяви, що відповідачем виконано роботи на суму 309652,00 грн до 01.07.2019 року.

Так, позивач надав разом із клопотанням, викладеним у листі №08/20/ПП від 07.07.2020 року акт № 1 приймання будівельних робіт за червень 2020 року, підписаний лише позивачем як підрядником, про те, що всього за актом фізичною особою - підприємцем Раком І.С. виконано робіт на суму 309652,00 грн. Встановленим Законом вимогам щодо оформлення актів КБ-2в вказаний акт не відповідає.

З наданого позивачем акту № 1 вбачається, що виконані відповідачем роботи по Договору субпідряду №37/19 від 24.05.2019 року прийняті позивачем в червні 2020 року. В той же час в позовній заяві позивач стверджує, що роботи були частково виконані відповідачем на суму 309652,00 грн до 01.07.2019 року.

Сам відповідач подав до суду одноособово підписаний акт приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року (а.с.145, т.1) на суму 874708,38 грн.

Окрім того, позивач надав до суду акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за червень 2020 року на суму 353887,39 грн. При цьому позивача зазначено як субпідрядника, а підрядником зазначено ТОВ "Європромбізнес".

Враховуючи вказані розбіжності в актах виконаних робіт, суд неодноразово відкладав судові засідання та зокрема ухвалами суду від 11.02.2020 року, 25.02.2020 року, 17.03.2020 року, 07.04.2020 року, 26.04.2020 року вимагав від позивача та відповідача надати суду докази виконання відповідачем робіт за Договором субпідряду №37/19 від 24.05.2019 року на суму 309652,00 грн.

На вказану суму, як стверджується позивачем у позовній заяві, відповідач виконав роботи. Таких доказів позивачем не надано. Відсутність належно оформлених актів прийняття виконаних робіт позбавляє можливості суд встановити дійсний обсяг таких робіт, і відповідно - зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог.

Нормами Цивільного кодексу України та умовами договору підряду передбачена певна сукупність дій, яка має передувати складенню актів виконаних робіт, а саме, надання підряднику будівельного майданчика (фронту робіт), передачі дозвільної та іншої документації, необхідної для виконання робіт, отримання замовником від підрядника повідомлення про готовність до передання робіт, виконаних за договором, процедура прийняття замовником виконаних робіт, та лише після виконання цієї сукупності дій учасники договору підряду оформлюють акти виконаних робіт, шляхом їх підписання. При цьому, оплата за виконані роботи умовами договору передбачена після підписання сторонами актів виконаних робіт за формою КБ-2в. В тому числі можливість поетапної оплати виконаних робіт також передбачена після підписання актів за формою КБ-2в. (а.с.22, т.1).

За відсутності таких актів з наданих позивачем та в цілому наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити обсяг виконаних робіт та відповідно встановити факт порушення зобов`язань в частині строків виконання робіт.

Надана позивачем податкова звітність не визнається належним підтвердженням обсягів виконання робіт, оскільки такими доказами є акти за формою КБ-2в.

При цьому обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Сторонами під час розгляду цієї справи (на відповідній стадії процесу) не заявлялись клопотання про необхідність призначення експертизи через наявність між сторонами взаємних претензій щодо підписання актів виконаних робіт.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 5 статті 653 ЦК України передбачено, що якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). При цьому, за вимогами 180 ГК України, договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. При цьому, Сторони досягли всіх вказаних суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. 837, 846, 854, 875 ЦК України договір вважається укладеним та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Сторонами погоджено істотні умови оспорюваного договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Доказів визнання недійсним або встановлення факту нікчемності чи не укладення вищевказаного договору суду не надано.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором субпідряду.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору субпідряду, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Згідно положень частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини 4, 6 статті 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Проте позивачем не обґрунтовані належними доказами підстави для розірвання договору, оскільки не доведено порушення умов вказаного Договору субпідряду з боку відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення 430348,00 грн. невідпрацьованої попередньої оплати та розірвання договору субпідряду №37/19 від 24.05.2019 р.

Також розглянувши позовні вимоги про стягнення пені в сумі 56251,78 грн. за період з 01.07.2019 р. по 20.11.2019 р., суд відзначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В п. 8.4. Договору підряду визначено, що за порушення строків виконання підрядних робіт Субпідрядник сплачує покупцю пеню у розмірі у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення та відшкодувати завдані збитки.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Натомість позивач свого обов`язку з доказування факту порушення відповідачем строків виконання субпідрядних робіт не виконав.

Дослідивши всі надані сторонами докази в сукупності та ураховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що оскільки позивач належними доказами не довів факту порушення зобов`язань за Договором підряду, а саме порушення строків виконання субпідрядних робіт з боку відповідача, відсутні підстави для стягнення з останнього пені.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за несвоєчасне виконання субпідрядних робіт нарахованих позивачем 56251,78 грн. за період з 01.07.2019 р. по 20.11.2019 р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, з огляду на недоведеність факту порушення зобов`язання з боку відповідача, а тому у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Таким чином, всі позовні вимоги суд визнає недоведеними, відповідно у задоволенні позову відмовляє.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно положень статті 129 ГПК України, враховуючи те, що суд дійшов до висновку про недоведеність позовних вимог та відмовив в їх задоволенні, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 231, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки, визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Роз`яснити, що згідно положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" (реєстр.№3275) від 30.03.2020 року, який набрав чинності 02.04.2020 року, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне рішення складено 19 липня 2020 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (21029, м. Вінниця, вул. Келецька, 126/136)

3 - відповідачу АДРЕСА_1