Рішення

від 24.07.2020 по справі 440/3214/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/3214/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Удовіченка С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Великопавлівська сільська рада Зіньківського району Полтавська область про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Великопавлівська сільська рада Зіньківського району Полтавська область, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03 червня 2020 року № 14006-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки",

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 , земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5321381400:00:050:0315 для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) в межах села Велика Павлівка Зіньківського району Полтавської області,

- стягнути витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, адже його погоджено у встановленому законом порядку; відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою від 27.12.2019 №13757/82-19 проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19 червня 2020 року від позивача через канцелярію суду надано заяву про забезпечення адміністративного позову, а саме позивач просить заборонити Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області розпоряджатися земельною ділянкою кадастровий номер 5321381400:00:050:0315, у тому числі заборонити вчиняти будь-які дії щодо її передання у користування чи у власність та прийняття відносно такої земельної ділянки будь-яких інших розпорядчих рішень до часу ухвалення рішення за результатами розгляду позовної заяви.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

10.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому представник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позов не визнав та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому зазначив, що у спірних відносинах відповідач керувався приписами статей 118, 122 Земельного кодексу України, а також Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему №376 від 18.05.2010. Вказав, що не уточнено дані санітарно захисної зони кладовища та наявності (відсутності) обмежень щодо використання земельної ділянки (код 03 санітарно захисна зона навколо об`єкта); віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України з метою дотримання вимог 186-1 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації"; не враховані вимоги встановленні главою 31 Земельного кодексу України, статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій" щодо формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань (план поділу земельної ділянки 5321381400:00:050:0301, земельна ділянка що формується площею 0,2207 га з співвідношенням сторін 1:25 (довжина 245,64 м, ширина 9,84 м)); завдання на виконання робіт не приведено у відповідність додатку 1 до Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (уточнити дані щодо документів і матеріалів, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт, кількість примірників та адреси їх подання); відповідно до вимог статті 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр" на кадастровому плані земельної ділянки зазначаються кадастрові номери земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; не враховані вимоги пункту 3.4 розділу ІІІ Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, яким встановлено, що межові знаки встановлюються у поворотних точках меж земельної ділянки, але не рідше ніж через 200 м; акт приймання-передачі межових знаків на зберігання не приведено у відповідність додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками; пунктом 4.4.6 Інструкції з топографічного знімання встановлено, що GPS-мережа повинна складатися із замкнутих петель або інших замкнутих геометричних фігур і повинна бути здійснена прив`язка мережі не менш як до трьох пунктів державної геодезичної мережі, на яких обов`язково виконуються GPS- спостереження; матеріали геодезичних вишукувань, передбачені в складі проекту землеустрою статтею 50 Закону України "Про землеустрій", не приведено у відповідність вимог встановлених пунктами 4.4.6 та 4.4.16 Інструкції з топографічного знімання, з урахуванням чого у його затвердженні відмовлено.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 10.07.2019 №4930-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою /а.с. 88/.

За заявою ОСОБА_1 від 24.07.2019 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ТОВ "НВФ "Геоінфо" у 2019 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель запасу за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області /а.с. 23-49/.

27.12.2019 експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Київській області надано висновок №13757/82-19 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області /а.с. 49/.

27.01.2020 посадовою особою відділу у Зіньківському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5321381400:00:050:0315, про що видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 15-16/.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зверталась із заявою до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження документації із землеустрою.

