Рішення

від 01.04.2020 по справі 752/6117/19

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/6117/19

Провадження № 2/752/1654/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.04.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач працює на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум з 08.09.2016 року. 02.02.2018 року позивач вирішив звільнитись за власним бажанням. Єдиним засновником та учасником відповідача є ТОВ Прайм Сорс . 02.02.2018 року позивач направив міжнародним поштовим відправленням з описом вкладення на юридичну адресу місця реєстрації та відому фактичну адресу місцезнаходження ТОВ Прайм Сорс власника відповідача та на всі йому відомі адреси місця проживання/ місця прописки кінцевих бенефіціарних власників відповідача, заяву про своє звільнення за власним бажанням із займаної посади директора ТОВ Талантаріум з 19.02.2018 року. Починаючи з 14.02.2019 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців значиться інформація, що 13.02.2019 року директором ТОВ Талантаріум значиться ОСОБА_2 . Разом з тим позивач зазначає, що відповідач не провів розрахунок з ним шляхом виплати всіх сум, що належать до виплати за законодавством при звільненні працівника на 01.03.2019 року, а саме по заробітній платі та компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Враховуючи зазначене, позивач просить залучити ТОВ Прайм Сорс як співвідповідача до участі у даній справі; стягнути з відповідача та ТОВ Прайм Сорс на користь позивача заробітну плату за лютий місяць 2018 року в розмірі 20125,00 грн; стягнути з відповідача та ТОВ Прайм Сорс на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 197561,70 грн; стягнути з відповідача та ТОВ Прайм Сорс на користь позивача компенсацію за 36 днів невикористаної відпустки у розмірі 8186,27 грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28.03.2019 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В позовній заяві позивач просив залучити Товариство з обмеженою відповідальністю Прайм Сорс (Prime Source) до участі у справі як співвідповідача за вказаним вище позовом.

