Постанова

від 21.07.2020 по справі 640/15027/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15027/19 Суддя першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Черпіцької Л.Т.,

при секретарі - Кузик О.С.,

за участю:

представника відповідача: - Філімонова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними дій скасування вимоги,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними дій скасування вимоги, в якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ДФС у м. Києві щодо прийняття вимоги про сплату боргу від 14.05.2019 року № Ф-52154-17, якою визначено недоїмку із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 20891,20 грн. станом на 30.04.2019 року;

- скасувати вимогу від 14.05.2019 року № Ф-52154-17 на суму 20891,20 грн., що складає недоїмку із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянти обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління Державної податкової служби у місті Києві до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є особою яка відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування має пільги по нарахуванню та сплаті єдиного соціального внеску як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати, обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску може бути припиненим у зв`язку із припиненням статусу фізичної особи-підприємця або ж поданням до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів, однак, позивачем вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок, не здійснювалось, тому вимога Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14 травня 2019 року за № Ф-52154-17 про сплату недоїмки є обґрунтованою та такою, що винесена на підставі та в межах норм чинного законодавства.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зареєстрований фізичною особою - підприємцем, дата запису: 04.09.2015, номер запису: 2 065 000 0000 039605 . Дані про взяття на облік як платника єдиного внеску: дата взяття на облік: 04.09.2015; номер взяття на облік: 10000000466857. Основний вид діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до інформації з ЄДР суб`єкт підприємницької діяльності не перебуває у процесі припинення.

14.05.2019 року ГУ ДФС у м. Києві сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-52154-17 (далі також - Вимога).

Згідно Вимоги станом на 30.04.2019 року наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску. Вимога сформована на ім`я ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає АДРЕСА_1 , зазначено, що сума боргу становить 20891,20 грн., яка сформована на підставі даних інформаційних систем. Вищевказана вимога була оскаржена позивачем 29.05.2019 року до Державної фіскальної служби України, проте, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 (рішення від 01.07.2019 року № 29806/6/99-99-11-05-02-25) скарга залишена без задоволення.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон №2464).

Підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464).

Згідно ч.3 статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року № 469) (далі - Інструкція № 449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2016 рік - 3797,64 грн.; за І квартал 2017 року - 2112,00 грн.; за II - IV квартали 2017 року в сумі 6336,00 грн.; за 2018 рік в сумі 9828,72 грн.; за І квартали 2019 року в сумі 2754,18 гривен (у цей період позивачем сплачено 3937,34 грн.), відтак, сума недоїмки у Вимозі визначена у сумі 20 891,20 грн. Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДФС у м. Києві.

З урахуванням викладеного, колегія суддів наголошує, що в межах спірних правовідносин мало місце порушення відповідачем строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, так як вимога повинна бути сформована у разі якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Колегія суддів звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку підставою для скасування оскаржуваної вимоги є порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а не наявність/відсутність у позивача обов`язку зі сплати платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного рішення та відповідності його критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наразі, колегією суддів встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що у період, за який контролюючим органом донараховано недоїмку, ОСОБА_1 (а саме в період з лютого 2014 року по березень 2019 року) був офіційно працевлаштованим у ТОВ Інртегріті Візіон , яке виступає податковим агентом та утримує відповідні платежі із заробітної плати (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та нараховує на заробітну плату єдиний соціальний внесок в розмірі не менше від мінімального) (а.с.20).

Як вже було зазначено, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є дохід особи від такої діяльності, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідно до правового висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вбачається із матеріалів справи, враховуючи, що весь спірний період, позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є і був її роботодавець, який і сплачував відповідні внески до Пенсійного фонду, а тому у позивача не було обов`язку сплачувати єдиний внесок як фізичній особі - підприємцю, адже це призвело б до подвійної сплати єдиного внеску.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає належним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправною та необхідності скасування податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-52154-17 від 14.05.2019 року.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено частково (одну з двох позовних вимог), проте позивачем судовий збір до суду першої та апеляційної інстанції сплачений у розмірі 802,80 грн. та 1204,20 грн. відповідно (тобто позивачем судовий збір сплачено як за 1 вимогу майнового характеру), колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві суму сплаченого судового збору у розмірі 2005,80 грн. (дві тисячі п`ять гривень вісімдесят копійок).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було частково порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 245, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 14.05.2019 року № Ф-52154-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 20891,20 грн. (двадцять тисяч вісімсот дев`яносто одна гривня двадцять копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул.. Шолуденка 33/19, код ЄДРОПУ: 39439980) суму сплаченого судового збору у розмірі 2005,80 грн. (дві тисячі п`ять гривень вісімдесят копійок).

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

Л.Т.Черпіцька

Повний текст виготовлено 21 липня 2020 року.