Рішення

від 02.07.2020 по справі 910/2558/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2020Справа № 910/2558/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-грецьке підприємство Імтрекс

до Товариства з обмеженою відповідальністю КМП Бізнес Груп

про стягнення 301 745,98 грн

за участю представників сторін:

від позивача Рабович І.О. (адвокат за ордером ОД № 480227 від 17.02.2020)

від відповідача Коротенко Є.О. (адвокат)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-грецьке підприємство Імтрекс (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю КМП Бізнес Груп (далі -відповідач) про стягнення 301 745,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов`язку своєчасно та у повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов договору поставки № 5/19 від 22.04.2019.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 301 745,98 грн, з яких: 254 622,00 грн - основний борг, 993,03 грн - інфляційна складова боргу, 4 706,19 грн - 3% річних, 41 424,76 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/2558/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.03.2020.

16.03.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що шляхом досягнення усних домовленостей, керуючись звичаями ділового обороту, сторони узгодили інший порядок оплати поставленого товару, ніж наведений у тексті договору поставки № 5/19 від 22.04.2019, а саме домовились про оплату товару після його отримання, у зв`язку з чим також погодили укласти додаткову угоду до договору та викласти п. 6.1 вказаного договору в іншій редакції. Крім того, відповідач вказав, що грошові кошти, які позивач просить стягнути як суму основного боргу, є не заборгованістю відповідача за товар, а вартістю товару, який позивач недопоставив відповідачу, про що, на переконання відповідача, свідчать складені залізницею, як перевізником, комерційні акти, в яких зазначено про відсутність ознак викрадення вантажу під час його перевезення. Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

У той же день 16.03.2020 позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

18.03.2020 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2020 повідомлено ТОВ Спільне Українсько-грецьке підприємство Імтрекс , як позивача, та ТОВ КМП Бізнес Груп , як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 14.04.2020.

09.04.2020 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив, у якій позивач вказав, що в укладеному сторонами договорі встановлений порядок та строки розгляду претензій щодо недостачі поставленого товару, зокрема, сторони погодили, що при виявленні недостачі відповідач зобов`язаний повідомити про це позивача, який направляє свого представника для складення представниками обох сторін відповідного акту, а у випадку неприбуття представника позивача, відповідач має право скласти такий акт самостійно. Позивач вказував, що належним доказом на підтвердження недопоставки товару є саме такий акт, складений за правилами п. 9.3 договору поставки № 5/19 від 22.04.2019, а не комерційні акти, складені залізницею, як перевізником, за участю вантажоотримувача (ТОВ Панда ), який не є стороною договору поставки № 5/19 від 22.04.2019, що виступає підставою даного позову. При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження дотримання відповідачем встановленого договором порядку дій при виявленні недопоставки товару. Крім того, позивач вказував, що умовами договору встановлений строк на звернення з претензіями про недопоставку товару, який складає 30 календарних днів, та на момент розгляду даного позову відповідачем пропущений, при цьому за умовами укладеного сторонами договору після спливу зазначеного строку відповідач втрачає право на звернення з подібними претензіями. Позивач також вказав, що до початку судового розгляду даної справи відповідач не звертався до відповідача з жодною претензією про недопоставку товару. Враховуючи викладене, позивач вважав безпідставними та необґрунтованими заперечення відповідача.

13.04.2020 та 15.04.2020 (повторно) до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

15.04.2020 до суду надійшли подані відповідачем додаткові пояснення та клопотання про продовження процесуального строку на їх подання. У вказаних поясненнях відповідач вказав, що на підтвердження направлення примірника договору поставки № 5/19 від 22.04.2019 відповідачу позивач надав специфікацію кур`єрської служби доставки Нова пошта , де як контакт отримувача зазначено ОСОБА_1 та номер телефону вказаної особи. Проте, згідно з твердженнями відповідача, зазначена в специфікації особа не працює на його підприємстві. Крім того, у вказаній специфікації не зазначено, які саме документи надсилались, тобто відсутні належні докази на підтвердження того, що позивач направив відповідачу саме договір. Однак, відповідач зазначив, що фактично підтверджує, що між ним та позивачем усно обговорювались умови постачання каменю вапнякового і сторонами було узгоджено постоплату за поставлений товар, крім перших двох передплат, які мали були здійснені перед початком відвантаження товару, які в подальшому мали бути враховані при спільному взаємному розрахунку.

У поданих ним додаткових поясненнях відповідач вказав, що фактично сторони усно домовились про всі умови постачання і визначились з номером договору та домовились підписати документи (договір, додаткові угоди, акти звірки взаємних розрахунків) всі одразу після проведення звірки взаємних розрахунків, який буде складений двома сторонами і підписаний одночасно.