Згідно ст. 33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Із змісту даної норми вбачається, що належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом. У момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є відповідач належним. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що особа, до якої пред`явлено позов, не повинна відповідати за ним, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то суд мав би у позові відмовити. В свою чергу, позивач мав би знову звертатися до суду з позовом вже до належного відповідача. Натомість з метою процесуальної економії та забезпечення ефективного судового розгляду та швидкого захисту порушених прав в цивільному процесуальному законодавстві існує інститут заміни неналежного відповідача. Його сутність полягає у тому, щоб не припиняючи провадження у справі, замінити неналежного відповідача належним і саме щодо останнього вирішити заявлений позов. Для цього суд має право: 1) за клопотанням позивача провести заміну неналежного відповідача; 2) за клопотанням позивача залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача. При заміні неналежного відповідача можливі такі варіанти: 1) судом встановлено, що первісний відповідач є неналежним, і хто є належним. У цьому випадку за клопотанням позивача суд здійснює заміну чи залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача; 2) позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, а належного немає. В цьому випадку суд закриває провадження у справі у зв`язку із відмовою позивача від позову; 3) якщо при таких же обставинах позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача, справа розглядається по суті і ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позову. З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права притягати належного відповідача як співвідповідача, як це було раніше передбачено у другому реченні ч. 1 даної статті. Якщо суд вважає, що відповідач визначений неправильно, суд може інформувати позивача про можливість заміни, але якщо позивач відповідного клопотання не подає, суд повинен розглядати справу далі і відмовляти у позові. Суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких зазначив позивач. Однак якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто за його власним переконанням відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він може клопотати про притягнення належних або додаткових відповідачів і суд повинен це зробити. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач повинен обґрунтувати необхідність такої заміни, а саме: чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Встановлення неналежності первісного відповідача без з`ясування особи, яка повинна відповідати за позовом, не дає можливості провести заміну. Подання позивачем такого клопотання означає, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним. Використання у даній статті звороту Суд за клопотанням позивача... замінює первісного відповідача належним відповідачем,... або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача дає підстави вважати, що суд зобов`язаний вчинити одну з двох процесуальних дій: 1) замінити неналежного відповідача або 2) залучити до участі у справі як співвідповідача іншу особу. Яку саме з цих дій слід вчинити, визначає суд, з урахуванням думки інших осіб, яку беруть участь у справі. Так, наприклад, якщо неналежний відповідач не згідний на заміну його належним відповідачем, суд може притягти належного відповідача другим відповідачем. Суд може дійти висновку, що участь у справі неналежного (але причетного до справи) відповідача буде сприяти повному і всебічному розгляду справи, а тому із його заміною не погодитися. Дана стаття не передбачає як умову заміни відповідача його згоду. Проте в судах позицію неналежного відповідача враховують, якщо він вимагає розгляду справи по суті і прийняття щодо нього рішення про відмову в задоволенні позову як реабілітуючої підстави. Тобто навіть при згоді позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу суди враховують думку останнього і якщо він наполягає на вирішенні справи щодо заявленого до нього позову, вказують у рішенні про відмову в задоволенні позову щодо нього. Існує думка, що така практика є необґрунтованою, адже сама заміна неналежного відповідача вже означає, що дана особа жодним чином не посягала на права, свободи чи інтереси позивача. Ця підстава сама по собі має реабілітуючий характер. Разом з тим, первісного неналежного відповідача слід залишати у справі, якщо він про це просить (не дає згоди на його заміну), оскільки він і після визнання його неналежним залишається заінтересованим у справі. Наприклад, первісний неналежний відповідач може бути зацікавлений у відшкодуванні судових витрат, яких він зазнав у зв`язку із пред`явленням до нього необґрунтованого позову до часу заміни. Якщо він вибуває зі справи внаслідок заміни, то судові витрати йому не відшкодуються. Його заінтересованість може полягати в тому, щоб унеможливити звернення до нього з тотожним позовом в майбутньому, оскільки після заміни неналежного відповідача це не виключається. Неналежний відповідач може бути зацікавлений в збереженні свого процесуального статусу для того, щоб мати можливість брати участь в дослідженні доказів або одержувати копії документів, які долучені до справи. Тому якщо неналежний відповідач не погоджується із його заміною з метою захисту його інтересів, суду доцільно замість заміни відповідача залучати належного відповідача до справи як другого відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху. У цьому випадку відповідно до правил ст. 33 ЦПК України, питання про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача вирішує суд. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції N 12 від 12.06.2009 року). У разі заміни відповідача або притягнення додаткового відповідача справа починається розглядати спочатку лише за їх клопотанням. При цьому, якщо таке клопотання було заявлено, то суд зобов`язаний розпочати розгляд справи спочатку. При цьому усі докази слід досліджувати заново. Заміна неналежного відповідача або притягнення другого відповідача допускається лише до постановлення рішення суду. Це питання вирішується ухвалою суду, яка оформлюється окремим документом і надсилається належному відповідачу (другому відповідачу) і є підставою для його участі в процесі. Заміна може бути проведена також у стадії попереднього судового розгляду. Заміна відповідача є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Законом не передбачено можливості заміни заміненого відповідача. Така ситуація може виникнути, якщо під час вирішення питання про заміну первісного неналежного відповідача належним суд припустився помилки. Ця помилка може полягати у заміні належного відповідача (тоді той відповідач, який вступає в процес на заміну, є неналежним і отже потребує заміни) або в заміні неналежного відповідача іншим, але теж неналежним відповідачем. В цих випадках можна проводити повторну заміну неналежного відповідача.

