Рішення

від 20.07.2020 по справі 440/2387/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/2387/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Діамант ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач, ПОВ ФСЗІ) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Діамант ЛТД" (надалі - відповідач, ТОВ "Фірма Діамант ЛТД") про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 55408,33 грн та пені у розмірі 365,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем у 2019 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 26-30/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що ТОВ "Фірма Діамант ЛТД" у 2019 році створено чотири робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та поінформовано державну службу зайнятості про потребу у працевлаштуванні таких осіб. Відтак, на переконання відповідача, ним у повній мірі виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що виключає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій.

3. Інші заяви сторін по суті спору.

17.06.2020 судом одержано відповідь на відзив /а.с. 65-66/, у якій представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог. Звертав увагу на те, що Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виконання обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, звертав увагу на те, що додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних ЗМІ, або у іншій формі оголошень про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю, однак ТОВ "Фірма Діамант ЛТД" таких доказів суду не надано.

8.07.2020 до суду надійшли заперечення на відповідь, у яких представник відповідача посилався на те, що обов`язок роботодавця щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком здійснювати пошук (підбір) та працевлаштування відповідних осіб на створені робочі місця, адже такий обов`язок покладається на органи працевлаштування /а.с. 69-71/.

4. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, як визначено пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 (з урахуванням постанови від 17.06.2020 №500) дію карантину продовжено до 31.07.2020.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

ТОВ "Фірма Діамант ЛТД" у визначеному законом порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 13929625.

28.02.2020 відповідачем подано до ПОВ ФСЗІ звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, вх.№3722 /а.с. 3/. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2019 році становила 96 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 5319,2 тис. грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - чотири особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2019 рік - три особи.

Посилаючись на те, що відповідачем у 2019 році не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 55408,33 грн та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 365,64 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце /а.с. 4/.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Спірні відносини урегульовані Законом України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 5.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (надалі - Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067 наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 5.12.2016 №1476), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначено, що форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Оцінка судом обставин справи

Виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2019 році був зобов`язаний створити на підприємстві чотири робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, працевлаштувати таких осіб або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для їх працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що ним у 2019 році створено чотири робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та на постійній особі працевлаштовані на відповідні посади три особи з інвалідністю, а одна посада упродовж року залишалась вакантною.

Позивач наведені обставини не заперечує, а спір у справі виник з приводу виконання відповідачем у 2019 році вимог Закону №875-XII в частині заповнення однієї вакантної посади для працевлаштування особи з інвалідністю.

Суд враховує, що визначений у Законі №875-XII обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені у частині першій статті 18 Закону №875-XII.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, у повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №440/2008/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Листом Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 25.05.2020 вих.№16/46/1501-20 підтверджено, що відповідач упродовж 2019 року щомісячно повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадою оператора виробничої дільниці та/або робітника з благоустрою /а.с. 19-20/.

До матеріалів справи залучено копії звітів за формою №3-ПН з відміткою про їх прийняття центром зайнятості, а також копії листів Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості про підтвердження отримання цих звітів /а.с. 31, 33-36, 38-44, 47-58/.

У січні 2019 року центром зайнятості направлено для працевлаштування на ТОВ "Фірма Діамант ЛТД" гр. ОСОБА_1 , однак остання від працевлаштування відмовилась, що підтверджено корінцем направлення від 11.12.2018 №16501812030008001 /а.с. 32/.

У травні 2019 року центром зайнятості направлено для працевлаштування на ТОВ "Фірма Діамант ЛТД" гр. ОСОБА_2 , однак останній від працевлаштування відмовився за станом здоров`я, що підтверджено корінцем направлення від 29.05.2019 №16501905080055001 /а.с. 37/.

У грудні 2019 року центром зайнятості направлено для працевлаштування на ТОВ "Фірма Діамант ЛТД" гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте вказані громадяни від працевлаштування відмовились за станом здоров`я, що підтверджено копіями корінців направлення від 12.12.2019 №16501912050032001 та від 10.12.2019 №16501912050033001 /а.с. 45, 46/.

Дослідивши зазначені вище письмові докази, суд дійшов висновку, що відповідачем у 2019 році виконані вимоги Закону №875-XII, а саме: створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлено державну службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб.

Докази необґрунтованих відмов зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю у матеріалах справи відсутні, позивачем відповідні обставини не встановлені.

Суд наголошує, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб даної категорії, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд погоджується з доводами відповідача про те, що причини непрацевлаштування у 2019 році на одна вакантне робоче місце особи з інвалідністю не залежали від ТОВ "Фірма Діамант ЛТД", а тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 24.06.2020 у справі №440/2008/19.

Посилання позивача на те, що додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних ЗМІ, або у іншій формі оголошень про пошук відповідних працівників, а також підписання договорів співпраці з державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії суд визнає безпідставними, адже Закон №875-XII не зобов`язує роботодавця вчиняти відповідні дії.

За таких обставин, позовні вимоги ПОВ ФСЗІ є необґрунтованими та безпідставними, а тому у їх задоволенні належить відмовити повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідачем доказів понесення судових витрат не надано.

А оскільки у задоволенні позовних вимог суб`єкту владних повноважень відмовлено, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Діамант ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.О. Кукоба