Відповідач також вказав, що уклав договір купівлі-продажу № 150319/1 від 15.03.2019 про поставку вапняка з третьою стороною - ТОВ Панда . На підтвердження зазначених домовленостей була здійснена передплата за першу поставку товару позивачу. Відповідно до домовленостей відповідач у замовленні вказав про необхідність зазначити у накладних ТОВ Панда , як одержувача, що і було здійснено позивачем (підтвердженням зазначених обставин є графа 4 у накладних, які позивач долучив до позову). Після цього, як пояснює відповідач, розпочалась поставка товару, але з першої ж партії було виявлено безпосередньо отримувачем та перевізником (залізницею) невідповідність маси товару, зазначеної у залізничній накладній, фактичним показникам. Під час виявлення нестачі по вазі вантажу представник залізниці повідомив про це одержувача та склав відповідні акти, у свою чергу, представник одержувача ТОВ Панда повідомив про такі обставини телефоном відповідача, а відповідач повідомив про необхідність прибуття представника позивача на залізничну станцію Корсунь ОД з метою складання відповідного акту. Проте, позивач проігнорував ці повідомлення та на складання акту не направив свого представника.

Відповідач також вказав, що позивач надав суду неналежні документи, а саме копії договору поставки № 5/19 від 22.04.2019, специфікацій № 1 від 22.05.2019 і № 2 від 22.05.2019 та акту звірки взаємних розрахунків за 2019 рік, в якому зовсім не зазначена дата складання. Вказані докази, згідно з твердженнями відповідача, є недопустимими, тому що вони зовсім не підписані відповідачем, що суперечить ЦК України та ст.ст. 179-181 ГК України, тому відповідач стверджував, що фактично не підтвердив своїми діями умови наданого позивачем договору, і більше того, сам позивач порушив норми цього договору, коли завантажив товар для відповідача у меншій кількості, ніж вказано у накладних.

23.04.2020 до суду надійшли подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив та клопотання про продовження процесуального строку на їх подання. У вказаних запереченнях відповідач підтримав викладену ним раніше правову позицію.

Судове засідання, призначене на 14.04.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 повідомлено ТОВ Спільне Українсько-грецьке підприємство Імтрекс , як позивача, та ТОВ КМП Бізнес Груп , як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 14.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 відкладено розгляд справи на 09.06.2020, запропоновано позивачу надати суду детальний розрахунок основного боргу з зазначенням кількості поставлених тонн товару за спірним договором, вартості поставленого товару та строку його оплати по кожній окремій накладній; рахунки № 141 від 24.03.2019 та № 151 від 26.04.2019; інші рахунки або видаткові накладні до наявних у матеріалах справи залізничних накладних.

05.06.2020 та 09.06.2020 (повторно) до суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів.

09.06.2020 до суду надійшли подані відповідачем додаткові письмові пояснення, в яких відповідач підтримав викладену ним раніше правову позицію.

09.06.2020 судом була оголошена перерва у судовому засіданні до 16.06.2020.

16.06.2020 судом була оголошена перерва у судовому засіданні до 02.07.2020.

02.07.2020 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02.07.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору, суд вважав за можливе розглянути справу по суті.

У судовому засіданні 02.07.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

22.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-грецьке підприємство Імтрекс (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю КМП Бізнес Груп (покупець), був укладений договір поставки № 5/19 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник поставляє і передає у власність покупцю визначену цим договором щебеневу продукцію (надалі по тексту іменується - товар), а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Згідно з п. 1.2 договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару визначаються у виставлених рахунках покупцю.

Пунктами 2.5, 2.6 договору передбачено, що поставка товару покупцю здійснюється залізничним транспортом. Датою відвантаження товару є дата виписки залізничної накладної.

Право власності на партію товару та ризик випадкової загибелі товару виникає у покупця з моменту передачі Постачальником товару підприємству залізничного транспорту для здійснення перевезення (п. 2.8 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору ціна щебеневої продукції та фракції вказуються в специфікаціях до цього договору.

Згідно з п. 5.2 договору покупець оплачує товар та компенсує залізничний тариф за перевезення товару до узгодженої станції, згідно з виставлених рахунків на адресу покупця.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що податок на додану вартість нараховується на ціну товару згідно з вимогами законодавства України.

