Рішення

від 14.07.2020 по справі 920/246/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.07.2020 Справа № 920/246/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/246/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Лавренюка Анатолія Марковича (

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

до відповідача Фізичної особи-підприємця Примак Володимира Петровича (

АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ),

про стягнення 26 517 грн. 34 коп.,

УСТАНОВИВ:

13.03.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 26 517 грн. 34 коп., з яких 25 950 грн. 00 коп. - помилково перераховані грошові кошти, 61 грн. 85 коп. - 3% річних від простроченої суми заборгованості, 51 грн. 90 коп. - інфляційні втрати, 453 грн. 59 коп. - пеня за прострочення сплати вартості надання послуг, а також стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2102 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 17.03.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, надано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та позивачу строк для надання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 14.04.2020 відкладено розгляд справи на 12.05.2020.

Ухвалою суду від 12.05.2020 розгляд справи відкладено на 26.05.2020.

Ухвалою суду від 26.05.2020 розгляд справи відкладено на 09.06.2020.

Ухвалою суду від 09.06.2020 розгляд справи відкладено на 25.06.2020.

Ухвалою суду від 25.06.2020 розгляд справи відкладено на 14.07.2020.

13.07.2020 позивачем надано до суду заяву про долучення до матеріалів справи копії документів, а саме завірений рахунок № 1 від 27.11.2019.

Надані позивачем документи оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Станом на 14.07.2020 відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, доказів сплати суми боргу суду також не надав.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

З огляду на обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.11.2019 Фізичною особою - підприємцем Лавренюк Анатолієм Марковичем (позивач) було помилково перераховано грошові кошти в сумі 25950 грн 00 коп. на користь Фізичної особи - підприємця Примак Володимира Петровича (відповідач).

31.01.2020 позивач звернувся до відповідача з Вимогою про повернення коштів від 31.01.2020 № 9. Відповідно до якої просив повернути помилково сплачені кошти в сумі 25950 грн на розрахунковий рахунок позивача протягом 7-ми днів з дня отримання вимоги (а.с. 11).

Відповідно до Інформації про відстеження відправлення з офіційного сайту АТ Укрпошта в мережі інтернет htths://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html вимогу отримано відповідачем - ФОП Примак В.П. 04.02.2020.

За твердженням Позивача, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки грошові кошти в розмірі 25950 грн., перераховані позивачем на рахунок відповідача є, помилково сплаченими та отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 25950 грн., набутих без достатньої правової підстави, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків:

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов`язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно (кошти).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2016 року у справі № 6-122цс14.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Твердження позивача, що 29.11.2019 Фізичною особою - підприємцем Лавренюк Анатолієм Марковичем було помилково перераховано грошові кошти в сумі 25950 грн 00 коп. на користь Фізичної особи - підприємця Примак Володимира Петровича підтверджується платіжним доручення № 104 від 29.11.2019. Призначенням платежу відповідно до зазначеного платіжного доручення вказується Сплата згідно рахунку № 1 від 27.11.2019 (а.с. 10). В той же час, відповідно до наданого до матеріалів справи рахунку-фактури № 1 від 27.11.2019 сторонами господарського зобов`язання є ФОП Примак В.П. та Фоп Зубко Н.А. на суму 25950 грн.

Суду доведено, що Фізичною особою - підприємцем Лавренюк Анатолієм Марковичем було перераховані на рахунок Фізичної особи - підприємця Примак Володимира Петровича помилково, оскільки між сторонами не існувало та не існує жодних договірних правовідносин та зобов`язань, які були б підставою для перерахування грошових коштів у розмірі 25950 грн. Зокрема вказаний у призначенні платежу рахунок № 1 від 27.11.2019 між сторонами не укладався.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що спірні грошові кошти у розмірі 25950 грн. є отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на доведеність позивачем безпідставності отримання відповідачем грошових коштів, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 25950 грн. безпідставно перерахованих коштів.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення помилково перерахованих коштів позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначених норм, наслідки прострочення боржником позадоговірного грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивач вказує, що оскільки у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги (тобто - до 11.02.2020) відповідач зобов`язання щодо повернення грошових коштів у сумі 25950 грн. не виконав, наявні підстави для нарахування відсотків з 12.02.2020 по 11.03.2020 на суму 25950 грн.

Відповідно до поданого розрахунку сума 3% річних становить 61 грн 85 коп. та 51 грн 90 коп. інфляційних втрат.

Відповідач контрозрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду не надав.

Враховучи вищенаведене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 61 грн 85 коп. та інфляційних втрат в сумі 51 грн 90 коп.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне:

Однією із форм господарсько-правової відповідальності є штрафні санкції, що покладаються на контрагента за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе зобов`язання.

Разом з відшкодуванням збитків особа, яка порушила господарське зобов`язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов`язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд враховує, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Матеріали справи не містять жодного договору укладеного між позивачем та відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 453 грн 59 коп. є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В раховуючи зазначене, належною до стягнення з відповідача на користь позивача є сума судового збору в розмірі 2059 грн 96 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 126, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Примака Володимира Петровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи - підприємця Лавренюка Анатолія Марковича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 25950 безпідставно одержаних грошових коштів, 61 грн 85 коп. 3% річних, 51 грн.90 коп. інфляційних втрат та 2059 грн 96 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В інший частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 256 (апеляційного оскарження) продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 20.07.2020

Суддя С.В. Заєць