Ухвала

від 20.07.2020 по справі 904/920/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/920/19

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О. М., Губенко Н.М., Кондратова І.Д., Кролевець О. А., Стратієнко Л. В., Студенець В. І., Ткач І. В.

за участю секретаря судового засідання Давидюк О.Н.,

представників учасників справи:

від позивача: Костенко І.А.,

від відповідача-1: Кулик Г.В.,

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортна компанія"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019

(Верхогляд Т. А. - головуючий, судді Білецька Л. М., Парусніков Ю. Б.)

у справі №904/920/19

за позовом ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно - транспортна компанія", 2. ОСОБА_2

про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників товариства та іпотечних договорів

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно - транспортна компанія" (далі - Відповідач-1, Товариство) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач-2) про:

- визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства щодо передачі в іпотеку нерухомого майна Товариства та укладення іпотечного договору між відповідачами;

- визнання недійсними укладених між відповідачами іпотечних договорів, посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. 25 липня 2017 року за реєстровим №865 (далі - Іпотечний договір-1) та 26 липня 2017 року за реєстровим №872 (далі - Іпотечний договір-2);

- припинення іпотеки (скасування запису), зареєстрованої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 20.11.2018: індексний номер 44136091- номер запису 29002182 і номер запису 29002207; індексний номер 44135000 від 20.11.2018 - номер запису 29001266 і номер запису 29001299; індексний номер 44133362 - номер запису 29000110 і номер запису 29000154; індексний номер 44132019 - номер запису 28998729 і номер запису 28998771;

- скасування заборон відчуження, зареєстрованих приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 20.11.2018: індексний номер 44136091 - номери записів про обтяження 29002112 і 29002146; індексний номер 44135000 - номери записів про обтяження 29001220 і 29001241; індексний номер 44133362 - номери записів про обтяження 29000176 і 29000219; індексний номер 44132019 - номери записів про обтяження 28998651 і 28998684.

2. Позов мотивований тим, що Іпотечний договір-1 та Іпотечний договір-2 укладені Відповідачем-2 від імені Товариства з перевищенням повноважень у власних інтересах. Позивач зазначає, що загальні збори учасників Товариства, на яких приймалось рішення про укладення спірних договорів щодо нерухомого майна Товариства, були скликані з грубим порушенням його корпоративних прав та проведені за відсутності передбаченого законом кворуму, а також вимог статті 98 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що через укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 порушені його корпоративні права, зокрема право брати участь в управлінні справами Товариства тощо.

3. 27 березня 2019 року Позивач подав уточнену позовну заяву, в якій заявив вимоги про визнання недійсними: рішення загальних зборів учасників Товариства щодо передачі в іпотеку нерухомого майна Товариства та щодо укладення іпотечного договору між відповідачами; Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2019 у задоволенні позову відмовлено.

5. Рішення мотивоване відсутністю доказів прийняття загальними зборами Товариства рішень щодо передачі в іпотеку майна за спірними іпотечними договорами.

6. Водночас суд першої інстанції відхилив доводи Позивача про укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 директором Товариства з перевищенням повноважень, визначених пунктом 10.3.3 Статуту Товариства, оскільки зазначені договори не є правочинами щодо відчуження майна.

7. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що внаслідок укладення оспорюваних іпотечних договорів не відбулося відчуження майна, на яке Позивач посилався в обґрунтування порушення своїх корпоративних прав.

8. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволені частково:

- визнано недійсними Іпотечний договір-1 та Іпотечний договір-2;

- припинено іпотеку (скасовано запис), номер запису 29002182, зареєстровану на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу індексний номер 44132019 від 20.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.;

- скасовано заборону відчуження, номер запису про обтяження 28998651, зареєстровану на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 44132019) від 20.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.;

- скасовано заборону відчуження, номер запису про обтяження 28998684, зареєстровану на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 44132019) від 20.11.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

9. Постанова мотивована укладенням Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 представником Товариства з перевищенням повноважень, оскільки прийняття рішення про відчуження нерухомого майна Товариства належить до компетенції загальних зборів учасників Товариства, про що було відомо Відповідачу-2, адже він уклав спірні договори як генеральний директор Товариства в особистих інтересах.

10. Водночас суд апеляційної інстанції врахував, що положення спірних іпотечних договорів сформульовані таким чином, що для переходу права власності до іпотекодержателя не потребується укладення додаткових договорів (купівлі-продажу, міни, дарування тощо), право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто не потребує згоди іпотекодавця - Товариства.

11. За висновком апеляційного господарського суду, укладення спірних договорів свідчить про порушення корпоративних прав Позивача щодо управління справами Товариства через участь у вищому органі Товариства - загальних зборах учасників, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності Товариства та погіршення майнового стану Товариства, що впливає на права позивача як учасника, з часткою у статутному капіталі Товариства в розмірі 50%.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

12. Товариство подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

13. Касаційна скарга мотивована порушенням норм процесуального права у зв`язку з виходом суду апеляційної інстанції за межі заявлених Позивачем вимог шляхом вирішення питання про припинення іпотеки та скасування заборони відчуження.

14. Товариство заперечує проти висновку суду апеляційної інстанції про необхідність прийняття рішення щодо укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 саме загальними зборами учасників Товариства, посилаючись на відсутність встановлення судами факту перевищення вартості предмету іпотеки за обома оскаржуваними договорами вартості 50 відсотків майна Товариства. При цьому, за доводами Товариства, Статут не передбачає порядок прийняття відповідних рішень дирекцією Товариства.

