Постанова

від 20.07.2020 по справі 683/1680/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 683/1680/19

Провадження № 22-ц/4820/754/20

Категорія:47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І.

секретар судового засідання Садік Н.Д.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №683/1680/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницькій області від 23 січня 2020 року (суддя Сагайдак І.М., повне судове рішення складено 03 лютого 2020 року.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Іршиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області про визнання права власності на земельну частку (пай).

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 зазначав, що під час розпаювання земель в агроспілці Нива с. Іршики Старокостянтинівського району Хмельницької області він отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0321013. Оскільки він є інвалідом по зору, тому за станом свого здоров`я не міг особисто займатись вирішенням питання про виділення належної йому земельної частки (паю) в натурі, через що сертифікат серії ХМ №0321013 він передав сільському голові ОСОБА_4 . Восени 2018 року позивачу стало відомо, що земельна ділянка згідно належного йому сертифікату в натурі виділена не була, а сам сертифікат 21 червня 2000 року подаровано ОСОБА_3 . Позивач зазначав, що договору дарування сертифікату на право на земельну частку (пай) з ОСОБА_3 ніколи не укладав, а сертифікат є втрачений, тому просив суд визнати за ним право власності на земельну частку (пай) в Агроспілці Нива розміром 2,85 в умовних кадастрових гектарах.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницькій області від 23 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну частку (пай) відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального і матеріального права, зокрема норм земельного законодавства та не дослідження усіх обставин справи.

Представник апелянта ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представники Іршиківської сільської ради і Старокостянтинівської РДА до суду не з`явилися, хоча про день і час розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Старокостянтинівської РДА направив до суду клопотання про розгляд справи за відсутності, інші учасники про причини неявки суд не повідомили.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а оскаржуване рішення - до скасування із ухваленням нового судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повному обсязі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 травня 1997 року у Книзі №1 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Старокостянтинівською районною державною адміністрацією Хмельницької області, під №93 на ім`я ОСОБА_2 , мешканця с. Іршики Старокостянтинівського району Хмельницької області, зареєстровано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХМ НОМЕР_1 0321013, виданий на підставі розпорядження Старокостянтинівської РДА Хмельницької області №386-р від 06 травня 1996 року. Згідно зазначеного сертифікату належна ОСОБА_2 земельна частка (пай) у землі, що перебуває у колективній власності агроспілки Нива с. Іршики Старокостянтинівського району, визначена у розмірі 2,85 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі (на місцевості).

05 березня 1999 року ОСОБА_2 особисто отримав на руки сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХМ НОМЕР_1 0321013, що підтверджується його підписом у графі підпис власника сертифіката на земельну частку (пай) у Книзі №1 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) (а.с. 52 зворот).

Як вбачається із Книги №1 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Старокостянтинівською РДА Хмельницької області, 21 червня 2000 року під №93 вчинено запис, відповідно до якого власником сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0321013 зазначено ОСОБА_3 і підставою реєстрації зазначено договір дарування, що зареєстрований в реєстрі за №124, та у графі підпис власника сертифіката на земельну частку (пай) зазначено дату 21.06.2000 року та наявний нерозбірливий підпис.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну частку (пай), оскільки внесення відповідних змін до запису №93 у Книзі №1 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) свідчить про те, що ОСОБА_2 відчужив своє право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 , а тому відсутні підстави для визнання за ним такого права вдруге.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи із наступного.

Пунктом 2 Указу Президента України Про захист прав власників земельних часток (паїв) №332/98 від 21 квітня 1998 року в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договори купівлі-продажу, дарування, міни права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, після нотаріального посвідчення підлягають реєстрації районною державною адміністрацією за місцезнаходженням колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства з внесенням відповідних змін до записів у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Наказом Мін`юсту України та Держкомзему України 06 червня 1996 року за №14/5;48 було затверджено Порядок посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом (із змінами, внесеними згідно з Наказом Мін`юсту N31/5;59 від 01 червня 1998 року) (далі - Порядок).

Пункт 4 Порядку передбачав порядок посвідчення успадкування, договорів міни і дарування земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом і за пунктом 2.3 вказаного Порядку договір відчуження земельної ділянки посвідчується в нотаріальному порядку.

Отже за змістом вказаних нормативних актів, що діяли на час вчинення спірних правовідносин договір дарування підлягав посвідченню в нотаріальному порядку та після цього підлягав обов`язковій реєстрації у Старокостянтинівській районній державній реєстрації Хмельницької області з внесенням відповідних змін до записів у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

За приписами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки сторонами в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних, достовірних та достатніх доказів щодо укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21 червня 2000 року договору дарування права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії ХМ №0321013 і факт укладення із ОСОБА_2 договору дарування заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 26 зворот) та спростовується відсутністю нотаріального посвідчення зазначеного договору, що підтверджується повідомленням Хмельницького обласного державного нотаріального архіву №3231/01-21 від 31 жовтня 2019 року (а.с. 74), тому у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати оспорюваний договір укладеним.

Так відповідно до положень ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.

Згідно п. п. 16, 17 Перехідних положень ЗК України громадянам власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай) також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Пунктом 2 Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва №666/94 від 10 листопада 1994 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.

Відповідно до п.5 та п.6 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , що діяв на час виникнення спірних правовідносин, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

Положеннями ч. 3 ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч. 2 ст. 14 Конституції України).

Враховуючи відсутність сертифікату на земельну частку (пай) №ХМ0321013 від 06.05.1996 року у позивача, що підтверджується оголошенням в газеті Життя Старокостянтинівщини від 28 лютого 2020 року №№15-14, №№12312-12312 про визнання недійсним втраченого сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0321013, виданого на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 145); заперечення ОСОБА_3 щодо наявності у його розпорядженні вказаного сертифікату (а.с.26, зворот); наявності листа відділу Старокостянтинівському районі ГУ Дердгеокадастру у Хмельницькій області від 02.04.2019 року за №29-22-0.30-433/113-19 про відсутність інформації щодо виготовлення та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку взамін зазначеного сертифікату (а.с.9) колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права на спірну земельну часку (пай).

З огляду на вищенаведене наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_2 права на земельну частку (пай), а доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є такими, що заслуговують на увагу.

Разом з тим, судова колегія вважає, що не підлягають до задоволення позовні вимоги позивача про визнання за ним саме права власності на земельну частку (пай), оскільки на час звернення до суду ОСОБА_2 набув лише право на земельну частку (пай) і не позбавлений в подальшому набути права власності на цю земельну ділянку в порядку, визначеному законом.

Таким чином, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи й порушення судом норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування оскаржуваного рішення суду і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницькій області від 23 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право на земельну частку (пай) із колективної власності колишньої Агроспілки Нива с. Іршики Старокостянтинівського району Хмельницької області площею 2,85 умовних кадастрових гектарів.

В решті позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 липня 2020 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І.Талалай