Рішення

від 23.07.2020 по справі 910/12803/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2020Справа № 910/12803/19 За позовом Приватного підприємства "Видавничий дім Медіа міст"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМЕДТЕХНІКА"

про стягнення 162 324,00 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Пшенишна В.В.

Від відповідача: директор Сікорська І.Г.

В судовому засіданні 23.07.2020 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Видавничий дім Медіа міст" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСМЕДТЕХНІКА" про стягнення 162324,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання по оплаті отриманого товару, в зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 128900,04 грн основного боргу, 7257,25 грн 3% річних та 36166,71 грн втрат від інфляції.

Ухвалою суду від 23.09.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

30.09.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 23.09.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/12803/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

05.11.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, посилаючись на ту обставину, що на видатковій накладній, якою позивач підтверджує свої позовні вимоги, відсутня печатка відповідача та з неї неможливо ідентифікувати особу, що підписала видаткову накладну № РН-2512-11 від 21.02.2017 на суму 128900,04 грн. від імені відповідача.

Ухвалою суду від 09.12.2019 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.01.2020.

24.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, посилаючись на ту обставину, що згідно перевірки видаткових накладних за період з 03.01.2017 по 17.08.2017 завідувачем складу не виявлено видаткової накладної, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги. Крім того, відповідач вказує, що всі інші поставки позивачем здійснювались тільки по факту попередньої оплати. Також відповідач вказує про відсутність податкової накладної на господарську операцію, стягнення боргу за яку вимагає позивач, що на думку позивача, додатково підтверджує відсутність поставки.

23.01.2020 в підготовчому засіданні представником позивача подано додаткові пояснення з додатками, зокрема з заявою свідка.

23.01.2020 в підготовчому засіданні оголошено перерву на 20.02.2020.

10.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що видаткова накладна була підписана директором відповідача, і є належним та допустимим доказом здійсненої поставки. Позивач зазначає, що відповідну податкову накладну зареєстрував у реєстрі, проте, вона не впливає на предмет доказування у даній справі.

17.02.2020 через канцелярію суду від відповідач надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач заперечує проти обставин, викладених у відповіді на відзив.

20.02.2020 представником відповідача в підготовчому засіданні подано клопотання про виклик свідка, а саме ОСОБА_1 , оскільки позивачем подано заяву вказаного свідка, яка суперечить доказам, які містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 20.02.2020 закрито підготовче провадження, призначено до розгляду по суті на 02.04.2020 та викликано в судове засідання у якості свідка ОСОБА_1 .

02.04.2020 судове засідання не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Усатенко І.В. у щорічній відпустці.

Ухвалою суду від 28.04.2020 призначено судове засідання не 18.06.2020, викликано в судове засідання свідка.

В судовому засіданні 18.06.2020 оголошено перерву до 16.07.2020, викликано свідка в судове засідання.

В судове засідання 16.07.2020 прибув свідок ОСОБА_1 та був повідомлений про кримінальну відповідальність за надання неправдивих відомостей. Свідком надано усні пояснення на питання, задані судом та сторонами по справі. Свідок повідомив, що працював у відповідача до травня чи липня 2017 року. Також зазначив, що товар приймався як в головному офісі, так і на виробництві, при цьому печатка товариства знаходилась в головному офісі. Спірна поставка була здійснена відповідачу за місцезнаходженням виробництва. В таких випадках, лише у разі потреби та за бажанням контрагента, видаткові накладні залишались у покупця та направлялись до офісу для проставлення печатки, а потім перенаправлялись постачальнику. В даному випадку за відсутності відповідної потреби, печатка на накладній не була проставлена, оскільки, знаходилась не в місці прийомки товару. На підприємстві є дизайнер, проте ескіз коробок, що були поставлені за спірною, накладною був розроблений особисто свідком для конкретного товару, тобто дана поставка мала одноразовий характер і тому він пам`ятає обставини прийомки. Товар згідно спірної накладної отримав свідок особисто після 9 години вечора. В період робочого часу (з 9:00-18:00) прийомку товарів здійснював завскладом, а поза робочий час - свідок, як директор. Всі документи по прийомці товару, здійсненій ОСОБА_1 , він залишав на столі завскладу.

