Рішення

від 24.07.2020 по справі 140/7156/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/7156/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 №Ф-3508-55У.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зареєстрований підприємцем з 17.12.2003 року та до травня 2011 року сплачував всі необхідні податки в тому числі по єдиному соціальному внеску. Проте, з 11.05.2011 ОСОБА_1 працює директором ТзОВ Автодок-Луцьк та підприємницьку діяльність не здійснює. Позивач вважає оскаржувану вимогу незаконною, безпідставно та такою, що порушує його права закріпленні чинним законодавством, оскільки ТзОВ Автодок-Луцьк як його роботодавець, сплачувало за нього ЄСВ у встановленому порядку. Таким чином, на думку позивача, він є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період нездійснення підприємницької діяльності нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не менше мінімального, а тому у нього відсутній обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки у зв`язку із тим, що станом на 31.10.2019 згідно з даними AIC Податковий блок в інтегрованій картці ОСОБА_2 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб - підприємців, ГУ ДПC у Волинській області винесено та направлено на податкову адресу платника податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-3508-55У на суму 26 539,26 грн. Щодо оскаржуваної вимоги від 21.02.2020 №Ф-3508-55У, яка була сформована та направлена до органів державної виконавчої служби, то у ній зазначена недоїмка за 2017-2019 роки. Представник відповідача звертає увагу, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII Пpo внесення змін до деяких законодавчих актів України , яким внесені зміни до Закону №2464-VI, зокрема, відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704 грн., з 01.01.2018 становить 819, 06 грн., з 01.01.2019 - 918,06 грн.

Щодо несвоєчасного направлення відповідачем вимоги про сплату недоїмки, оскільки така повинна була бути надіслана позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, наголошує, що вказана обставина з огляду на наявність у позивача обов`язку сплати єдиного внеску, не може бути самостійною підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною.

Представник відповідача вказує, що позивач був зареєстрований як фізична особа- підприємець та паралельно працював TOB Автодок-Луцьк , не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі. При цьому, наголошує на тому, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно нe припинив підприємницьку діяльність.

Водночас, звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджували б факт сплати роботодавцем позивача за нього єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відтак неможливо встановити, що роботодавцем позивача сплачувався єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, як за застраховану особу. Жодних інших доказів сплати TOB Автодок Луцьк за ОСОБА_3 єдиного внеску матеріали справи не містять. Крім того, платник податків і сам нe знає чи сплачував роботодавець за нього ЄСВ, про що й зазначає в позовній заяві. З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Волинській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Крім того, ухвалою суду від 16.07.2020 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за 2017-2019 роки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач з 17.12.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, з 11.05.2011 по даний час позивач працює у ТзОВ Автодок-Луцьк на посаді директора, що підтверджується довідкою від 31.03.2020 №2.

21.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформовано вимогу №Ф-3508-55У про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.10.2019 у сумі 26539,26 грн.

03.04.2020 позивачем подано скаргу на вищевказану податкову вимогу, за результатами розгляду якої ДПС України прийнято рішенням від 07.05.2020 у якому вказано, що дана вимога сформована для передачі до Державної виконавчої служби для примусового стягнення, як узгоджена та не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку.

Вважаючи вимогу від 21.02.2020 № Ф-3508-55У протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2464).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21.12.2016 року № 1801 - VIII з 01.01.2017 року становила 3 200,00 грн.

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3 723,00 грн. згідно Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік від 07.12.2017 року № 2246-VIII.

У свою чергу, у 2019 році мінімальна заробітна плата становила 4173,00 грн., відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік від 23.11.2018 року № 2629-VIII.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3 200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3 723,00 грн. х 22%, де 3 723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4 173,00 грн. х 22%, де 4 173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464, зокрема, з 01.01.2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як зазначено у частині дванадцятій статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Волинській області нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017-2019 роки на загальну суму 26539,26 грн., про що зазначено у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Разом з тим, судом встановлено, що з 11.05.2011 по теперішній час позивач перебував у трудових відносинах з ТзОВ Автодок-Луцьк . Крім того, як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, ТзОВ Автодок-Луцьк (ідентифікаційний код 37707129) за період, зокрема, 2017-2019 рік, сплачувало за позивача страховий внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017 - 2019 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.

Суд зазначає, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Також, суд звертає увагу на те, що у відповідності до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, БулвесАД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11. 2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію пропорційності , адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2020 № Ф-3508-55У є протиправною та підлягає скасуванню. Отже, позов належить задовольнити повністю.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 840,80 грн., що підтверджуються квитанцією від 21.05.2020 МР_АВ170684100_13857298 (а.с.7).

Крім того, зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат на правову допомогу, питання про їх стягнення судом не вирішується.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, на підставі Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3508-55У від 21 лютого 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко