Рішення

від 16.07.2020 по справі 910/2727/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2020Справа № 910/2727/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Ваховської К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Лисицької Алли Володимирівни ( АДРЕСА_1 )

до Фізичної особи-підприємця Кучірки Саши Михайлівни ( АДРЕСА_2 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32)

про усунення перешкод у користуванні майном

за участю представників

від позивача: Висотнюк Є.П.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

У судовому засіданні 16.07.2020, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Лисицька Алла Володимирівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Кучірки Саши Михайлівни про усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що відповідач отримавши довідку про функціональне призначення та уклавши договір №08927-19 про пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою від 27.03.2019 розмістив літній майданчик не лише в межах фасаду свого стаціонарного закладу ресторанного господарства, а й межах фасаду приміщення позивача, чим порушив п. 2.3. Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №2027 від 07.11.2013 та обмежив своїми протиправними діями доступ до вхідної групи приміщень Фізичної особи-підприємця Лисицької Алли Володимирівни.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підготовче засідання призначено на 25.03.2020.

23.03.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки позов є необґрунтованим та безпідставним.

23.03.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засіданні у зв`язку з запобігання поширення коронавірусу COVID-19.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", засідання Господарського суду міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., призначені на 25.03.2020 не відбулися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 судове засідання у справі призначено на 29.04.2020.

29.04.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відповідач не тільки не спростував доводів позивача, але і надав докази, які свідчать про порушення відповідачем прав позивача у здійсненні останнім господарської діяльності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 суд відклав підготовче засідання на 27.05.2020.

15.05.2020 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначає про недоречність доводів позивача щодо збільшення площі стіни на 0,98 метра, яке призвело до нібито використання стіни фасаду позивача. Також відповідач зауважує, що літній майданчик розташований виключно в межах фасаду його приміщення, на прилеглій земельній ділянці з твердим асфальтовим покриттям. У наданих запереченнях відповідач також звертає увагу, що жодного збільшення площі літнього майданчика не відбувалось, останній розміщувався у дозволених межах.

У судовому засіданні 27.05.2020 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 10.06.2020.

01.06.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

У судовому засіданні 10.06.2020 суд на місці ухвалив відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 24.06.2020.

У судовому засіданні 24.06.2020 представник позивача надав письмову доповідь, відповідно до якої зазначає, що відповідач подавши не повний пакет документів та долучивши до вказаного пакету план кафе з елементами благоустрою із збільшеними розмірами фасаду будівлі отримав дозвіл, який фактично неможливо скасувати в позасудовому порядку, навіть якщо він порушує права сусідів, зокрема, позивача.

Представником відповідача у судовому засіданні була подана заява про відшкодування судових витрат.

У судовому засіданні 24.06.2020 судом заслухано пояснення представника позивача, який вимоги підтримав та представника відповідача, який заперечував проти позовних вимог та дослідження докази, оголошено перерву на стадії судових дебатів до 16.07.2020.

08.07.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява відповідача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої відповідач просить суд стягнути з позивача понесені витрати у розмірі 5 000,00 грн.

У судовому засіданні 16.07.2020 суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомляли, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Фізична особа-підприємець Лисицька Алла Володимирівна (надалі-позивач) на підставі Договору купівлі-продажу від 29.12.2006, зареєстрованого в реєстрі за №8837, є власником частини нежитлового приміщення підвалу (літ. А), загальною площею 42,40 кв. м., від нежилих приміщень в будинку номер 65-А, що знаходиться АДРЕСА_3 .

Вказане нежитлове приміщення обладнане під магазин, який розташований у напівпідвальному поверсі багатоквартирного будинку з вхідною групою з сторони Афанасівського Яру, що знаходиться між вул. О. Гончара та вул. Б. Хмельницького, та у якому Фізичною особою-підприємцем Лисицькою Аллою Володимирівною здійснюється роздрібна торгівля квітами та рослинами.

З сторони вулиці О. Гончара вказаного багатоквартирного будинку, з частиною вікон, що виходять на сторону Афанасівського Яру, в нежитловому приміщенні, з вхідною групою з сторони О. Гончара, здійснює свою підприємницьку діяльність Фізична особа-підприємець Кучірка Саша Михайлівна.

Так, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що Кучірка Саша Михайлівна є власником нежитлового приміщення загальною площею 45.3 кв.м. (опис: А- нежитлове приміщення, кафе. А - вхідна група), яке знаходиться по АДРЕСА_3, приміщення 4.

У лютому 2019 року Фізична особа-підприємець Кучірка С.М. здійснила підготовчі дії для розміщення літнього майданчика для харчування біля закладу ресторанного господарства по вул. О. Гончара, будинок 65а та звернулась до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою щодо отримання довідки про функціональне призначення літнього майданчика для харчування.

27.03.2019 між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона-2) та Фізичною особою-підприємцем Кучіркою С.М. (сторона-1) був укладений договір щодо пайової участі в утриманні об`єкта оренди благоустрою №08927-19 (надалі - договір №08927-19).

