Рішення

від 20.07.2020 по справі 910/6201/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2020Справа № 910/6201/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства Соловій-Транс

до Благодійної організації Українська ліга благодійників

про стягнення 93.244,21 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

05.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства Соловій-Транс до Благодійної організації Українська ліга благодійників про стягнення 93.244,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами договору на транспортно-експедиційні послуги № 151019-2 від 15.10.2019 та договору-заявки № 1 від 15.10.2019 позивачем здійснено перевезення вантажу за маршрутом Німеччина - Україна, що підтверджується накладною CMR 463835. Вартість послуг становить 81.625,42 грн. За умовами договору відповідач мав здійснити розрахунок за отримані послуги не пізніше 7 банківських днів після отримання оригіналів документів, тобто у строк до 15.11.2019. Відповідачем здійснено лише часткову сплату наданих послуг в сумі 15.125,42 грн. З огляду на те, що відповідачем не було повністю виконано взяті на себе зобов`язання за договором по оплаті наданих послуг, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з останнього 93.244,21 грн, з яких 66.500,00 грн основного боргу, 6.843,13 грн пені та 19.901,08 грн відсотків за користування коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/6201/20 від 12.05.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

20.05.2020 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 відкрито провадження у справі № 910/6201/20 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.05.2020 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105471559322 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 19-Б, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 07.05.2020 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 28.05.2020 (номер відправлення 0105471559322) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 з позначкою неправильно зазначена адреса .

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 18.12.2019 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2019 між Благодійною організацію Українська ліга благодійників (замовник, відповідач) та Приватним підприємством Соловій-Транс (перевізник, позивач) було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги № 151019-2 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник замовляє, а перевізник надає послуги по плануванню та організації міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 1.2. договору згідно з даним договором перевізник:

1.2.1. надає послуги з організації перевезень по території України (далі - організація перевезення по Україні);

1.2.2. надає послуги з організації міжнародних перевезень, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту розвантаження в Україні; від пункту завантаження України до пункту за межами державного кордову України; між пунктами за межами державного кордону України (далі - організація міжнародних перевезень);

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було сплачено вартість наданих послуг з перевезення, в зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість та позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання нараховані пеня та відсотки за користування коштами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. п. 1.3 договору конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці замовника і узгоджуються з перевізником.

У заявці № 1 від 15.10.2019 сторонами визначено маршрут перевезення: м. Кельн (Німеччина) - м. Київ (Україна), термін доставки 17.10.2019, вага вантажу 86 м. куб. та вартість перевезення 2.400 євро (згідно перерахунку в еквіваленті до гривні по курсу НБУ). Дана заявка підписана обома сторонами.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Таким документом зокрема може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 463835 вбачається, що перевізником було надано послуги з перевезення вантажу за маршрутом перевезення: м. Кельн (Німеччина) - м. Київ (Україна) та 05.11.2019 вручено замовнику ватаж.

Згідно з п. 4.1.1 договору розрахунки за цим договором здійснюються замовником у безготівковій формі протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту вивантаження (отримання вантажу вантажоотримувачем). Підставою для здійснення платежу є рахунок перевізника, направлений на електрону адресу замовника.

Відповідно до заявки № 1 від 15.10.2019 строк оплати визначений протягом 7 (семи) банківських днів з моменту отримання документів: рахунку, акту, (CMR), заявки.

Згідно з п. 4.1.2 договору доказом надання послуг з організації перевезення є оригінал товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем виставлено відповідачу рахунок № 319-005615 від 05.11.2019 на оплату наданих послуг перевезення за маршрутом м. Кельн (Німеччина) - м. Київ (Україна) на суму 81.625,42 грн, який частково сплачений відповідачем 13.03.2020 в сумі 5.000,00 грн та 06.03.2020 в сумі 10.125,42 грн, загалом в розмірі 15.125,42 грн.

Відповідно до п. 2.1.12 договору замовник зобов`язався своєчасно оплачувати послуги, надані за цим договором.

Згідно зі ст. 12 Закону України Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, вартість наданих послуг перевезення не виконав, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та складає 66.500,00 грн (81.625,42 грн - 15.125,42 грн).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 66.500,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.7 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник сплачує перевізнику пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня за кожний день затримки оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати за надані послуги.

Відповідно до п. 6 ст. 323 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунками суду розмір пені становить 6.849,71 грн (на суму боргу 66.500,00 грн за період з 16.11.2019 по 15.04.2020). Однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром пені - 6.843,13 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 6.843,13 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.

За змістом статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

Пунктом 5.7 договору передбачено, що замовник за користування грошовими коштами додатково сплачує 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем розрахунок відсотків за користування коштами в розмірі 19.901,08 грн здійснено на суму боргу 66.500,00 грн за період з 16.11.2019 по 15.04.2020 із застосуванням 72% річних, без наведення підстав такого застосування, тоді як умовами договору визначено інший розмір відсотків.

За розрахунками суду (66.500,00 грн х 152 дні (за період з 16.11.2019 по 15.04.2020) х 0,2%) відсотки за користування коштами становлять 20.216,00 грн. Однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром процентів за користування чужими грошовими коштами - 19.901,08 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 19.901,08 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного підприємства Соловій-Транс є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Благодійної організації Українська ліга благодійників (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 19-Б, код ЄДРПОУ 34189366) на користь Приватного підприємства Соловій-Транс (79024, м. Львів, вул. Промислова, 21, к. 7, код ЄДРПОУ 39052784) 66.500 (шістдесят шість тисяч п`ятсот) грн 00 коп. основного боргу, 6.843 (шість тисяч вісімсот сорок три) грн 13 коп. пені, 19.901 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот одна) грн 08 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 2.102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова