Рішення

від 10.06.2020 по справі 183/1045/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 183/1045/20

Провадження № 2/183/2154/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання Данильченко Т. В.,

представника позивача - адвоката Ямкового В. Ф.,

відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна, про визнання права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

20 лютого 2020 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер - ОСОБА_4 , спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті якого є вона, як його дружина, та діти - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які є відповідачами у справі та які відмовились від прийняття спадщини на її користь, звернувшись до нотаріуса із відповідними заявами.

Після його смерті спадкодавця відкрилася спадщина, яка складалася із:

- земельної ділянки площею 3,950 га, кадастровий номер 1223286500:02:101:0001, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження якої - територія Спаської сільської ради, Новомосковського району Дніпропетровської області, належної спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія І-ДП № 115734;

- права засновника Фермерського господарства "МИР" (код ЄДРПОУ 21914559, юридична адреса: 51261, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Мар`янівка);

- земельної ділянки загальною площею 50,000 га, яка складається із земельної ділянки площею 32,900 га, та земельної ділянки площею 17,100 га, розташованих на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення фермерського господарства на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, згідно Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року на підставі рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за №520.

Після смерті чоловіка ОСОБА_3 в установлений законом шестимісячний строк, бажаючи отримати спадщину, звернулась до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталії Володимирівни, подавши заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

04 серпня 2017 року приватним нотаріусом Ріхтер Н. В. було заведено спадкову справу: номер у спадковому реєстрі 61037019, номер у нотаріуса 124/2017. 08 лютого 2018 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 3,950 га, кадастровий номер 1223286500:02:101:0001, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місцезнаходження якої - територія Спаської сільської ради, Новомосковського району Дніпропетровської області, належної спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія І-ДП №115734.

Також, 23 травня 2018 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в частині визнання за нею права засновника на Фермерське господарство "МИР" (код ЄДРПОУ 21914559) юридична адреса: 51261, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Мар`янівка, оскільки, наявні протиріччя нормативних актів не дають змоги правильно і однозначно вирішити питання спадкування прав і обов`язків засновника (власника) фермерського господарства.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 19 листопада 2018 року, за нею визнано права засновника Фермерського господарства "МИР" (код ЄДРПОУ 21914559, зареєстроване Новомосковською районною державною адміністрацією 25 березня 1993 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 209 120 0000 004967, юридична адреса: 51261, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Мар`янівка) в порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також за свого життя спадкодавцем ОСОБА_4 03 березня 1993 року було отримано право на довічне успадковуване володіння землею для ведення фермерського господарства на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та на її базі 25 березня 1993 року створено фермерське господарство "МИР" (код ЄДРПОУ 21914559).

На час смерті спадкодавця ОСОБА_4 у довічному володінні перебувала земельна ділянки загальною площею 50,000 га, яка складається із земельної ділянки площею 32,900 га, та земельної ділянки площею 17,100 га, розташованих на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення фермерського господарства на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Право довічного успадкованого володіння землею за ОСОБА_4 підтверджується Державним актом на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року виданого на підставі рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 520.

06 лютого 2020 року вона звернулась до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , на земельну ділянку загальною площею 50,000 га, яка надавалась померлому у довічне успадковане володіння на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року, однак їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року на підставі рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року, не може бути прийнятий в якості документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, а також чинним законодавством не передбачена можливість переходу права довічного успадковуваного землеволодіння після смерті володільця.

У зв`язку з чим, вона вимушена звернутись до суду та просить визнати за нею право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 32,900 га, та земельною ділянкою площею 17,100 га, розташованих на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення фермерського господарства на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, згідно з Державним актом на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року, виданого на підставі рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 520, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30 квітня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подало суду письмові пояснення у справі, в яких посилався на те, що ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею за № 520, було надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 50,0 га в межах згідно з планом землеволодіння. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та наразі нормами чинного земельного законодавства не передбачено порядку успадкування довічного володіння земельною ділянкою та наразі відсутня єдина правова позиція з приводу подібних правовідносин. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетрвоській області, у відповідності до Положення, та згідно з покладеними на нього завданнями передає, відповідно до Закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, або користування для всіх потреб в межах області. У зв`язку з чим, просив прийняти рішення на розсуд суду (а.с. 121-123).

10 червня 2020 року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Ямковий В. Ф. подав суду пояснення щодо справи, у яких, посилаючись на невідповідність письмових пояснень третьої особи положенням ст. 178 ЦПК України, просив не приймати останні до уваги, крім того, посилався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у цивільній справі № 368/54/17, за якою право довічного успадковуваного володіння земельної ділянки може бути визнано таким, що успадковується, у зв`язку з чим, просив прийняти його пояснення та врахувати при ухвалення рішення у цій справі вищезазначену правову позицію Верховного Суду (а.с. 156-161).

