Рішення

від 11.06.2020 по справі 183/1027/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/1027/20

№ 2/183/2147/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Лила Інна Армоніківна, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , в якому просила визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223284000:02:013:002, площею 20,0 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ДП 000033 від 17.05.1994р., який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №83, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що її батькові - ОСОБА_3 , на підставі Рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 01.04.1994р. №16-ХХІ, була надана у постійне користування земельна ділянка площею 20,0 га, в межах, згідно з планом, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, земельна ділянка була передана для ведення селянського (фермерського) господарства, на підтвердження чого ОСОБА_3 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП000033 , що був підписаний головою Новомосковської районної ради народних депутатів В.М.Мізіряк 17.05.1994року, та належним чином зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за№83.

В подальшому, відповідно до витягу НВ-1207060452018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер:1223284000:02:013:002.

Позивач посилається на те, що означена земельна ділянка сільськогосподарського призначення відноситься до земель державної форми власності, розпорядником якої на даний час є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи в особі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, а на момент виникнення у ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-ХІІ. Правовий статус землі в постійному користуванні полягав у тому, що земельна ділянка надавалася для створення фермерського господарства та без обмеження строку.

Оскільки земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства у 1994 році ОСОБА_3 зареєстрував Фермерське господарство ПОЛЯХ (код ЄДРПОУ-21939655), а вищевказана земельна ділянка була та залишається необхідною матеріальною основою для створення та функціонування фермерського господарства. Фермерське господарство ПОЛЯХ і до цього часу здійснює свою господарську діяльність та використовує земельну ділянку для сільськогосподарських потреб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, внаслідок чого відкрилася спадщина на спадкове майно, а 31.01.2020 року між спадкоємцями першої черги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір про поділ спадщини.

Між тим, позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права на земельну ділянку з кадастровим номером 1223284000:02:013:002, площею 20,0 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, що була набута спадкодавцем у постійне користування на підставі відповідного державного акту, оскільки таке майно не увійшло до складу спадщини та не було охоплено Договором про поділ спадщини.

За таких обставин, позивач вважає спадщину такою, що переходить на загальних підставах, і посилається на загальні вимоги діючого законодавства щодо спадкування.

Як, спадкоємець та голова Фермерського господарства ПОЛЯХ , позивач має намір успадкувати та надалі використовувати земельну ділянку для повноцінної господарської діяльності, відповідач ОСОБА_2 є також спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину, у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України, однак не претендує на права постійного користування зазначеною вище земельною ділянкою.

31.01.2020 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Лили І.А. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку позивачеві було відмовлено, нотаріус дійшов висновку про належність цієї земельної ділянки юридичній особі - Фермерському господарству Полях , а спадкуванню підлягають лише права фізичної особи.

Такі протиріччя одного нормативного акту іншому не дають змоги правильно і однозначно вирішувати питання спадкування прав і обов`язків засновника фермерського господарства,тому позивач звернулася з зазначеним позовом до суду.

Ухвалою суду від 20 лютого 2020 року відкрите провадження у справі (а.с. 27). Відповідною ухвалою суду від 07 травня 2020 року зобов`язано приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Лилу І.А. надати копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відзиві на позов Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області посилається на те, що вимоги ст. 1225 ЦК України та ст. 131 ЗК України визначають можливість переходу права власності на земельну ділянку від спадкодавця до спадкоємця, а право постійного користування не може бути успадкованим. Так, зі змісту ч.2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена. В силу ст.ст.116,118 ЗК України правовою підставою набуття права власності та права користування на землю є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Крім того представник відповідача посилається на правові висновки Верховного суду України у подібних правовідносинах.