15. Товариство не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 всупереч інтересам Товариства, необхідність визнання їх недійсними на підставі частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України. Товариство зазначає, що спірні іпотечні договори укладені Відповідачем-2 не як представником, а як виконавчим органом управління Товариства - генеральним директором; передача нерухомого майна в іпотеку не означає його відчуження на користь іпотекодержателя; незважаючи на вартість заставленого майна, іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог в розмірі, встановленому основним договором.

16. Крім того, Товариство вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав Позивача внаслідок укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2, оскільки підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. При цьому Товариство посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.10.2019 у справі №916/2084/17.

17. Відповідач-2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить при постановленні рішення за касаційною скаргою Товариства врахувати його позицію. Відповідач-2 погоджується з доводами касаційної скарги та вважає, що вимоги касаційної скарги підлягають задоволенню з огляду на відсутність порушень укладенням оспорюваних іпотечних договорів корпоративних прав Позивача.

18. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

19. Позивач погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та зазначає, що Відповідач-2 як генеральний директор Товариства, який одночасно є учасником Товариства та стороною спірних договорів іпотеки, не мав повноважень одноосібно приймати рішення про укладення зазначених договорів.

20. Позивач також вважає безпідставним посилання Товариства на правову позицію, наведену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, в якій предметом спору було підписання виконавчим органом товариства без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства договору з іншою особою. Водночас Позивач наголошує, що стороною спірних договорів у цій справі був один із учасників Товариства, який в результаті їх укладення отримав можливість одноосібного заволодіння нерухомим майном Товариства.

Розгляд справи в суді касаційної інстанції

21. Ухвалою Верховного Суду від 14.11.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою Товариства.

22. Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2020 справа передана на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів. Ухвала мотивована необхідністю відступити від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду в складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі №910/5676/18 і справі №924/273/18.

23. Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2020 справа прийнята до розгляду судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

24. На підставі частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд звернувся до Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку з таких питань:

1) В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників - чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень (зокрема всупереч ч. 3 ст. 238 ЦК України) порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства?

2) В господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників - чи є укладання директором (який є учасником товариства з часткою у статутному капіталі 50%) договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів порушенням корпоративних прав другого учасника товариства?

Короткий зміст наукових висновків членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді

25. У визначений Верховним Судом термін надійшли наукові висновки (у порядку надходження): доктора юридичних наук Шкляра С.В. ; доцента, доктора філософії права (кандидата юридичних наук), доцента кафедри цивільного та трудового права Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Єфімова О.М.; проректора ПВНЗ "Харківський інститут кадрів управління", кандидата юридичних наук Мици Ю.В.; директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України, члена-кореспондента НАН України, члена-кореспондента НАПрН України, доктора юридичних наук, професора Устименка В.А.; професора, доктора юридичних наук Бобкової А.Г.; доктора юридичних наук, професора Беляневич О.А.; професора Спасибо-Фатєєвої І.В.

26. Доктор юридичних наук Шкляр С.В. вважає, що правочин, вчинений директором підприємства з перевищенням повноважень, є таким, що порушує корпоративне право учасників на управління товариством, тільки якщо перевищення повноважень відбулось внаслідок посягання директором (виконавчим органом) на виключні повноваження загальних зборів учасників товариства. Особа, маючи корпоративні права, вправі очікувати їх реалізації, не може бути обмежена в судовому захисті своїх прав та має право будь-яким не забороненим способом захищати свої права і свободи від порушення і протиправних посягань, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними. При цьому перевищенням повноважень є будь-яке вчинення правочину без погодження загальних зборів учасників, якщо така згода необхідна відповідно до статутних документів або закону.

27. На думку доктора філософії права (кандидата юридичних наук) Єфімова О.М., укладення директором (який є учасником товариства з часткою в статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень від імені господарського товариства, до складу якого входять тільки двоє учасників, а також без передбаченої статутом згоди загальних зборів не є порушення саме корпоративних прав другого учасника цього товариства. Вчинення директором ТОВ правочину від імені такого ТОВ не є відносинами представництва, а охоплюються інститутом самопредставництва, тому в такому випадку відсутні підстави для застосування частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України.

28. За висновком кандидата юридичних наук Мици Ю.В., укладення виконавчим органом товариства з обмеженою відповідальністю договору з перевищенням повноважень може мати наслідком порушення корпоративних прав учасника такого товариства залежно від факторів, що підлягають врахуванню одночасно: характеру перевищення повноважень (якщо йдеться про вчинення правочину без згоди загальних зборів, яка була обов`язкова згідно з вимогами закону чи добросовісно сформульованих приписів статуту), характеру відповідного правочину (якщо йдеться про вчинення значного правочину чи правочину із заінтересованістю), істотності розміру участі учасника у статутному капіталі товариства. У конкретній ситуації, описаній в запиті для надання наукового висновку, по всіх трьох критеріях існують підстави для висновку, що корпоративні права були порушені укладенням спірних іпотечних договорів.

29. Професор Устименко В.А. зазначає, що в господарському товаристві, до складу якого входять тільки двоє учасників, укладання директором (який є учасником товариства з часткою в статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень, а також без передбаченої статутом згоди загальних зборів є порушенням корпоративних прав другого учасника цього товариства.

30. На думку професора Бобкової А.Г., укладання директором (який є учасником товариства з часткою в статутному капіталі 50%) договору з перевищенням повноважень, незалежно від передбаченої статутом згоди загальних зборів, є порушенням прав товариства, а не корпоративних прав другого учасника цього товариства. У такому випадку учасник товариства має право відповідно до пункту 12 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України звернутись до господарського суду з позовом про відшкодування збитків, заподіяних товариству діями (бездіяльністю) директором, поданим в інтересах товариства.