Ухвалою суду від 31 березня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання. Цією ж ухвалою суду було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. 51-52).

У підготовче засідання позивач ОСОБА_3 не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала, тому суд вважає можливим провести розгляд справи за ї відсутності.

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Ямковий В. Ф. у підготовчому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві та письмових поясненнях, просив позов задовольнити у повному обсязі.

У підготовчому засіданні відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 заявлені вимоги визнали у повному обсязі та не заперечували проти їх задоволення, про що, також, подали раніше на адресу суду відповідні, окремі заяви (а.с. 146, 147).

Представник третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області у підготовче засідання не з`явився, надав суду заяву про неможливість явки його представника у зв`язку із відпусткою, у зв`язку з чим суд вважає можливим провести розгляд справи за його відсутності (а.с. 121-123).

Третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. у підготовче засідання не з`явилась, надала суду заяву про його проведення за її відсутності (а.с. 153).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до переконання, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 03 березня 1993 року, виданого на підставі рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 520 та наданого суду у засвідченій позивачем копії, ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 50,0 га у межах згідно з планом землеволодіння, для організації фермерського господарства (а.с. 25-29).

Згідно з Актом встановлення меж земельної ділянки в натурі, виданого ОСОБА_4 на виконання рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року, загальна площа земельної ділянки становить 50,0 га, з якої: 32,9 га ріллі та 17,1 га пасових (а.с. 29 зворот).

Судом установлено, що ОСОБА_4 був засновником Фермерського господарства "МИР" (код ЄДРПОУ 21914559), розташованого у с. Мар`янівка Новомосковського району Дніпропетровської області, зазначені обставини установленні рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року у цивільній справі № 183/3175/18, а тому доказуванню не підлягають (а.с. 22-24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04 липня 2017 року, наданим суду у засвідченій позивачем копії та копія якого міститься у матеріалах спадкової справи № 124/2017, відкритої після його смерті, наданих на запит суду (а.с. 14, 73).

Після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_3 у встановлений законом строк звернулась до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка та із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом, інші спадкоємці за законом - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись на адресу нотаріуса із окремими заявами про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами спадкової справи № 11/2013, наданими на запит суду (а.с. 67-112).

На підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2018 року у цивільній справі № 183/3175/18 та Статуту Фермерського господарства "МИР" (нова редакція) позивач ОСОБА_3 є засновником зазначеного вище господарства, яке остання успадкувала після смерті чоловіка - ОСОБА_4 (а.с. 22-24, 34-40).

Крім того, 06 лютого 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В. із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , на земельну ділянку загальною площею 50,000 га, яка надавалась померлому у довічне успадковане володіння на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року, однак їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки Державний акт на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року, виданий на підставі рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року, не може бути прийнятий в якості документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, а також чинним законодавством не передбачена можливість переходу права довічного успадковуваного землеволодіння після смерті володільця (а.с. 111 зворот-112).

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 15 1 ЗК України (тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року "Про селянське (фермерське) господарство", яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року "Про фермерське господарство" також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною 1 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України, та частини 2 статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно з ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Разом з тим, за змістом статей 6, 50 ЗК України від 18 грудня 1990 року N 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства) . Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою. При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд вважає, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у цивільній справі № 368/54/17.

З огляду на те, що спадкодавцеві за життя належало право довідчого успадковуваного володіння земельною ділянкою загальною площею 50,0 га, з яких 32,9 га - ріллі та 17,1 га - пасовищ, позивач є спадкоємцем за законом після його смерті, яка прийняла спадщину, інші спадкоємці за законом - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулись до нотаріуса із окремими заявами про відмову від прийняття спадщини на користь позивача та визнали позовні вимоги, матеріали спадкової справи доказів наявності інших спадкоємців за законом чи заповітом, які мають право на обов`язкову частку у спадщині і які звернулися протягом встановленого строку до нотаріуса з приводу прийняття спадщини не містять, доказів на підтвердження переходу права довічного успадковуваного володіння спірною земельною ділянкою після смерті спадкодавця матеріали справи не містять, враховуючи, що позивач продовжує відкрито, безперервно та добросовісно користуватись земельною ділянкою, суд, з урахуванням викладеного вище, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову і за позивачем належить визнати право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), треті особи - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області ( 49004, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр.-т. Олександра Поля, 2 ), приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна ( 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 26/1 ), про визнання права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 32,900 га, та земельною ділянкою площею 17,100 га, розташованих на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення фермерського господарства на території Мар`янівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, згідно з Державним актом на право довічного успадкованого володіння землею від 03 березня 1993 року, виданого на підставі рішення Мар`янівської сільської Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 29 січня 1993 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 520, у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення суду складено і підписано 22 червня 2020 року.

Суддя Г.Є. Майна