Відповідно до п. 1.1. договору №08927-19 сторона-1 зобов`язується оплатити пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою (місце розташування м. Київ, Шевченківський район, вул. Гончара Олеся, 65-а), на території якого розташована тимчасова споруда (відкритий (літній) майданчик, площею 12.8 кв.м.), функціональне використання якої майданчики для харчування біля закладів ресторанного господарства, власником якої є сторона-1.

Згідно п. 6.1. договору №08927-19 цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє в період з 01.05.2019 по 31.10.2019.

В подальшому відповідачем було отримано інформаційний талон серії ВМ № 08927 - 19 від 04.04. 2019, який є додатком №1 до договору №08927-19, зі строком дії до 31.10.2019.

В червні 2019 року позивач не погоджуючись з вищевказаною обставиною щодо встановлення літнього майданчика, звернувся з відповідними скаргами до Департаменту міського благоустрою те збереження природного середовища Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), в яких зазначив, що відповідачем при оформленні дозвільної документації та встановленні літнього майданчика порушено положення Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в м. Києві, який затверджено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №2027 від 07.11.2013.

У відповідь на подані скарги Управління ландшафтної архітектури, комплексного благоустрою Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого комітету Київської міської ради (КМДА) направило на адресу позивача листа № 055-8689 від 25.07.2019, в якому зазначило, що відповідно до Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 1051/1051 (із змінами), питання законності розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства на території міста та проведення демонтажу незаконно встановлених об`єктів відноситься до повноважень Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

В той же час, листом за вих. № 064-064/JI-435-1296 від 22.07.2019 року Департамент міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повідомив позивачу, що відповідно до абзацу третього пункту 2 рішення Київської міської ради від 17.03.2016 № 237/237 Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в м. Києві Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища та районним в місті Києві державним адміністраціям доручено не проводити демонтаж тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, власники яких сплачують пайову участь до міського бюджету, відповідно до рішення Київської міської ради від 04.09.2014 № 62/62.

Крім того, Управління ландшафтної архітектури, комплексного благоустрою Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого комітету Київської міської ради (КМДА) листом від 30.05.2019 № 055-6298 повідомило, що відповідно до Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об`єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 (зі змінами) та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 07.11.2013 № 2027 Про затвердження Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві , заяви про укладання договорів щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою суб`єкти господарювання або уповноважені ними особи подають в електронному вигляді через портал Містобудівного кадастру міста Києва та при цьому заявники самостійно несуть відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у заяві та документах, що додаються до неї. Додатком до цієї відповіді, Управління ландшафтної архітектури, комплексного благоустрою Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого комітету Київської міської ради (КМДА) додає витяг з електронної бази МАЇС ЗМД Мостобудівний кадастр Києва , яким є договір № 08927-19 від 27.03.2019 р. щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою.

Позивач звертаючись з позовом до суду зазначає, що відповідач отримавши довідку про функціональне призначення літнього майданчика для харчування та уклавши договір про пайову участь №08927-19 від 27.03.2019 розмістив літній майданчик не лише в межах фасаду стаціонарного закладу ресторанного господарства, а й в межах фасаду приміщення позивача, чим порушив Порядок розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в м. Києві, який затверджено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №2027 від 07.11.2013, та обмежив доступ до вхідної групи приміщень позивача. Таким чином, позивач просить суд заборони ФОП Кучіркі С.М. розміщувати будь-які тимчасові споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення нею підприємницької діяльності на відстані менше 2,0 метрів від краю стіни вхідної групи приміщень, що належать ФОП Лисицькій А.В. та знаходяться за адресою:м. Київ, вул. О. Гончара, 65-А.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 190 Цивільного кодексу України встановлено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, а положення Глави 23 Загальні положення про власність і Глави 29 Захист права власності передбачають поняття та правові механізми захисту права власності на майно у наведеному значенні.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція ) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2027 від 07.11.2013 було затверджено Порядок розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві. Означене розпорядження є чинним, у передбаченому чинним законодавством порядку недійсним не визнавалось та не скасувалось.

Цей Порядок регулює правовідносини, що виникають у процесі розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві.

Згідно з п.1.3 Порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві відкритий (літній) майданчик для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства (далі - відкритий (літній) майданчик) - різновид майданчика для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства, місце для надання послуг з харчування біля стаціонарного (капітального) закладу ресторанного господарства на відкритому повітрі (під тентами, на верандах, у павільйонах легкого типу), що діє щорічно з 01 травня до 31 жовтня відповідного року.

Судом встановлено, що березні 2019 року відповідачем було отримано дозвіл для розміщення літнього майданчика для харчування згідно дозволених меж, зокрема, укладений з Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договір щодо пайової участі в утриманні об`єкта оренди благоустрою №08927-19 на функціонування відкритого (літнього) майданчику біля стаціонарного закладу ресторанного господарства ФОП Курічка С.М. на вул. О. Гончара, 65-А., а також наданий інформаційний талон серії ВМ № 08927 - 19 від 04.04.2019, що дійсний до 31.10.2019.