31. За висновком професора Беляневич О.А., якщо при укладенні договору не було дотримано передбаченого статутом товариства з обмеженою відповідальністю порядку прийняття відповідного рішення (договір укладений без необхідної згоди загальних зборів), а частка у статутному капіталі такого учасника дає йому право вирішального впливу на прийняття рішень товариством, це є порушенням права учасника товариства на управління справами товариства. Укладення директором, який є учасником товариства з обмеженою відповідальністю з часткою в статутному капіталі 50%, договору в своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, - це порушення заборони, встановленої частиною 2 статті 238 Цивільного кодексу України, і може розглядатися як порушення інтересу іншого учасника товариства, який підлягає захисту шляхом визнання правочину недійсним. Застосування судом зазначеного способу захисту в такому випадку спрямовується на забезпечення справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства загалом та захист прав учасника корпоративних відносин від недобросовісної поведінки іншого учасника.

32. Професор Спасибо-Фатєєва І.В. вважає, що прямого і безпосереднього зв`язку між вчиненням правочину і порушенням корпоративних прав учасника ТОВ не існує, а відсутність вирішення питання вчинення правочину загальними зборами, сама по собі не свідчить про порушення права учасника на участь в загальних зборах, а є порушенням порядку вчинення правочину. Водночас в подібних випадках слід виходити не з доведення порушення корпоративних прав, а з порушення прав на частку (за відомою подвійністю "право на частку" і "право з частки" - корпоративне право). На праві на частку, безумовно, негативно відбиваються незаконні дії керівника юридичної особи, оскільки вартість цієї частки знецінюється внаслідок зменшення обсягу майна ТОВ, яке стає власністю його директора як фізичної особи. Доведення цього в судовому порядку має відбуватися у кожній конкретній справі окремо, але можливість учасника ТОВ оспорювати дії керівника в подібних випадках не може піддаватися сумніву. Правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17 унеможливлює захист прав учасника юридичної особи.

33. Товариство надало пояснення Суду щодо відсутності підстав для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, адже висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах були неодноразово викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду. Також Товариство вважає, що наявність зазначених висновків виключає необхідність застосування приписів частини 7 статті 303 Господарського процесуального кодексу України про звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

34. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформованого 11.03.2019 за №1005100619, 25 листопада 2003 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства, учасниками якого є: Відповідач-2 (розмір внеску до статутного фонду - 100000,00 грн (50%)); Позивач (розмір внеску до статутного фонду - 100000,00 грн (50%)). Керівником Товариства з 13 січня 2012 року є Відповідач-2.

35. Відповідно до пункту 5.2 Статуту, затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства №04-12 від 25.04.2012 (далі - Статут), кожний учасник Товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами Товариства в порядку, визначеному Статутом, а також чинним законодавством України; брати участь у розподілі прибутку Товариства та одержувати його частку (дивіденди).

36. Учасники Товариства зобов`язані додержуватись установчих документів Товариства і виконувати рішення загальних зборів учасників та інших органів управління Товариства; утримуватись від будь-якої діяльності, що може утруднити вирішені господарських завдань, яким-небудь іншим чином завдати шкоди Товариству (п. 6.3 Статуту).

37. Управління товариством і контроль за його діяльністю здійснюють: загальні збори учасників, дирекція, ревізійна комісія (п. 10.1 Статуту).

38. Вищим органом товариства є загальні збори учасників товариства, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Загальні збори учасників мають право приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства (п. 10.2.1 Статуту).

39. Керівництво поточною діяльністю Товариства і виконання рішень, прийнятих загальними зборами учасників, здійснює дирекція Товариства, яка складається з Генерального директора та його заступника. Дирекцію очолює Генеральний директор Товариства. Статус, повноваження та компетенція дирекції Товариства, порядок прийняття нею рішень встановлюється чинним законодавством України, цим Статутом та іншими локальними нормативними документами, які затверджуються Зборами учасників.

40. Пунктом 10.3.3 Статуту визначені повноваження генерального директора, зокрема, він:

- представляє без довіреності інтереси товариства на всіх підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності, по всіх питаннях, пов`язаних з діяльністю товариства;

- здійснює оперативне керівництво поточною діяльністю товариства в межах повноважень та прав, наданих йому цим статутом;

- укладає та підписує від імені товариства господарські та інші договори (угоди, контракти);

- підписує інші документи, що стосуються діяльності товариства;

- видає довіреності з дотриманням умов, передбачених цим статутом, відкриває і закриває в установах банків розрахункові й інші рахунки;

- вирішує інші питання, пов`язані із статутною діяльністю товариства, окрім тих, які віднесені до компетенції загальних зборів учасників товариства.

41. У пункті 10.2.7 Статуту визначені питання, які відносяться до компетенції загальних зборів учасників, зокрема, прийняття рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства (пп. "л" п. 10.2.7 Статуту).

42. Рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна Товариства, приймається більшістю не менш як у ѕ голосів (п. 10.2.8 Статуту).

43. 25 липня 2017 року між ОСОБА_4 (яка діяла від імені Відповідача-2 на підставі довіреності) як іпотекодержателем та Товариством як іпотекодавцем укладений Іпотечний договір-1.