У відповіді на відзив позивач посилається на те, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. В жодному нормативно-правовому акті не розкривається юридичний зміст термінів оформлення і переоформлення , не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів негативно впливає на практику здійснення суб`єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Від правильного визначення сутності оформлення і переоформлення прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до Держави. Поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість спадкоємцю продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування. Діючий Земельний Кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1 ст. 92). Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (1952-15) від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов`язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо. При цьому положеннями Закону передбачено визнання права власності чи користування на об`єкти, набуті в установленому законом порядку до прийняття закону. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності згідно з ст. 92 Земельного кодексу України редакції 2001 року набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації. Використання терміну набувають , після набрання чинності статтею 92 Кодексу (2768-14) свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення. Переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим змістом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах. Також позивач посилається на те, що ні ст. ст. 27, 114 Земельного Кодексу України редакції 1990 року, ні ст. 141 Земельного кодексу України редакції 2001 року не передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється в зв`язку з смертю особи. В свою чергу, Закон України Про фермерське господарство є спеціальним законом, в якому по іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками, їх успадкування. Саме ч.1 ст.14 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що фермерське господарство та його члени, відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Цим же Законом не передбачено, що спадкуванню підлягає лише земельна ділянка, право на користування якої оформлено на підставі цивільно - правового договору, а в законі зазначено право користування земельною ділянкою. Позивач у відповіді на відзив вважає, що право постійного користування земельною ділянкою, яке особи набули до набрання чинності Земельним Кодексом України редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню, що, на його думку, повністю відповідає принципу верховенству права.

Представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, звернувшись до суду з письмовим клопотанням, у якому просила проводити судові засідання без її участі, з позовом згодна (а.с.37).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причина неявки суду не відома, однак з урахуванням позиції, викладеній у відзиві, зважаючи на основні засади цивільного судочинства щодо розумності строків розгляду справи, суд вважає за необхідне розглянути справу без участі сторін, на підставі наявних у матеріалах справи доказів та з урахуванням доводів, викладених у процесуальних заявах по суті.

Представник третьої особи в судове засідання також не з`явився, однак неявка третьої особи не перешкоджає розгляду справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, з точки зору належності та допустимості, а у свій сукупності, з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Суду надане свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , у відповідності до якого останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Спаське Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с. 16).

Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Лилою І.А. заведено спадкову справу №60/2019, у відповідності до якої з заявами про прийняття спадщини за законом звернулися дружина померлого ОСОБА_2 (а.с. 46), дочка померлого ОСОБА_4 (а.с. 53), а також ОСОБА_1 (а.с. 54).

31.01.2020 року зазначені вище спадкоємці першої черги за законом померлого ОСОБА_3 уклали між собою договір про поділ спадщини, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Лилою І.А., зареєстрований в реєстрі за № 49, у відповідності до якого спадкоємці вирішили, що фермерське господарства Полях перейде ОСОБА_1 (а.с. 20).

Приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Лилою І.А. надано повідомлення вих. № 34/01-16 від 31.01.2020 року про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на права засновника Фермерського господарства Полях , в тому числі на земельну ділянку площею 20,0 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, надану для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 19).

Так, суду подано копію Державного акта на право постійного користування землею серії ДП Нв 000033, виданий 17 травня 1994 року на ім`я ОСОБА_3 , у відповідності до якого останньому на підставі рішення Новомосковської районної ради від 01 квітня 1994 року передано у постійне користування земельну ділянку площею 20,0 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради, переданої для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування на землю за № 23 (а.с.9).

Суду подано витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, з якого вбачається, що спірній земельній ділянці площею 20,0 га присвоєно кадастровий номер 1223284000:02:013:002, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, форма власності - Державна власність.

При цьому, у відповідності до Статуту фермерського господарства Полях , його засновником був ОСОБА_3 (а.с. 11-15), а керівником юридичної особи, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб є позивач по справі (а.с. 17-18).

Таким чином, з представлених доказів вбачається спір щодо спадкування прав особи на постійне користування земельної ділянки, переданої для ведення селянського фермерського господарства.

Вирішуючи позов по суті, суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наступні норми права.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що спадкодавець ОСОБА_3 , в силу ст.ст. 22,23 Земельного Кодексу України (1960 р.) діючого на той час набув право постійного користування земельною ділянкою площею 20,0 га, розташованої на території Миколаївської сільської ради, переданої для ведення селянського (фермерського) господарства, отже на момент його смерті до складу спадщини входило його право постійного користування на зазначену земельну ділянку, і яке не припинилося внаслідок його смерті.