Наказами ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 02.03.2020 №6198-СГ, від 14.04.2020 №10239-СГ, від 03.06.2020 №14006-СГ позивачу відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки /а.с.81-81, 93-94, 96-97/, з тих підстав, що: не уточнено дані санітарно захисної зони кладовища та наявності (відсутності) обмежень щодо використання земельної ділянки (код 03 санітарно захисна зона навколо об`єкта); віднесення (не віднесення) земельної ділянки до особливо цінних земель визначених пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного кодексу України з метою дотримання вимог 186-1 Земельного кодексу України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації"; не враховані вимоги встановленні главою 31 Земельного кодексу України, статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій" щодо формування раціональної системи землеволодінь і землекористувань (план поділу земельної ділянки 5321381400:00:050:0301, земельна ділянка що формується площею 0,2207 га з співвідношенням сторін 1:25 (довжина 245,64 м, ширина 9,84 м)); завдання на виконання робіт не приведено у відповідність додатку 1 до Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (уточнити дані щодо документів і матеріалів, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт, кількість примірників та адреси їх подання); відповідно до вимог статті 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр" на кадастровому плані земельної ділянки зазначаються кадастрові номери земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; не враховані вимоги пункту 3.4 розділу ІІІ Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, яким встановлено, що межові знаки встановлюються у поворотних точках меж земельної ділянки, але не рідше ніж через 200 м; акт приймання-передачі межових знаків на зберігання не приведено у відповідність додатку 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками; пунктом 4.4.6 Інструкції з топографічного знімання встановлено, що GPS-мережа повинна складатися із замкнутих петель або інших замкнутих геометричних фігур і повинна бути здійснена прив`язка мережі не менш як до трьох пунктів державної геодезичної мережі, на яких обов`язково виконуються GPS- спостереження; матеріали геодезичних вишукувань, передбачені в складі проекту землеустрою статтею 50 Закону України "Про землеустрій", не приведено у відповідність вимог встановлених пунктами 4.4.6 та 4.4.16 Інструкції з топографічного знімання.

Позивач не погодився з висновками наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 03.06.2020 №14006-СГ, та звернувся до суду із позовом про оскарження цього наказу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За змістом статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною першою статті 9 названого Закону визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом пункту 70 Порядку про ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17.10.2012 №1051 /далі - Порядок № 1051/державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: 1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 3) розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; 4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

У разі відповідності заяви разом з документами вимогам, зазначеним у цьому пункті, Державний кадастровий реєстратор приймає заяву до розгляду по суті та обліковує її відповідно до пункту 71 цього Порядку.

Пунктом 73 Порядку №1051 визначено, що державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

Пунктом 74 Порядку №1051 передбачено, що державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність: 1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів); 2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1; 3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.

Відповідно до пункту 75 Порядку №1051 (у редакції, чинній на момент державної реєстрації спірної земельної ділянки) у разі відповідності поданих документів, зазначених у пункті 69 цього Порядку, вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, та електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор: 1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру вносить електронний документ та відомості, які він містить, до Державного земельного кадастру; 2) робить на титульному аркуші документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалах документації із землеустрою та оцінки земель, що містять графічне зображення об`єктів Державного земельного кадастру, аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж, частин, обмежень, угідь у паперовій формі позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 15. У разі подання заявником документації із землеустрою та оцінки земель в електронній формі зазначена позначка не проставляється, а така документація підписується Державним кадастровим реєстратором із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису; 3) присвоює за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру земельній ділянці, що реєструється, кадастровий номер та у випадках, зазначених у пунктах 107 - 161 цього Порядку, відкриває Поземельну книгу (вносить відповідні записи до неї); 4) виготовляє у випадках, зазначених у пунктах 162 - 199 цього Порядку, витяг з Державного земельного кадастру для підтвердження внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру; 5) оприлюднює інформацію про внесення відомостей до Державного земельного кадастру згідно з пунктами 209 - 211 цього Порядку та відповідні відомості про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162 - 199 цього Порядку; 6) повертає заявникові документацію із землеустрою та оцінки земель з проставленою позначкою про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру у разі подання такої документації у паперовій формі або в електронній формі - за власним кваліфікованим електронним підписом.

Витяг з Державного земельного кадастру, який надається для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей, є підставою для передачі відповідної документації на затвердження органу державної влади або органу місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню даним органом).

