Рішення

від 21.07.2020 по справі 909/411/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.07.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/411/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного малого підприємства "Оріон"

до відповідача: Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про стягнення трьох процентів річних та інфляційних в сумі 764 562 грн 69 к.

за участю:

від позивача: Шунтов Олександр Михайлович - адвокат, (ордер на надання правової допомоги серія ІФ № 080757 від 09.06.2020 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ № 001216 від 18.08.2017 року)

від відповідача: представники не з`явилися

установив: Приватне мале підприємство "Оріон" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - відповідач) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних в сумі 764 562 грн 69 к.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем грошових зобов`язань на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.06.2016 року у справі №909/484/16 за позовом приватного малого підприємства "Оріон" до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про стягнення трьох процентів річних в сумі 210442 грн 09 к. та інфляційних в сумі 2071451грн 15 к.

Відповідно до ухвали від 22.05.2020 року Господарський суд Івано-Франківської області прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 12.06.2020 року.

09 червня 2020 року через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області від відповідача по справі поступив відзив на позов (вх. №7035/20 від 09.06.20), відповідно до якого Верховинська районна державна адміністрації Івано-Франківської області проти позову заперечує та просить суд в позові відмовити. Свої заперечення мотивує тим, що стягнення спірної суми заборгованості, яка є предметом спору (стягнення інфляційних та 3% річних) у даній справі є необгрунтованою та безпідставною, оскільки їх стягнення у відповідності до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України неможливо, внаслідок того, що Договорами підряду за порушення їх умов передбачається стягнення неустойки у розмірі 0,1 % від загальної суми виконаних робіт. Разом з тим, у відзиві заявив клопотання про розгляд справи вцілому без участі представника відповідача.

Судом ухвалою від 12.06.2020 року підготовче судове засідання відкладено на 10.07.2020 року.

Ухвалою від 10.07.2020 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2020 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач повноваженого представника в судове засідання не направив, будь-яких клопотань по справі суду не надавав.

За приписами ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, вислухавши представника позивача, врахувавши клопотання відповідача, заявлене у відзиві на позовну заяву (вх. №7035/20 від 09.06.20) про розгляд справи (розгляд позовної заяви) без участі його повноваженого представника, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.12.12 у справі 5010/1523/2012-3/95 стягнуто з Верховинської районної державної адміністрації на користь Приватного малого підприємства "Оріон" основний борг у сумі 2 339 185 грн. 20 коп., інфляційні витрати у сумі 321084 грн. 05 коп. і 3 % річних у сумі 204 006 грн. 05 коп. та судовий збір у сумі 57 285 грн. 51 коп.

На виконання вказаного рішення видано наказ №1/13 від 02.01.13 про примусове виконання.

Внаслідок невиконання вказаного вище рішення суду приватне меле підприємство "Оріон" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Верховинської районної державної адміністрації про стягнення три процентів річних в сумі 210442 грн 09 к. та інфляційних втрат в сумі 2071451грн 15 к.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.06.2016 року у справі №909/484/16 стягнуто з Верховинської районної державної адміністрації на користь Приватного малого підприємства "Оріон" три процентів річних в сумі 210442 грн 09 к., інфляційних в сумі 2071451грн 15 к., 34228 грн 39 к. - судового збору.

На виконання зазначеного вище рішення видано наказ №686 від 12.07.2016 року про примусове виконання рішення, який пред`явлений та зареєстрований в Казначействі 23.05.2017 року.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Таким чином, у рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 29.06.16 у справі №909/484/16 було встановлено факт заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2071451грн 15 к. - інфляційних втрат, 210442 грн 09 к. - 3% річних та 34228 грн 39 к. судового збору.

Вказану заборгованість відповідачем не сплачено, що зумовило позивача звернуть до суду з даним позовом (про стягнення 556 873 грн 21 к.- інфляційних втрат та 207 689 грн 48 к.).

З урахуванням наведеного суд враховує наступне.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з винесенням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, позивач має право на стягнення інфляційних та 3% річних за весь період невиконання грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведене вище і спростовує заперечення відповідача щодо позовних вимог.

Таким чином, наявність судового рішення про стягнення суми коштів (боргу), не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Станом на день вирішення спору, заборгованість по рішенню суду від 29.06.16 у справі №909/484/16 залишилась неоплаченою.

Судом перевірено правильність нарахування інфляційних втрат, 3% річних та встановлено, що розрахунки є арифметично вірними.

Таким чином, до стягнення підлягають 556 873 грн 21 к. - інфляційних втрат, 207 689 грн 48 к. - 3% річних.

Також суд зазначає, що в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на черговий рік, не виправдовує бездіяльність установи яка фінансується з державного бюджету, і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. В силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов`язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов`язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З аналізу наведеного вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про стягнення 8000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу заявленого у позовній заяві, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження своїх вимог щодо витрат на правову допомогу позивач подав до суду такі докази: копія Договору про надання правової допомоги від 12.05.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №654 від 25.06.2008 року, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт від 18.05.20, квитанцію №077652 від 19.05.2020 року про оплату адвокатських послуг.

За приписами статті 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Стороною в договорі про надання правової допомоги є Адвокатське бюро. Адвокатське бюро зобов`язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).

Відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт від 18.05.2020 року адвокат Синишин Павло Євгенович виконані наступні роботи: консультації; вивчення матеріалів, законодавства (судової практики); складання позовної заяви з додатками; розрахунок інфляційних, 3% річних та збір доказів по справі.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 20.11.2018 року у справі 910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

В спірному випадку, суд, враховуючи наведене вище, а також положення підпункту 1 п.4 ст.129 ГПК України - дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн 00к.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 11, 256, 257, 267, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, ст. 74, 75, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України , -

в и р і ш и в :

позов Приватного малого підприємства "Оріон" до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про стягнення трьох процентів річних та інфляційних в сумі 764 562,69 грн. - задовольнити.

Стягнути з Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (вул. І. Франка, буд.20, смт. Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область,78700, код 20568352) на користь Приватного малого підприємства "Оріон" (с. Пробійнівка, Верховинський район, Івано-Франківська область,78736 , код 25067324) - 764 562 грн 69 к., (сімсот шістдесят чотири тисячі п`ятсот шістдесят дві гривні шістдесят дев`ять копійки) - заборгованості, з них: 556 873 грн 21 к. (п`ятсот п`ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят три гривні двадцять одна копійка) - інфляційних втрат, 207 689 грн 48 к. (двісті сім тисяч шістсот вісімдесят дев`ять гривень сорок вісім копійки) - 3% річних, 11 468 грн 44 к. (одинадцять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень сорок чотири копійки) - судового збору та 8000 грн 00к. (вісім тисяч гривень) - витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.07.2020

Суддя Фанда О. М.