Постачальник протягом строку дії цього договору має право в односторонньому порядку змінювати ціну товару. Про зміну ціни товару постачальник зобов`язаний письмово повідомити покупця за п`ять (5) днів, будь-яким доступним шляхом. У випадку незгоди покупця зі зміною ціни, цей договір вважається достроково припиненим, а поставка товару за зміненою ціною по цьому договору припиняється (п. 5.4 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку шляхом 100% передоплати покупцем на банківський рахунок постачальника, згідно наданого рахунку на оплату, протягом двох днів з моменту отримання відповідного рахунку.

Згідно з п. 6.2 договору обов`язок покупця з оплати товару вважається виконаним належним чином з моменту отримання покупцем грошових коштів на банківський рахунок постачальника у встановлений п. 7.1 договору строк.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів Інкотермс (в редакції 2010 року), які застосовуються з урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, шо випливають із умов цього договору.

У п. 12.2 сторони погодили, що строк дії цього договору закінчується 31.12.2019 року.

Матеріали справи свідчать, що сторонами погоджені дві специфікації № 1 від 22.04.2019 та № 2 від 22.05.2019.

У п. 1 специфікації № 1 від 22.04.2019 сторони погодили, що ціни на продукцію згідно даної специфікації та Договору № 5/19 від 22.04.2019 становлять: на камінь вапняковий на станцію Капітанівка - 609,17 грн/т без ПДВ; на камінь вапняковий на станцію Корсунь - 577,50 грн/т без ПДВ.

У п. 1 специфікації № 2 від 22.05.2019 сторони погодили, що ціни на продукцію згідно даної специфікації та Договору № 5/19 від 22.04.2019 становлять: на камінь вапняковий на станцію Капітанівка - 616,67 грн/т без ПДВ; на камінь вапняковий на станцію Корсунь - 585,00 грн/т без ПДВ.

Пунктами 2 вищевказаних специфікацій передбачено, що податок на додану вартість нараховується у випадках, визначених чинним законодавством.

Відповідно до п. 3 специфікацій ціни на продукцію згідно з даним договором можуть бути змінені тільки за письмовою згодою обох сторін.

Згідно з п. 5 специфікацій покупець оплачує постачальнику поставлений товар на підставі виставлених рахунків.

З матеріалів справи вбачається, що ані примірник договору поставки № 5/19 від 22.04.2019, ані примірники специфікацій № 1 від 22.04.2019 та № 2 від 22.05.2019, що були долучені до позову, не підписані зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю КМП Бізнес Груп (відповідача).

При цьому відповідач не заперечує факт досягнення домовленості між сторонами про поставку передбаченого вищевказаним договором товару, однак стверджує, що оплата товару повинна була відбуватись в іншому порядку, аніж це передбачено у п. 6.1 договору, а саме шляхом оплати товару після його отримання, а не шляхом сплати 100% передплати товару. Відповідач стверджував, що не вчиняв дії, спрямовані на погодження умови наданого позивачем договору поставки № 5/19 від 22.04.2019.

Суд відхиляє як необґрунтовані вищенаведені посилання відповідача з огляду на таке.

За приписами ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач, у порушення наведених приписів процесуального законодавства, не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що сторонами був погоджений інший порядок оплати товару, ніж встановлений у п. 6.1 договору поставки № 5/19 від 22.04.2019.

Водночас про погодження відповідачем умов договору поставки № 5/19 від 22.04.2019 свідчить та обставина, що усі долучені до матеріалів справи рахунки на оплату (т. 2 а.с. 126-153) та видаткові накладні (т. 2 а.с. 154-181) містять посилання на договір поставки № 5/19 від 22.04.2019, а при здійсненні оплати вказаних рахунків та видаткових накладних відповідач у призначенні платежу вказував Оплата згідно дог. № 5/19 від 22.04.2019 за щебінь вапняковий , що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 38-64).

Враховуючи наведене, заперечення відповідача щодо відсутності належних доказів на підтвердження укладення сторонами вказаного договору поставки № 5/19 від 22.04.2019 суд розцінює як спробу ухилитись від виконання умов укладеного сторонами договору, у тому числі, й в частині порядку повідомлення позивача, як постачальника, про недостачу вантажу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір поставки № 5/19 від 22.04.2019 та специфікації № 1 від 22.04.2019 та № 2 від 22.05.2019 є укладеними сторонами спору, а його умови - погоджені.

Крім того, заперечуючи проти правомірності заявлених позивачем вимог, відповідач також стверджував, що грошові кошти, які позивач просить стягнути як суму основного боргу, є не заборгованістю відповідача за поставлений товар, а вартістю товару, який позивач недопоставив відповідачу.