44. За умовами пункту 2.1 Іпотечного договору-1 іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, якими є об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди: літ. В-1 - склад №2, загальною площею 3961,6 м 2 , літ. Г-1 - склад №3, загальною площею 5809,9 м 2 , літ. Д-1 - склад №4, загальною площею 3326,1 м 2 , ганки д, д1, розташовані: Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільська рада Чумаківська; на земельній ділянці площею 4 га, кадастровий номер 1221488000:07:091:0003, цільове призначення - для комерційного використання, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 23.09.2006, зареєстрованого Дніпропетровським районним відділом Дніпропетровської регіональної філії ДЗК, у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 29.03.2006 № 04061200017.

45. 26 липня 2017 року між ОСОБА_4 (яка діяла від імені Відповідача-2 на підставі довіреності) як іпотекодержателем та Товариством як іпотекодавцем укладений Іпотечний договір-2.

46. Відповідно до пункту 2.1 Іпотечного договору-2 іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, якими є об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди: літ. А-4 - адміністративно-побутова прибудова, загальною площею 2644,4 м 2 , літ. Б-1 - склад №1, загальною площею 3483,8 м 3 , літ. Е-1 - ремзона з ділянкою техобслуговування та автомийкою на 1 пост, загальною площею 1016,9 м 2 , літ. Р - ангар (тимчасовий), літ. Ж-1 - генераторна, загальною площею 6,9 м 2 , літ. З - очисні спорудження побутових стоків, літ. И-2 - КПП, площею 86,0 м 2 , літ. Л - очисні спорудження дощових стоків, літ. М-1 - насосна станція, площею 24,6 м 2 , літ. Н - протипожежний резервуар, літ. О-1 - пункт доочистки води, споруди К, №1-2, замощення І, розташовані: Дніпропетровська область, Дніпровський район, сільська рада Чумаківська; на земельній ділянці площею 4 га, кадастровий номер 1221488000:07:091:0003, цільове призначення - для комерційного використання, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 23.09.2006, зареєстрованого Дніпропетровським районним відділом Дніпропетровської регіональної філії ДЗК, у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 29.03.2006 № 04061200017.

47. Передані в іпотеку за Іпотечним договором-1 та Іпотечним договором-2 будівлі та споруди оцінені сторонами, відповідно, у 20949909,00 грн і 31626650,00 грн. Зазначені об`єкти належать Товариству на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 13 листопада 2007 року Дніпропетровською районною державною адміністрацією.

48. Згідно з пунктами 1.2 Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 іпотекою за цими договорами забезпечується виконання іпотекодавцем зобов`язань перед іпотекодержателем, що виникають з договору позики, укладеного 25 липня 2017 року між іпотекодержателем та іпотекодавцем, а також договорів про внесення змін (доповнень) до нього, додатків до нього, що є невід`ємними його частинами, якщо такі будуть укладені між сторонами в подальшому, в тому числі щодо строку виконання зобов`язань, суми позики, а також інших обов`язкових платежів щодо: вчасного та в повному обсязі виконання зобов`язань з оплати суми, зазначеної в договорі позики, 2600000,00 грн на умовах, визначених договором позики.

49. Згідно з договорами про внесення змін від 16.11.2018 до Іпотечний договір-1 та Іпотечний договір-2 іпотекою забезпечується зобов`язання, строк повернення якого не пізніше 10 грудня 2018 року.

50. Розділами 6 Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя, зокрема, шляхом набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є застереження, викладене у підпункті 6.3.3 відповідного договору, яке є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, та докази направлення письмового повідомлення іпотекодавцю є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. В цьому випадку право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає відповідній реєстрації згідно вимог чинного законодавства України.

51. Крім того, пунктами 5.1.6 Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 передбачений обов`язок іпотекодавця за свій рахунок застрахувати предмет іпотеки на повну його вартість. У разі порушення обов`язків щодо страхування іпотекодавець сплачує штраф у розмірі 50% від балансової вартості предмета іпотеки.

52. Докази прийняття загальними зборами Товариства рішень щодо передачі в іпотеку майна за Іпотечним договором-1 та Іпотечним договором-2 учасники справи під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

53. Вивчивши матеріали касаційної скарги, предмет та підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, врахувавши наукові висновки фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді щодо застосування відповідних норм права, заслухавши представників сторін, Суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Щодо необхідності забезпечення доступу до правосуддя як елементу верховенства права

54. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

55. Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права (рішення від 17.01.1970 у справі "Делькур проти Бельгії", Delcourt v. Belgium, 17 January 1970, Series A no. 11; рішення від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції", B. v. France, 25 March 1992, Series A no. 232-C).

56. Україна як одна з учасників Конвенції, гарантуючи визначені Конвенцією права і свободи та застосовуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права, повинна забезпечити практичне втілення таких гарантій у вигляді ефективного доступу до правосуддя шляхом надання кожному можливості захистити свої права від протиправного посягання.

57. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

58. Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України гарантують кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

59. З огляду на викладене та приписи статей 2, 4, 5, 11, 18 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

60. Одним зі способів захисту цивільного права або інтересу є визнання правочину недійсним (ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

61. Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

62. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наведених вимог є підставою недійсності правочину згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

63. Зі змісту наведеної норми Суд вбачає, що правом оспорювати правочин закон наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи".

Щодо порушення прав учасника господарського товариства

64. У зв`язку з наведеним, звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач відповідно до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести не лише фактичні обставини недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства, з якими стаття 215 Цивільного кодексу України пов`язує недійсність правочинів, але й обставини наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), на захист якого поданий позов, та порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права через вчинення такого правочину.

65. Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів віднесено, зокрема, розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), пов`язані з діяльністю або управлінням такої юридичної особи.

66. За наданим статтею 167 Господарського кодексу України визначенням під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. При цьому корпоративні права визначаються через сукупність усіх передбачених законом та статутними документами правомочностей особи, що має частку в статутному капіталі (майні) господарської організації. Корпоративні права та обов`язки утворюють зміст корпоративних правовідносин, які характеризуються нерозривним поєднанням майнових та організаційних елементів. Тобто корпоративні права не вичерпуються правом на отримання частки прибутку товариства та активів у разі його ліквідації.

67. Однією зі складових корпоративних прав згідно з наведеною правовою нормою, а також статтею 116 Цивільного кодексу України, статтею 88 Господарського кодексу України та статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) є правомочність учасника (засновника, акціонера) на участь в управлінні господарською організацією, яка реалізується ним, зокрема, через участь в загальних зборах учасників.

68. Рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), прийнятими органом управління товариства, який діє від імені товариства. Однак саме участь у загальних зборах учасників, в обговоренні та голосуванні з питань порядку денного, є реалізацією учасником господарського товариства належного йому права на участь в управлінні цим товариством та надає учаснику можливість здійснювати на товариство безпосередній та істотний вплив, вирішуючи найважливіші питання його існування та діяльності.

69. При цьому участь у загальних зборах учасника, частка якого у статутному капіталі товариства становить 50%, є вирішальною з огляду на необхідність забезпечення кворуму для повноважності таких зборів (згідно з положеннями законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин), а також необхідність забезпечення передбаченої законом та статутом кількості голосів для прийняття відповідного рішення.

70. Позбавлення зазначеного учасника можливості взяти участь у загальних зборах учасників є по суті усуненням його від участі в управлінні господарським товариством всупереч наданому наведеними нормами законодавства та положеннями статуту праву, яке поряд з іншими правомочностями становить зміст корпоративних прав учасника господарського товариства. Порушення зазначеного права може відбутись як внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів учасників, так і в разі відсутності їх скликання і проведення попри вимоги законодавства, вирішення натомість віднесених до їх компетенції питань іншими органами товариства.

71. Водночас право брати участь в управлінні справами товариства як організаційно-господарське (немайнове) право нерозривно пов`язане із іншими немайновими та майново-господарськими корпоративними правомочностями учасника, утворюючи з ними внутрішньо цілісний єдиний комплекс, який законодавець визначає як корпоративні права.

72. Основною майновою складовою корпоративних прав є право на одержання частини прибутку (дивідендів) товариства пропорційно своїй частці у статутному капіталі товариства. Прибуток - це той визначальний майновий інтерес, заради якого учасник товариства вкладає своє майно до статутного фонду господарського товариства.

73. Не менш важливими для учасника товариства є право на одержання при виході з товариства грошових коштів у розмірі вартості частки у майні товариства, пропорційно частці учасника в статутному капіталі, а також право на частину активів у випадку ліквідації товариства. Останнє слідує із загального правила, встановленого частиною 12 статті 111 Цивільного кодексу України, відповідно до якого майно юридичної особи, що залишається після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи чи законом.

74. У цій справі Позивач як учасник Товариства з часткою в статутному капіталі 50% оскаржує спірні іпотечні договори, укладені від імені Товариства як іпотекодавця Відповідачем-2 (що є директором та учасником Товариства), який діяв одночасно у власних інтересах як іпотекодержатель. За умовами спірних іпотечних договорів у випадку невиконання Товариством зобов`язання з повернення позики у розмірі 2600000,00 грн Відповідач-2 наділений правом безпосередньо на підставі викладеного в іпотечних договорах застереження звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно Товариства, загальна вартість якого складає 52576559,00 грн.

75. З огляду на викладене видається очевидним, що укладення Іпотечного договору-1 та Іпотечного договору-2 без згоди загальних зборів учасників Товариства (по суті без згоди Позивача) у будь-якому випадку стосується корпоративних прав та інтересів Позивача як майнових, так і немайнових, а саме прав на участь в управлінні господарським товариством, на одержання частини прибутку (дивідендів) товариства, на отримання коштів при виході з товариства в розмірі вартості частки в майні товариства, а також права на частину активів у випадку ліквідації Товариства.

Щодо порушення законних інтересів учасника господарського товариства

76. Крім того, згідно з принципом верховенства права, закріпленим у Конституції та законодавстві України, самостійним об`єктом судового захисту є також охоронюваний законом інтерес.

77. Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначив поняття "охоронюваний законом інтерес" як правовий феномен, який: виходить за межі змісту суб`єктивного права та є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб та означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

78. Для корпоративних відносин визнання інтересу як самостійного об`єкта судового захисту є виправданим, оскільки у межах зобов`язальних відносин, учасником яких є господарське товариство, учасник цього товариства не набуває безпосередніх прав чи обов`язків. Водночас у нього повинно залишатися достатньо можливостей втрутитися у такі правовідносини з метою недопущення зменшення вартості майна товариства, відшкодування завданих товариству збитків, позаяк в подальшому це вплине на прибутковість юридичної особи, розмір отриманих учасником товариства дивідендів тощо.

79. Як зауважив Конституційний Суд України в зазначеному рішенні, легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях.

80. На думку Суду, колегіальне прийняття рішення з питань, віднесених до компетенції загальних зборів учасників, з дотриманням порядку, встановленого законодавством та положеннями статуту щодо кворуму та необхідної кількості голосів, дозволяє узгодити зазначені суперечливі інтереси учасників залежно від розміру їх часток у статутному капіталі господарського товариства.