Згідно з частиною восьмою цієї статті, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини четвертої статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

А відповідно до частини п`ятої згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з абзацом другим частини шостої статті 186-1 Земельного кодексу України у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Водночас частиною вісімнадцятою статті 186 Земельного кодексу України визначено, що Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

А відповідно до частини дев`ятнадцятої цієї статті, документація із землеустрою подається для проведення державної експертизи землевпорядної документації у випадках та порядку, встановлених Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Статтею 1 Закону України від 17.06.04 №1808-IV "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.

За змістом абзацу сьомого статті 9 названого Закону обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель.

При цьому в силу положень статті 22-1 цього Закону, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать затвердження методики проведення державної експертизи.

Так, наказом Держкомзему від 03.12.2004 №391 затверджено Методику проведення державної експертизи землевпорядної документації, відповідно до абзацу п`ятого підпункту 4.1.1 пункту 4.1 якої обов`язкова державна експертиза (первинна, повторна та додаткова) проводиться щодо проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель (крім безоплатної передачі у власність громадянам для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства та садівництва в межах норм, встановлених статтею 121 Земельного кодексу України, та ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі земельної частки (паю)), земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача, оформленого наказом від 03.06.2020 №14006-СГ, про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє відповідність спірного наказу критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що залучена до матеріалів справи копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 27.12.2019 №13757/82-19 містить відмітку "Зауваження та пропозиції відсутні", "належність земельної ділянки до особливо цінних земель - ні", "проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам", "проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства погоджується" з підписом відповідальної особи Головного управління Держгеокадастру у Київській області /а.с. 63/. Строк дії висновку необмежений.

Наведене вище є підставою для висновку, що державним кадастровим реєстратором здійснено перевірку відповідності проекту землеустрою вимогам чинного законодавства, за результатами якої проведено державну реєстрацію земельної ділянки.

27.01.2020 позивачу видано витяг з Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5321381400:00:050:0315 /а.с. 15-16/, отже земельну ділянку сформовано як об`єкт цивільних прав, а відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру.

Дана обставина виключає подальшу можливість посилань відповідача на невідповідність землевпорядної документації вимогам чинного законодавства, адже державний кадастровий реєстратор є посадовою особою територіального органу Держгеокадастру та саме до його повноважень віднесено перевірку відповідності землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

У контексті даного спору суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.08.18 у справі №817/586/17, відповідно до яких Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Крім того, суд бере до уваги положення частини першої статті 6 КАС України де зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, через принцип "належного урядування".

Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Суд також враховує, що поданий на затвердження проект землеустрою стосувався відведення у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, а відтак, виходячи з приписів абзацу п`ятого підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, врахування якої є обов`язковим для відповідача, проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації у цьому випадку не вимагається.

З урахуванням наведеного, наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03.06.2020 №14006-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" належить визнати протиправним та скасувати, а позов ОСОБА_1 в цій частині - задовольнити.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд виходить з такого.

У цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач правомірність спірного наказу жодним чином не обґрунтував та не довід належним і достовірними доказами.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням наведеного, зважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації та не доведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 у даному випадку буде саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5321381400:00:050:0315 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

Двотижневий строк розгляду відповідного питання прямо визначений у законі (частина дев`ята статті 118 Земельного кодексу України), а тому окрема вказівка на нього у судовому рішенні не вимагається.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що зарахований до спеціального фонду державного бюджету /а.с.8/.

Відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у розмірі сплаченого судового збору повністю.

Дослідивши матеріали справи, суд не вважає, що заявлені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем приєднано до матеріалів справи: ордер на надання правничої допомоги.

Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція, ордер, платіжне доручення (тощо).

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.

Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, тощо) суду не надано.

Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.

Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (c. Велика Павлівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38112, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Великопавлівська сільська рада Зіньківського району Полтавська область (вул. О.Кошового, 134-а, с. Велика Павлівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38112) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 03 червня 2020 року №14006-СГ "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5321381400:00:050:0315 площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Великопавлівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 (c. Велика Павлівка, Зіньківський район, Полтавська область, 38112, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Удовіченко