На підтвердження викладених заперечень відповідач долучив до матеріалів справи складені залізницею, як перевізником, комерційні акти (т. 1, а.с. 136-180), в яких зазначено про відсутність ознак викрадення вантажу під час його перевезення.

Судом встановлено, що у п. 9.3 договору сторони погодили, що у випадку виявлення покупцем при прийманні товару у місці призначення невідповідності фактично отриманого товару умовам цього договору щодо якості або (та) кількості, покупець повинен протягом 3 (трьох) днів з моменту приймання товару письмово сповістити про це постачальника та викликати його представника. Постачальник протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання відповідного повідомлення направляє свого представника для участі у складанні акту про виявлені недоліки товару.

Документом, який підтверджує невідповідність якості товару, що фактично отриманий покупцем, якості товару, що зазначена у цьому договорі, або (та) невідповідність фактично отриманої кількості товару тій кількості, що зазначена у документах про відвантаження товару, є двосторонній акт з детальним описанням відповідних недоліків, підписаний уповноваженими на це представниками обох сторін. У разі неприбуття представника постачальника у зазначений вище термін, такий акт підписується тільки представниками покупця.

Згідно з п. 9.4 договору претензії покупця до постачальника можуть бути заявлені щодо кількості товару - у випадку невідповідності фактично отриманої кількості товару кількості товару, що зазначена у відповідних супроводжуючих документах.

Пунктом 9.5 договору передбачено, що покупець має право заявити постачальнику письмову мотивовану претензію щодо невідповідності фактично отриманого ним товару умовам цього договору протягом 30 (тридцяти) днів від дати приймання товару. Претензії заявляються рекомендаційним листом поданням оригіналів усіх відповідних документів, які підтверджують претензію, або копій цих документів, завірених печаткою покупця.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про недостачу товару в порядку, передбаченому п. 9.3 договору, не містять доказів на підтвердження складення актів, передбачених п. 9.3 договору, а також не містять доказів на підтвердження звернення відповідача до позивача з претензіями в порядку та строки, встановлені п. 9.5 договору.

За таких обставин вищевказані заперечення відповідача про те, що недоплачена ним сума є вартістю недопоставленого позивачем товару, судом до уваги не беруться.

Поряд з цим, суд зазначає, що за правилами Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів (затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, у редакції наказу Міністерства інфраструктури України № 138 від 08.06.2011), а також відповідно до роз`яснень, наведених в Оглядовому листі ВГСУ № 01-06/662/2014 від 21.05.2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про залізничні перевезення , факт невідповідності дійсної маси вантажу тій, що зазначена у залізничній накладній, засвідчений комерційними актами залізниці, є підставою для відповідальності вантажовідправника перед залізницею, а також перед вантажоодержувачем (або особою, якій вантажоодержувач передасть своє право вимоги), однак у жодному разі не є достатньою правовою підставою для порушення договірного зобов`язання з оплати товару.

Отже, розглядаючи по суті заявлені позивачем вимоги, суд виходив з такого.

Судом встановлено, що за видатковою накладною № 226 від 24.05.2019 на суму 153 950,44 грн та видатковою накладною № 319 від 27.06.2019 на суму 103 452,56 грн позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 257 403,00 грн, при цьому внаслідок часткової оплати, здійсненої відповідачем, заборгованість за видатковою накладною № 226 від 24.05.2019 склала 151 694,44 грн, про що також зазначено у клопотанні позивача про приєднання додаткових доказів, поданому до суду 05.06.2020 та 09.06.2020 (повторно).

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за вказаними видатковими накладними № 226 від 24.05.2019 та № 319 від 27.06.2019 становить 255 147,00 грн. Проте, як пояснив позивач, при складанні ним позовної заяви була допущена технічна описка, внаслідок якої розмір основного боргу, про стягнення якого просить позивач, був зазначений у сумі 254 622,00 грн.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем, або спростовували доводів останнього, суду не надав. Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 254 622,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 41 424,76 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом вище, у п. 6.1 договору сторони домовились, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку шляхом 100% передоплати покупцем на банківський рахунок постачальника, згідно наданого рахунку на оплату, протягом двох днів з моменту отримання відповідного рахунку.