В судовому засіданні 16.07.2020 оголошено перерву до 23.07.2020.

В судовому засіданні 23.07.2020 відповідач подав заяву по суті справи, обгрунтовуючи неможливість подання тим, що додаткові обставини стали відомі після допиту свідка.

Суд долучив до матеріалів справи заяву по суті, подану відповідачем, без додаткових доказів, оскільки, відповідачем не обгрунтовано їх подання з пропуском встановленого кодексом строку.

В заяві по суті вказано, що докази, надані позивачем не доводять обставини поставки товару та виникнення у відповідача обов`язку з оплати.

Представник позивача в судовому засіданні 23.07.2020 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Позивачем долучено до матеріалів справи рахунок-фактуру № СФ-2512-11 від 25.01.2017 на оплату відповідачем коробок у кількості 22000,00 штук на загальну суму 128900,04 грн. Рахунок дійсний до оплати до 25.01.2017.

Також позивачем долучено до матеріалів справи видаткову накладну № РН-2512-11 від 21.02.2017, за замовленням на підставі рахунку-фактури № СФ-2512-11 від 25.01.2017, на поставку коробок у кількості 22000,00 штук, загальною вартістю 128900,04 грн. Вказана видаткова накладна з боку відповідача (одержувача) підписана директором ОСОБА_1

До матеріалів справи долучено заяву свідка ОСОБА_1 від 21.01.2020, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук В.О., зареєстровано в реєстрі за № 19, в якій зазначено, ОСОБА_1 станом на 21.02.2017 займав посаду директора ТОВ "Трансмедтехніка". Свідок підтвердив, що 21.02.2017 він отримав від Приватного підприємства "Видавничий дім Медіа Міст" товар, а саме - коробка у кількості 22000 шт. на суму 128900,04 грн, в підтвердження чого власноруч підписав видаткову накладну № РН-2512-11 від 21.02.2017. Щодо відсутності печатки на видатковій накладній № РН-2512-11 від 21.02.2017 свідок повідомляє, що на момент приймання ним зазначеного товару в офісі була відсутня печатка. Підтверджено про обізнаність зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитись до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Свідок в судовому засіданні 16.07.2020 підтвердив у повному обсязі обставини, викладені в його заяві, та надав усні пояснення щодо порядку приймання сировини (коробок) на підприємстві. Свідок ОСОБА_1 був попереджений судом про кримінальну відповідальність за надання неправдивих відомостей. Свідком надано усні пояснення на питання, задані судом та сторонами по справі. Свідок повідомив, що працював у відповідача до травня чи липня 2017 року. Також зазначив, що товар приймався як в головному офісі, так і на виробництві, які знаходяться в різних місцях, при цьому печатка товариства знаходилась в головному офісі. Спірна поставка була здійснена відповідачу за місцезнаходженням виробництва. В таких випадках, лише у разі потреби та за бажанням контрагента, видаткові накладні залишались у покупця та направлялись до офісу для проставлення печатки, а потім перенаправлялись постачальнику. В даному випадку за відсутності відповідної потреби, печатка на накладній не була проставлена, оскільки, знаходилась не в місці прийомки товару. На підприємстві є дизайнер, проте ескіз коробок, що були поставлені за спірною, накладною був розроблений особисто свідком для конкретного товару, тобто дана поставка мала одноразовий характер і тому він пам`ятає обставини прийомки. Товар згідно спірної накладної отримав свідок особисто після 9 години вечора. В період робочого часу (з 9:00-18:00) прийомку товарів здійснював завскладом, а поза робочий час - свідок, як директор. Всі документи по прийомці товару, здійсненій ОСОБА_1 , він залишав на столі завскладу.

Відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Оскільки, відповідач заперечував обставини щодо можливості встановлення особи, яка підписала від імені відповідача видаткову накладну № РН-2512-11 від 21.02.2017, то обставини, викладені в заяві свідка та в його усних поясненнях спростовують заперечення відповідача, що накладна підписана не встановленою особою.

