Рішення

від 20.07.2020 по справі 311/987/20

ВАСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

311/987/20

2/311/551/2020

20.07.2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нікандрової С.О., секретаря судового засідання Дудки Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Лугівська сільська рада Василівського району Запорізької області, Василівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про усунення перешкод у володінні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення цієї особи, без надання іншого приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року до Василівського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Лугівська сільська рада Василівського району Запорізької області, Василівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про усунення перешкод у володінні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення цієї особи, без надання іншого приміщення, у якій позивач просить усунути перешкоди у володінні житловим приміщенням шляхом визнання ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , в наслідок припинення його права на проживання в ньому та виселення його з будинку, без надання йому іншого житлового приміщення. Позов мотивований тим, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 06 грудня 2019 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. 25.09.2012 року, з дозволу колишніх власників житлового будинку, був зареєстрований відповідач у справі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, ОСОБА_2 мешкає в будинку не регулярно, створює позивачу значні незручності у вільному володінні своїм житловим будинком, добровільно виселитись з нього та знятись з реєстраційного обліку не бажає. Витрат по утриманню житлового будинку він не здійснює, його проживання в будинку та його постійна реєстрація в ньому створює для позивача не передбачених та не запланованих матеріальних витрат, у зв`язку з чим позивачка вимушена звернутися до суду.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, але від представника позивача - адвоката Ганюкова В.Д. надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, на задоволенні позовної заяви наполягають.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання, призначені на 20 травня 2020 року,

12 червня 2020 року та 20 липня 2020 року не з`явився, про час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином за адресою місця реєстрації, про що в матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення судової повістки, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав. Відповідно до вимог ст.281 ЦПК України, зі згоди позивача, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Представник третьої особи Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області в особі сільського голови Богдана О.В. в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій повідомив, що відповідно до змін до Закону України 1382-IV від 11.12.2003 року Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (зі змінами) територіальними підрозділами УДМС України в Запорізькій області реєстрація/зняття місця проживання з 04.04.2016 року не здійснюється.

У зв`язку із здійсненням судом розгляду справи за відсутності учасників справи, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Користування жилим приміщенням в будинках приватного житлового фонду регулюється главою 6 ЖК УРСР.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року , Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 06 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Кириченко В.В., зареєстрованого в реєстрі за №982 (а.с.9-10) та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

№191819764 (а.с.11) позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 06 грудня 2019 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які мешкають та зареєстровані у АДРЕСА_1 (Дарувальники) з однієї сторони, та ОСОБА_1 , яка мешкає та зареєстрована у АДРЕСА_2 (Обдаровуваний) з іншої сторони, уклали договір про таке: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передають безоплатно у власність, а ОСОБА_1 , приймає у власність, як дарунок, домоволодіння АДРЕСА_1 .

Як вбачається із довідки Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області №52 від 02 березня 2020 року, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані: голова домогосподарства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (не проживає).

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України, ст.156 ЖК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Аналіз приведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням, що належить громадянинові на праві власності, нарівні з власником виникає у членів сім`ї власника житла, які проживають разом з ним.

Як вбачається з досліджених судом доказів, відповідач ОСОБА_2 набув право користування спірним житловим будинком згідно із законом, оскільки вселився до нього за згодою колишніх власників житлового будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як їх онук.

Позивачка за договором дарування набула право власності на спірний житловий будинок, у якому залишився зареєстрованим відповідач ОСОБА_2 , який не є членом сім`ї позивача, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть спільне господарство, не є власником житла.

Тому, право користування будинком позивачки у відповідача ОСОБА_2 виникло не з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України і статті 156 ЖК України, а на підставі сервітуту (статті 395, 397, 403 ЦК України).

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітуту як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно приписів пункту 4 частини 1 статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Частиною 2 статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі №6-158цс14, постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №756/7983/17.

Отже, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 користувався спірним житловим будинком зі згоди колишніх власників під час дії сервітуту, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, відбувся перехід права власності на житловий будинок, суд прийшов до висновку, що право користування ОСОБА_2 чужим житловим будинком також припинилось і він має його звільнити.

Такий висновок цілком відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 16 січня 2019 року у справі №243/7004/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 279/1819/19; від 17 червня 2020 року у справі №149/2935/14-ц.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19) підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на спірний житловий будинок, у передбачений законом спосіб звернулася до суду за захистом своїх порушених прав, відповідач ОСОБА_2 не є членом її сім`ї, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть спільне господарство, будь-яких домовленостей з позивачем щодо проживання відповідача в житловому будинку не існує і позивач заперечує проти проживання відповідача у будинку, відповідачігнорує вимоги про добровільне виселення. Отже, суд вважає, що виселення відповідача зі спірного житлового будинку є пропорційним втручанням у його права, з огляду на встановлені судом обставини та права позивача, як власника житлового будинку, на безперешкодне володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Лугівська сільська рада Василівського району Запорізької області, Василівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про усунення перешкод у володінні житловим будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та виселення цієї особи, без надання іншого приміщення - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження майном, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням та виселення його з цього будинку, без надання йому іншого житлового приміщення.

Заочне рішення може бути переглянуте Василівським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Згідно пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року №731-IX, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права,

інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області С.О.Нікандрова