Судом встановлено, що 27.05.2019 позивач направив відповідачу електронною поштою рахунок на оплату до видаткової накладної № 226 від 24.05.2019, отже строк оплати цієї партії товару настав 29.05.2019, відповідно, порушення вказаного строку почалось з 30.05.2019. Крім того, 24.06.2019 позивач направив відповідачу електронною поштою рахунок на оплату до видаткової накладної № 319 від 27.06.2019, отже строк оплати цієї партії товару настав 26.06.2019, відповідно, порушення вказаного строку почалось з 27.06.2019.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач оплатив товар частково, отже допустив порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що покупець за цим договором несе наступну відповідальність: за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Здійснивши власний розрахунок пені за визначений позивачем у позовній заяві період з 05.07.2019 по 05.01.2020 на суму заборгованості визначену позивачем у розмірі 254 622,00 грн, суд встановив, що її розмір становить 41 434,54 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені заявлена правомірно та підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме у розмірі 41 424,76 грн.

Суд одночасно зазначає, що розрахунок зі збільшеним періодом нарахування та більшим розміром штрафних санкцій, долучений до клопотання про приєднання додаткових доказів, поданого до суду 05.06.2020 та 09.06.2020 (повторно), не береться судом до уваги з огляду на те, що позивачем не було заявлено клопотання про збільшення розміру позовних вимог.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4 706,19 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 993,03 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу за вказаний позивачем період з липня по грудень 2019 року на суму заборгованості, визначену позивачем у розмірі 254 622,00 грн, суд встановив, що її розмір становить 1 001,65 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вказана вимога позивача заявлена ним правомірно та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, що складає 993,03 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період з 05.07.2019 по 14.02.2019 на суму заборгованості, визначену позивачем у розмірі 254 622,00 грн, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, вимога про стягнення 3% річних в розмірі 4 706,19 грн заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Суд одночасно зазначає, що розрахунок зі збільшеним періодом нарахування та більшим розміром матеріальних втрат, долучений до клопотання про приєднання додаткових доказів, поданого до суду 05.06.2020 та 09.06.2020 (повторно), не береться судом до уваги з огляду на те, що позивачем не було заявлено клопотання про збільшення розміру позовних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача. При цьому суд зазначає, що позивачем сплачений судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено Законом України Про судовий збір , у зв`язку з чим розподілу між сторонами підлягає судовий збір у розмірі 4 526,19 грн. В іншій частині сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий позивачу за його клопотанням на підставі ст. 7 Закону України Про судовий збір .

Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн суд зазначає наступне.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, й витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати (окрім судового збору), пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Положеннями ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених ним витрат позивач долучив до матеріалів справи:

- копію договору про надання (правової допомоги) № 36 від 22.10.2018, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням Практик ;

- копію додатку № 2 від 24.12.2019 до вищевказаного договору, в якому сторони погодили, що Адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання з надання професійної правової допомоги у стягненні заборгованості з ТОВ КМП Бізнес Груп за договором поставки № 5/19 від 22.04.2019;

- копію детального опису робіт (наданих послуг) згідно додатку № 2 від 24.12.2019 до договору про надання (правової допомоги) № 36 від 22.10.2018 на загальну суму 8 000,00 грн;

- копію акту від 14.02.2020 прийому-передачі робіт (наданих послуг), виконаних згідно додатку № 2 від 24.12.2019 до договору про надання (правової допомоги) № 36 від 22.10.2018 на суму 8 000,00 грн;

- копію платіжного доручення № 2223 від 17.02.2020 на суму 8 000,00 грн, на підтвердження оплати на користь Адвокатського об`єднання наданих юридичних послуг;

- копію свідоцтва Рабович І.О. на право зайняття адвокатською діяльністю серії ОД № 003295;

- ордер на надання правової допомоги ОД № 480227 від 17.02.2020.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 Послуги. Загальні положення підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Суд, врахувавши наведені положення чинного законодавства, дійшов висновку про те, що позивачем надано необхідні та достатні докази на підтвердження понесених ним судових витрат на оплату правової допомоги в розмірі 8 000,00 грн, а отже такі витрати підлягають відшкодуванню відповідачем у повній мірі.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КМП Бізнес Груп (87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Метрополитська, буд. 4, ідентифікаційний код 41781927) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-грецьке підприємство Імтрекс (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, буд. 2/12Н, ідентифікаційний код 32429342) основний борг у розмірі 254 622,00 грн (двісті п`ятдесят чотири тисячі шістсот двадцять дві грн 00 коп.), пеню в розмірі 41 424,76 грн (сорок одна тисяча чотириста двадцять чотири грн 46 коп.), 3% річних у розмірі 4 706,19 грн (чотири тисячі сімсот шість грн 19 коп.), інфляційна складова боргу в розмірі 993,03 грн (дев`ятсот дев`яносто три грн 03 коп.), витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн (вісім тисяч 00 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 526,19 грн (чотири тисячі п`ятсот двадцять шість грн 19 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 24.07.2020.

Суддя О.Г. Удалова