Так, відповідно до Основного Закону України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй. Із цього приводу Конституційний Суд України зазначив, що "відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України." (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Отже, суд вважає, що право позивача, яке перейшло в порядку спадкування від спадкодавця на право користування земельною ділянкою, в даному випадку, не може бути звужено чи обмежено.

Посилання представника відповідача у відзиві на те що, відповідно до ч.2 статті 92 ЗК України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, передача земельної ділянки у постійне користування громадянам на передбачена, не може бути підставою для позбавлення позивача права на постійне користування спірною земельною ділянкою в порядку спадкування, оскільки згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Частина 3 ст. 22 Конституції України стверджує, що при ухваленні нових законів або внесенні змін в чинні закони не допускається звуження обсягу та змісту існуючих прав і свобод. Ця норма згідно зі ст. 8 Конституції має найвищу юридичну силу і є нормою прямої дії, вона не може ігноруватися з тієї причини, що суперечить міжнародному договору або практиці Європейського суду.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК України, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, не може бути позбавлений права переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, в даному випадку, позивач успадкувавши право на постійне користування земельною ділянкою, відповідно до Перехідних положень ЗК України, повинен переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельну ділянку.

Основоположні принципи здійснення право володіти своїм майном сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрало чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Крім того, оцінюючи позицію відповідача у відзиві та необхідність застосування правових висновків Верховного суду України, викладених у постановах № 181/698/14 від 05.10.2016 року та № 657/731/14-ц від 23.11.2016 року, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

В зазначених відповідачем Верховний Суд дійсно зробив правові висновки про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Верховний Суд України виходив із аналізу положень ст. ст.116, 118, 407, 102-1 п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України а також статей 1218, 1225, 407 ЦК України (редакції 2003 року), ст. 23 Закону України Про фермерське господарство .

Між тим, звертає увагу на ту обставину, що п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005 щодо обов`язку осіб, які мають земельні ділянки в постійному користуванні переоформити їх до 1 січня 2008 року.

Також в контексті ст. 5, 8, 22 Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові ВСУ у справі № 6-248цс16 мова йде про те, що Закон України Про фермерське господарство є спеціальним законом, в якому на відміну від Земельного кодексу України дещо по-іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками.

В справі № 6-1275 цс 15 Верховний Суд України дійшов до правового висновку, що особа має право в добровільному порядку відмовитися від права землекористування. В іншому випадку - припинення права землекористування у відповідності з вимогами ЗК України можливе лише в судовому порядку.

В даному випадку, позивач, будучи керівником фермерського господарства та спадкоємцем прав ОСОБА_3 не відмовилася від права користування, доказів припинення прав землекористувача в судовому порядку , судом не знайдено.

У відповідності з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Сутність принципу верховенства права розкривається в доповіді, схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з вимогами ст. 2. Закону України Про судоустрій та статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагудо інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи положення п. 6 перехідних положень земельного Кодексу України 2001 року та визнаючи їх неконституційними щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, Конституційний суд України, даючи аналіз законодавства, яке регулювало право постійного користування земельними ділянками в мотивувальній частині свого рішення зробив правові висновки, що: за особами які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою це право визнається державою, наголошено що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після набрання ним чинності, а особи які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на переоформлення цих прав та що на законодавчому рівні це питання переоформлення цих прав належним чином не врегульовано.

Внаслідок цього, суд приходить до переконання, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України (254к/96-ВР).

Аналізуючи викладе, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення, оскільки ОСОБА_3 за життя на законних підставах набув право постійного користування на земельну ділянку, а тому до позивача, відповідно до ст.1216 ЦК України, з перейшло таке ж право постійного користування, у повному обсязі, яке набув спадкодавець.

При цьому суд вважає за необхідне судові витрати покласти на позивача, оскільки вона набуває права користувача земельною ділянкою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 328, 1216, 1218, 1223, 1225, 1268-1270, 1297 ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 8, 22, 58 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, ст.ст. 4,12,76-81,89,263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Лила Інна Армоніківна, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, в порядку спадкування за законом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право постійного користування на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського господарства) загальною площею 20,0 га, кадастровий номер 1223284000:02:013:002, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя О.В. Сорока