81. Натомість вчинення від імені товариства правочину за відсутності рішення загальних зборів його учасників (коли таке рішення є обов`язковим відповідно до вимог законодавства та положень статуту) призводить до нехтування законними інтересами учасників, які мають право голосу, на користь інших учасників та/або директора товариства. Тобто вчинення правочину в такому випадку може мати наслідком порушення не лише права учасника на участь в управлінні господарським товариством як такого, а також і законного інтересу учасника як прагнення до задоволення конкретних потреб, які стали мотивом для заснування чи вступу до відповідного товариства та не завжди обмежуються отриманням частини прибутку (дивідендів).

82. Щодо наведеного доречно врахувати, що товариство як самостійний суб`єкт цивільних правовідносин у правовому аспекті є лише напрацьованою столітньою практикою правовою формою колективної участі фізичних осіб у економічних відносинах. Відповідно, інтерес особи - учасника господарського товариства у збереженні та примноженні активів такого товариства є природнім та виправданим з огляду на правову та економічну суть його участі в господарському товаристві.

83. Метою будь-якої підприємницької діяльності є отримання прибутку, тому збитковість спірних правочинів та зменшення у зв`язку з їх укладенням вартості майна Товариства (у тому числі вартості його частини, пропорційної частці учасника в статутному капіталі) вочевидь може свідчити про порушення майнових прав та інтересів Позивача як учасника Товариства.

84. Тим не менш збитковість чи прибутковість відповідного правочину не є єдиним критерієм для висновку про наявність чи відсутність порушення прав та законних інтересів учасника внаслідок протиправного усунення його від участі в управлінні господарським товариством.

85. Зокрема, укладення товариством у особі директора (без згоди загальних зборів учасників) договору щодо нерухомого майна, яке є одним з основних активів підприємства (зокрема, має важливе значення в циклі виробництва) та має важливе значення для його функціонування, матиме істотне значення для ведення ним діяльності відповідно до визначених учасниками цілей, незалежно від прибутковості чи збитковості такого правочину, може призвести до неможливості реалізувати стратегічне бачення учасника щодо напрямків розвитку товариства, яке він міг би втілити в разі обговорення та голосування з відповідних питань на загальних зборах товариства.

86. Водночас наявність чи відсутність порушення прав та інтересів самого товариства внаслідок вчинення директором правочину без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства (що підлягає з`ясуванню в разі звернення з позовом для захисту прав саме товариства) не виключає порушення прав та інтересів певного його учасника, який позбавлений можливості реалізувати своє право на участь в управлінні господарським товариством. Адже порушення права може виражатися не лише в зміні сукупності прав та обов`язків особи, а й в перешкоджанні їй здійснювати такі права в передбаченому для цього порядку повністю або частково.

87. Відтак Суду видаються безпідставними доводи скаржника про те, що укладення договорів від імені Товариства стосується виключно прав і обов`язків самого Товариства та не впливає на правовий стан його учасника.

Щодо захисту прав (законних інтересів) учасника господарського товариства, порушених самим товариством

88. При цьому, оскільки незважаючи на незаконне перебрання на себе повноважень загальних зборів учасників, директор при вчиненні правочинів діє саме від імені товариства, Суд вважає, що в такому випадку порушення прав учасника, який має право участі у вирішенні відповідного питання загальними зборами учасників, відбувається, зокрема, з боку самого товариства.

89. У зв`язку з наведеним Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

90. У мотивувальній частині зазначеного рішення Конституційний Суд України також зазначив, що Конституція України та чинне законодавство не перешкоджають акціонеру захищати свої безпосередні законні інтереси шляхом звернення як до судів загальної юрисдикції, так і до господарських судів. Такий позов, як правило, подається у випадку порушення прав та інтересів акціонера самим товариством, учасником якого він є, наприклад, у разі невизнання чи оспорювання цих індивідуальних інтересів з боку керівництва акціонерного товариства, особами, які володіють "значними пакетами акцій", "переважними правами" тощо.

91. Суд вважає за можливе врахувати наведені висновки Конституційного Суду України про захист прав акціонерів також і щодо учасників товариств з обмеженою відповідальністю, адже як акціонерні товариства, так і товариства з обмеженою відповідальністю належать до корпоративних господарських організацій.

92. Водночас оскільки у цій справі вирішується спір щодо захисту порушених прав та інтересів саме учасника господарського товариства, на думку Суду, задоволення позову зазначеної особи не суперечитиме практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 20.05.1998 у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки, рішення від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України"), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи.

93. Зважаючи ж на те, що Позивач у цій справі вважає свої права та інтереси порушеними внаслідок вчинення правочинів щодо нерухомого майна Товариства директором Товариства у власних інтересах, Суд вважає за необхідне врахувати практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою нехтування правосуб`єктністю компанії-заявника може бути обґрунтоване лише за виняткових обставин, зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не може звертатися до установ Конвенції через органи, створені відповідно до її статуту або - у випадку ліквідації - через ліквідаторів (Agrotexim and Others v. Greece, § 66; CDI Holding Aktiengesellschaft and Others v. Slovakia (ухв.)); Meltex Ltd and Movsesyan v. Armenia, § 66; Vesela and Loyka v. Slovakia (ухв.)) або якщо оскаржені акти або рішення були пов`язані з діями таких осіб як ліквідатор, який діє від імені компанії (G.J. v. Luxembourg, § 24).