Обставини, що ОСОБА_1 станом на 21.02.2017 був директором ТОВ "Трансмедтехніка", та згідно статуту товариства мав повноваження на представництво відповідача у будь-яких правовідносинах на підставі статуту без довіреності та без обмеження повноважень підтверджується матеріалами справи (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статутом ТОВ "Трансмедтехніка" від 26.08.2016) та не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів між позивачем та відповідачем було укладено у спрощений спосіб договір поставки, згідно якого позивач поставив товар на суду 128900,04 грн, а відповідач прийняв вказаний товар без зауважень.

Отже сторонами укладено договір у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку, поставки товару відповідачем та прийняття товару позивачем, що створило для них відповідні цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 08.08.2017 № 08/08, в якій зазначив про поставку товару на суму 128900,04 грн 21.02.2017 та проханням оплатити отриманий товар у строк до 18.08.2017. Вимога була отримана відповідачем 17.08.2017.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, суму боргу не оплатив.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до с. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

З огляду на вищезазначене вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений товару у розмірі 128900,04 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд відзначає, що долучена до матеріалів справи електронна переписка з відповідачем, та видаткові накладні з іншими контрагентами, подані позивачем, не впливає на предмет доказування у даній справі. Крім того, з вказаних доказів не вбачається між ким велась і стосовно саме яких поставок та виготовлення коробок відповідні документи складені.

Щодо тверджень відповідача, що решта поставок здійснювалась позивачем на умовах попередньої оплати, то долучені до матеріалів справи видаткові накладні і банківські виписки, спростовують твердження відповідача. Оскільки, як вбачається з долучених самим відповідачем документів, оплата за поставлений позивачем товар, здійснювалась відповідачем в тому числі і протягом місяця після отримання товару.

Щодо поданої відповідачем доповідної записки завідувача складом щодо кількості коробок, які зберігаються на складі відповідача та реєстрів видаткових накладних, то вказані докази не спростовують обставини щодо отримання відповідачем товару від позивача за видатковою накладною № РН-2512-11 від 21.02.2017 та є в тому числі внутрішніми документами відповідача.

Податкові накладні не є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції, а тому їх не подання не свідчить про не отримання відповідачем від позивача товару на суму 128900,04 грн. Крім того, належне оформлення та реєстрація податкових декларації відносяться до податкових, а не господарських правовідносин. Щодо тверджень відповідача з приводу того, що податкові декларації по господарським операціям згідно видаткових накладних № РН-0000002 від 10.01.2017 на суму 82904,04 грн, № №РН-1012-11 від 10.04.2017 на суму 147452,22 грн були оформлені належним чином і відповідні поставки не заперечуються відповідачем, а податкова накладна за спірною господарською операцією була оформлена не своєчасно, суд зазначає наступне. Долучені відповідачем до матеріалів справи податкові накладні (№ 2 від 10.01.2017 на суму 21969,64 грн, № 3 від 11.01.2017 на суму 13500,00 грн, № 10 від 18.01.2017 на суму 35000,00 грн, № 16 від 25.01.2017 на суму 18000,00 грн, № 14 від 10.02.2017 на суму 37000,00 грн, № 18 від 14.02.2017 на суму 14000,00 грн, № 22 від 17.02.2017 на суму 18000,00 грн, № 10 від 10.04.2017 на суму 11952,22 грн) оформлені в інші дати на інші суми, ніж були здійснені господарські операції за видатковими накладними № РН-0000002 від 10.01.2017, № №РН-1012-11 від 10.04.2017 . Вказана обставина спростовує твердження відповідача, що лише по спірній поставці податкова накладна своєчасно не була оформлена та зареєстрована. Крім того, з банківської виписки відповідача вбачається, що податкові накладні оформлялись датами сплати коштів відповідачем позивачу на відповідні суми оплати, натомість оплата по спірній поставці не була здійснена. Отже подані відповідачем докази не спростовують обставин, що господарська операція за видатковою накладною № РН-2512-11 від 21.02.2017 була вчинена.

Щодо заперечень відповідача про не отримання рахунок-фактуру № СФ-2512-11 від 25.01.2017, суд відзначає, що у видатковій накладній № РН-2512-11 від 21.02.2017, яка підписана від імені відповідача його директором, міститься посилання на рахунок-фактуру № СФ-2512-11 від 25.01.2017, що свідчить про обізнаність відповідача про виставлення йому відповідного рахунку.

Щодо заперечень відповідача з приводу розробки дизайну коробок за пів року до майбутньої поставки і щодо того, що позивачем було закуплено більше коробок, ніж замовляв відповідач, то вказані обставини не входять до предмету доказування в даній справі і не впливають на обов`язок відповідача оплатити вартість отриманого товару. Кількість придбаного позивачем товару є виключно його господарською діяльністю.

Щодо відсутності на спірній видатковій накладній печатки відповідача.

Згідно п. 1.2 статуту ТОВ "Трансмедтехніка" товариство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку, штампи, де зазначається повна назва товариства, бланки з фірмовою назвою, товарний знак, інші реквізити, поточні, валютні та інші рахунки в банках та інші кредитно-фінансових установах, здійснює господарську діяльність від свого імені, за інтересами учасників, на підставі повного господарського розрахунку та самофінансування.

Отже, вказаний пункт статуту, на який посилається відповідач, тільки передбачає наявність у товариства печатки, проте, не окреслює перелік документів, на яких проставлення печатки є обов`язковим. Крім того, статутом не передбачено наслідки не проставлення на певних документах печатки товариства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже основним для первинного документа є можливість ідентифікувати особу, яка брала участь в здійсненні господарської операції, що і було зроблено при розгляді даної справи. Натомість печатка, згідно чинного на момент здійснення господарської операції законодавства не є обов`язковим реквізитом первинного документу.

В подальшому статтю 9 Закону було доповнено частиною (чинна на даний момент), відповідно до якої неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З вищезазначеного вбачається, що відповідачем не спростовано обставин щодо прийняття ним товару на суму 128900,04 грн від позивача. Факт не оплати вказаного товару відповідачем не заперечується.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу з відповідача.

Крім того, всі заперечення відповідача, що товар, прийнятий колишнім директором відповідача без проставлення печатки не надійшов на підприємство та не оприбуткований на підприємстві, можуть бути підставою для звернення з відповідним позовом саме до посадової особи (колишнього директора) товариства, але не можуть бути підставою для не виконання своїх договірних зобов`язань перед контрагентом.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 7257,25 грн за період з 25.08.2017 по 10.08.2019 та втрати від інфляції у розмірі 26166,71 грн за період з вересня 2017 по травень 2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив розрахунок 3% річних за період з 25.08.2017 по 10.08.2019. Згідно розрахунку суду, сума 3% річних є більшою, ніж та, що розрахована позивачем, однак на підставі ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягають стягненню 3% річних у визначеному позивачем розмірі - 7257,25 грн.

Суд перевірив розрахунок втрат від інфляції, здійснений позивачем. Згідно перерахунку суду сума втрат від інфляції становить 23994,55 грн і в такому розмірі підлягає стягненню з відповідача.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З вищезазначеного вбачається, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмедтехніка" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, к. 508; ідентифікаційний код 38348751) на користь Приватного підприємства "Видавничий дім Медіа Міст" (03058, м. Київ, вулиця Леваневського, будинок 5; ідентифікаційний код 37210573) суму боргу у розмірі 128900 (сто двадцять вісім тисяч дев`ятсот) грн. 04 коп.; втрати від інфляції у розмірі 23994 (двадцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) грн 55 коп., 3% річних у розмірі 7257 (сім тисяч двісті п`ятдесят сім) грн 25 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 2402 (дві тисячі чотириста дві) грн. 28 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення втрат від інфляції у розмірі 2172,16 грн - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 24.07.2020

Суддя І.В.Усатенко