Тобто, Фізичною особою-підприємцем Кучіркою Сашою Михайлівною було отримано дозвіл на встановлення відкритого (літнього) майданчика на строк до 31.10.2019 для здійснення підприємницької діяльності та відповідно виникнення у останнього правомірних очікування щодо наявності у нього права користування таким дозволом.

Суд зазначає, що оскарження вищевказаного дозволу на розміщення літнього майданчику позивач не здійснював.

Відповідно до п.п.2.1, 2.3 розділу ІІ Порядку майданчики встановлюються виключно біля стаціонарних (капітальних) закладів ресторанного господарства. Майданчики розташовуються виключно в межах фасаду стаціонарного (капітального) закладу ресторанного господарства зі збереженням вільних проходів у вхідні (в`їздні) брами будинків.

При цьому, з системного аналізу вказаного вище Порядку вбачається, що останній не містить обмежень у площі для майданчиків для харчування біля стаціонарного закладу ресторанного господарства.

З наявного у матеріалах справи "Плану приміщень громадського призначення, вбудованих в житловий будинок нежитлове приміщення №4 Кафе" вбачається, що розмір внутрішньої стіни приміщення кафе складає 5,52 м, натомість, згідно плану кафе з елементами благоустрою Паспорту опорядження фасаду розмір зовнішньої стіни приміщення кафе, що належить відповідачу, становить 6,5 метрів, а довжина самого літнього майданчика вздовж стіни фасаду складає 5,3 метра.

Крім того, як вбачається із матеріалів фотофіксації, долучених відповідачем до матеріалів справи, конструкція літнього майданчика складається з опірної тумби на якій розміщуються меблі та устаткування для сидіння відвідувачів кафе. Прилегла земельна ділянка, де розміщена конструкція літнього майданчика, захищена високим тротуарним бордюром, що в сукупності перешкоджає випадковому наїзду автотранспорту.

Тобто, літній майданчик розташований виключно в межах фасаду приміщення відповідача, що підтверджується планом кафе з елементами благоустрою Паспорту опорядження фасаду, а також матеріалами фотофіксації.

З долучених до матеріалів справи листі Департаменту міського благоустрою те збереження природного середовища Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) також вбачається, що останні, враховуючи розпорядження КМДА від 07.11.2013 №2027 Про затвердження порядку розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в м. Києві , не заперечують факт розміщення відповідачем відкритого (літнього) майданчику біля стаціонарного закладу ресторанного господарства на вул. О. Гончара, 65-А. за умови дотримання встановлених вимог.

Таким чином, доводи позивача щодо збільшення площі стіни на 0,98 метра, що призвело до нібито задіяння стіни фасаду позивача без згоди останнього є недоречними, а посилання позивача на ту обставину, що розміщення літнього майданчика перешкоджає позивачу у користуванні майном безпідставними.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" від 27.10.1993).

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, за висновками суду, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України докази того, що зведений відповідачем літній майданчик біля стаціонарного закладу ресторанного господарства по вул. О. Гончара, 65-А не відповідає дозвільним документам та перешкоджає позивачу у здійсненні ним господарської діяльності шляхом обмеження доступу до вхідних дверей приміщення позивача, що фактично виключає задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лисицької Алли Володимирівни про заборону ФОП Кучіркі С.М. розміщувати будь-які тимчасові споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення нею підприємницької діяльності на відстані менше 2,0 метрів від краю стіни вхідної групи приміщень, що належать позивачу.

Згідно із ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає закону, змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

За вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника.

Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Суд зазначає, що з урахуванням наведених вище обставин, позовні вимоги щодо заборони відповідачу розміщувати будь-які тимчасові споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення ним підприємницької діяльності на відстані менше 2,0 метрів від краю стіни вхідної групи приміщень, що належать позивачу не можуть у даному випадку забезпечити захисту порушеного права позивача, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що такий спосіб захисту не є належним у розумінні положень чинного законодавства.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні заявленої вимоги незалежно від інших встановлених обставин справи.

Надаючи оцінку доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Лисицької Алли Володимирівни.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Що стосується заявлених ФОП Кучіркою С.М. витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав відповідача та надання професійної правничої допомоги в даному господарському спорі, між Адвокатським об`єднанням "Серотюк, Скакун і партнери" та ФОП Кучіркою С.М. (клієнт) укладено договор про надання правової допомоги №АО/ССП від 18.03.2020.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Факт надання професійної правничої допомоги відповідачу та отримання оплати за договором №АО/ССП від 18.03.2020 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, актом надання послуг від 07.07.2015 на суму 5 000,00 грн, рахунком-фактури №07/07-1 від 07.07.2020 та дублікатом квитанцію №0.0.1759780626.1 від 07.07.2020 про оплату 5 000,00 грн.

Відтак, враховуючи, що факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 5 000,00 грн підтверджується матеріалами справи, і позивач не скористався своїм правом на надання доводів та доказів неспівмірності втрат відповідача на правничу допомогу, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заявленої відповідачем вимоги про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лисицької Алли Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кучірки Саши Михайлівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.07.2020

Суддя Л. Г. Пукшин