94. На думку Суду, наведені в пункті 93 цієї постанови висновки Європейського суду з прав людини є більш релевантними до цієї справи, адже в спірних правовідносинах Позивач не має альтернативних способів захисту своїх порушених прав та інтересів внаслідок укладення спірних іпотечних договорів.

95. Так, учасник, який володіє часткою в розмірі 50% статутного капіталу, хоча й може запобігти прийняттю несприятливого для себе рішення загальними зборами учасників (у разі їх проведення), але не має достатньо голосів для гарантованого прийняття загальними зборами учасників рішення щодо належного реагування на перевищення директором своїх повноважень при вчиненні правочинів від імені товариства без рішення загальних зборів (коли таке рішення є обов`язковим). Тоді як інший учасник (у даному випадку Відповідач-2), що також володіє 50% статутного капіталу, має реальну можливість перешкодити прийняттю такого рішення, якщо відповідний правочин укладений на його користь.

96. Оскільки Відповідач-2 одночасно є директором Товариства, тобто здійснює безпосереднє керівництво його поточною діяльністю та відповідно до Статуту представляє Товариство перед усіма підприємствами, установами, організаціями, та очевидно не зацікавлений у поданні позову про визнання недійсним спірних іпотечних договорів, укладених на його користь, тому позов від імені Товариства поданий не буде.

Щодо способів захисту порушених прав (законних інтересів)

97. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. При цьому законодавство України не містить жодних норм, які б обмежували способи захисту корпоративних прав, зокрема унеможливлювали б їх захист шляхом визнання правочину недійсним. А частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачає визнання судом недійсним правочину за позовом не лише однієї з його сторін, а й іншої заінтересованої особи.

98. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, зокрема викладеною в постанові від 27.09.2017 у справі №442/4416/16-ц, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №815/6945/16.

99. Суд упевнений, що обмеження учасника господарського товариства в судовому захисті своїх прав та законних інтересів (у тому числі права на управління товариством, в якому він бере участь своїм майном, тощо) від протиправних дій виконавчого органу товариства (а відтак і самого товариства) може призвести до позбавлення його ефективного доступу до правосуддя всупереч таким завданням та засадам господарського судочинства як справедлівість та верховенство права.

100. Зокрема, застосування передбаченого пунктом 12 частини 1 статті 20 і статтею 54 Господарського процесуального кодексу України способу захисту - відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи за позовом власника (учасника, акціонера) юридичної особи, поданим в її інтересах, не у всіх випадках дозволяє учаснику ефективно захистити свої права від недобросовісного менеджменту.

101. Наведений спосіб захисту перш за все спрямований на захист прав товариства та опосередковано відновлює права учасників у тій частині, в якій вони порушені саме внаслідок заподіяння збитків товариству. Однак права та інтереси товариства не можна ототожнювати з правами та інтересами його учасників, адже вони можуть збігатися лише в певній частині або не збігатися взагалі . Разом з тим зазначений спосіб захисту не призводить до поновлення ані права учасника на участь в управлінні товариством, ані його інтересів, які мали бути реалізовані через таку участь. Порушення ж зазначених прав та інтересів учасників не завжди пов`язане із заподіянням збитків самому товариству.

102. Позбавлення учасника права оспорити правочин, вчинений з порушенням вимог закону, які спрямовані на забезпечення його права брати участь в управлінні господарським товариством при вирішенні суттєвих питань, може призвести до узаконення зловживань з боку інших учасників та/або директора товариства, вчинення ними будь-яких правочинів без винесення відповідних питань на загальні збори учасників та протиправного захоплення товариства чи його майна (рейдерства). Проте правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, вчинені від імені товариства, які є очевидно недобросовісними та призводять до порушення прав та інтересів одного з учасників.

103. Що стосується ефективності такого способу захисту прав (інтересів), Суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто вчинені на виконання недійсного правочину дії не мають під собою правової підстави, а відтак набувають ознак неправомірності. Повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, не у всіх випадках вимагає застосування судом реституційних наслідків. Зокрема у вжитті таких наслідків немає необхідності, коли сторони не вчинили будь-яких дій на виконання спірного правочину.

104. Водночас практика Верховного Суду містить непоодинокі випадки визнання недійсним правочину за позовом особи, що не є його стороною, як без заявлення нею вимог про застосування реституційних наслідків, так і з одночасним задоволенням вимог щодо скасування наслідків укладення недійсного правочину (скасування запису про державну реєстрацію за набувачем права власності на відчужене майно, яке вибуло з володіння одного з відповідачів як сторони договору, а не позивача). Найчастіше мова в такому випадку йде про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за позовом особи, яка вважає порушеними свої права на отримання її в оренду, визнання недійсними фраудаторних правочинів за позовом кредитора одного з відповідачів, договорів відчуження іпотечного майна за позовом іпотекодержателя (наприклад, постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №587/2110/16-ц, від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 12.02.2020 у справі №923/223/19). Подібно до наведених прикладів визнання недійсним відповідного правочину здатне відновити права та інтереси учасника, порушені внаслідок його укладення.

105. Крім того, частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України надає третій особі, якій завдано збитків та моральної шкоди у зв`язку з вчиненням недійсного правочину, право на відшкодування таких збитків на свою користь, на відміну від положень пункту 12 частини 1 статті 20 і статті 54 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають відшкодування збитків на користь юридичної особи.

106. Зважаючи на викладене, в цій справі визнання недійсним правочину, вчиненого товариством з порушенням прав та інтересів учасника цього товариства, може мати також істотне значення з урахуванням того, що чинне на момент вирішення спору законодавство не дозволяє учаснику, частка якого в статутному капіталі товариства становить 50 відсотків, вийти з товариства без згоди інших учасників та, відповідно, вимагати виплати вартості належної йому частки.

107. Отже, у спорі, що розглядається, обраний Позивачем спосіб захисту є найбільш ефективним, оскільки його застосування призведе до реального поновлення порушених прав та інтересів Позивача, в підсумку буде спрямоване на забезпечення справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства загалом, а також захист прав учасника корпоративних відносин від недобросовісної поведінки іншого учасника.

Щодо врахування інтересів усіх учасників господарського товариства

108. Також Суд приймає до уваги необхідність врахування інтересів усіх учасників і самого товариства, уникнення зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надання оцінки добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

109. У зв`язку з наведеним Суд зважає на абзац 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, згідно з яким у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тобто вчинення директором правочину від імені господарського товариства з перевищенням наданих йому повноважень (зокрема правочину, який вимагає згоди найвищого органу, без отримання такої згоди) не в будь-якому випадку має юридичне значення для дійсності такого правочину, а лише в разі обізнаності контрагента про відповідні обмеження.

110. У такому випадку визнання недійсним правочину, вчиненого без отримання необхідної згоди загальних зборів учасників, може бути визнане ефективним способом захисту та не є зайвим втручанням в питання діяльності господарського товариства. Задоволення відповідного позову буде спрямоване на врахування інтересів усіх учасників товариства, а не лише тих, що отримують неправомірну вигоду від вчинення чи невчинення спірного правочину з порушенням встановленого законом і статутом порядку. Адже закріпивши у законодавстві особливий порядок вирішення питань щодо укладення особливо значущих для господарського товариства правочинів та правочинів, щодо яких є заінтересованість, законодавець саме передбачив механізм забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників товариства шляхом їх безпосередньої участі в управлінні товариством.

111. Водночас підстави для оскарження учасником господарського товариства правочинів, вчинення яких згідно з вимогами закону та статуту не потребує винесення відповідного питання на вирішення загальних зборів учасників товариства, відсутні з огляду на те, що самі лише збитковість відповідного правочину та недобросовісність дій директора товариства не є достатньою підставою для висновку про безпосереднє порушення прав та інтересів учасників товариства. І саме в такому випадку достатньо ефективним може бути спосіб захисту у вигляді відшкодування збитків товариству його посадовою особою.

Щодо необхідності часткового відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду

112. Виходячи з викладеного, Суд вважає, що для правильного вирішення даного спору необхідно відступити від викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17 і від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 (з урахуванням ухвали від 17.12.2019 у справі №916/1731/18) висновку в частині стосовно того, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства незалежно від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника в статутному капіталі товариства.

113. При цьому Суд враховує необхідність дотримання принципу юридичної визначеності як складового елементу верховенства права, що має важливе значення для питання довіри до судової системи, але приймає до уваги, що потреба у визначеності не означає, що норми права повинні застосовуватися з такою негнучкістю, що унеможливлювала б врахування імперативів гуманності і справедливості.

114. Водночас щодо дотримання наведеного принципу Суд звертає увагу, що зазначена категорія справ є досить поширеною для України. До недавнього часу звернення учасника (акціонера) господарського товариства з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого товариством, вважалося ефективним способом захисту порушених корпоративних прав, зокрема права на управління товариством. Це підтверджується як усталеною судовою практикою Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, так і численною практикою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду (з моменту його утворення).

115. Наприклад, Верховний Суд України при перегляді судових рішень щодо вирішення подібних спорів неодноразово зазначав про те, що аналіз норм матеріального права з урахуванням положень статуту господарського товариства, зважаючи на частку позивача в статутному фонді товариства, дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариства, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (наприклад, постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №911/2089/14 і від 01.07.2015 у справі №911/2435/14).

116. Зокрема, у справі №911/2435/14 Верховний Суд України погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними оспорюваних договорів, оскільки укладення директором товариства цих договорів свідчить про порушення корпоративних прав позивача щодо управління справами товариства, розподілу прибутку товариства (з одержанням своєї частки) від господарської діяльності товариства та погіршення майнового стану підприємства, що впливає на права позивача як учасника з часткою в статутному капіталі товариства в розмірі 70%.

117. Аналогічні за змістом висновки були відображені в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №916/2872/16, від 06.06.2018 у справі №908/1029/16, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 тощо.

118. Відповідно до частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

119. Отже, вивчивши матеріали касаційної скарги, предмет та підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, врахувавши наукові висновки фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді щодо застосування відповідних норм права, заслухавши представників сторін, Суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

120. Оскільки справа передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю формування правової позиції щодо належного захисту прав учасників господарського товариства, частка яких у статутному капіталі становить 50%, на участь в управлінні цим товариством із забезпеченням принципу верховенства права, що має вирішальне значення для вирішення даного та подібних спорів, Суд не надає оцінки іншим доводами касаційної скарги, зокрема щодо виходу суду апеляційної інстанції за межі позовних вимог тощо, адже такі доводи можуть бути оцінені лише при прийняття судового рішення за наслідками розгляду касаційної скарги по суті.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Справу №904/920/19 Господарського суду Дніпропетровської області разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-транспортна компанія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Суддя О. Баранець

Суддя Н. Губенко

Суддя І. Кондратова

Суддя О. Кролевець

Суддя Л. Стратієнко

Суддя В. Студенець

Суддя І. Ткач