Належність відповідача повинна визначатися на час подання позову. Відповідач це особа, яку позивач вважає порушником його права. Спосіб захисту порушеного права обирає позивач. Неможливість виконання судового рішення не свідчить про неналежність відповідача. Якщо під час розгляду справи відбулися зміни у спірних правовідносинах, внаслідок яких обраний спосіб захисту стає неефективним, позивач вправі змінити спосіб захисту, але не може змінити відповідача як неналежного. Інститут заміни неналежного відповідача слід відрізняти від притягнення до участі у справі інших відповідачів. Притягнення до справи іншого, додаткового відповідача повинно відбуватися лише за заявою позивача з урахуванням вимог ст. 32 ЦПК України. Оскільки відповідача називає саме позивач, то суд не може відмовити у прийнятті такої заяви про уточнення складу відповідачів, якщо при цьому є передбачені законом підстави для участі у справі співвідповідачів. Законом не визначено правові наслідки притягнення до справи додаткового відповідача за заявою позивача. За аналогією закону слід керуватися ч. 2 ст. 33 ЦПК України, яка передбачає наслідки залучення у справу відповідача з ініціативи суду. Тому якщо заявою позивача до участі у справі залучено додаткового відповідача, то на його вимогу розгляд справи слід розпочинати спочатку. Розгляд справи та постановлення рішення щодо неналежного відповідача робить неможливим виконання рішення, тому насамперед позивач зацікавлений у тому, щоб відповідач був належним.

Факультативна співучасть виникає за розсудом суду. В цьому випадку справи співучасників можуть розглядатися окремо, що не впливає на законність і правильність рішення суду. Це, зокрема, право суду на об`єднання позовів в порядку ст. 126 ЦПК.

Факультативна процесуальна співучасть викликається доцільністю, тобто вона сприяє скороченню часу й витрат, пов`язаних з вирішення справи.

Об`єднання позовів таким чином може провести й сам позивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, їх об`єднати правомочний і суддя. Як умова такого об`єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність.

Так, на факультативну співучасть, проте на стороні відповідача, вказано в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.92 р. № 6. Передбачено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Тобто в даному випадку потерпілий сам визначає, до кого пред`явити позов, а тому співучасть може мати місце (пред`явлення позову до всіх боржників), а може і не мати (пред`явлення позову до одного із боржників).

Враховуючи викладене, суд відмовляє в залученні ТОВ Прайм Сорс якості співвідповідача до участі в даній справі.

В судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Наказом від 08.09.2016 року № 1-К ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум .

Єдиним засновником (власником) та учасником відповідача є ТОВ Прайм Сорс , що підтверджується витягом Міністрества юстиції України.

02.02.2018 року позивач написав заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням, яку того ж числа направив міжнародним поштовим відправленням з описом вкладення на юридичну адресу місця реєстрації та відому фактичну адресу місцезнаходження ТОВ Прайм Сорс власника відповідача та на всі йому відомі адреси місця проживання/ місця прописки кінцевих бенефіціарних власників відповідача, заяву про своє звільнення за власним бажанням із займаної посади директора ТОВ Талантаріум з 19.02.2018 року.

Починаючи з 14.02.2019 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців значиться інформація, що 13.02.2019 року директором ТОВ Талантаріум значиться ОСОБА_2 .

Разом з тим позивач зазначає, що відповідач не провів розрахунок з ним шляхом виплати всіх сум, що належать до виплати за законодавством при звільненні працівника на 01.03.2019 року, а саме по заробітній платі та компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці ).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

У частині другій статті 233 КЗпП України, передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат .

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом п`ятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов`язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Згідно Довідки про доходи від 31.01.2018 року, видана відповідачем зазначено, що посадовий оклад позивача у грудні місяці 2017 року становив 5000,00 грн, а з січня 2018 року - 25000,00 грн.

Посадовий оклад позивача за два місяці роботи (грудень 2017 року, січень 2018 року) - 5000,00 + 25000,00 = 30000,00 грн., за один робочий день 30000,00 грн / 41 день = 731,71 грн. без ПДВ.

В період часу з 01.03.2018 року по 13.03.2019 року (день звернення із позовною заявою до суду) - 270 робочих днів.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по виплаті заробітної плати при звільненні на користь позивача, що підлягає стягненню з відповідача складає 270 днів х 731,71 грн середня заробітна плата за 1 день = 197561,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю України, встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України Про оплату праці , передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Частиною 3 статті 129 Конституції України, визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, то позивачем не надано доказів, що на день звільнення у позивача ще залишалась невикористана відпустка.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, та є такими, що не спростовані відповідачем в повному обсязі, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, та стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату лютий місяць 2018 року в розмірі 20125,00 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі у розмірі 197561,70 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 2176 грн. 86 коп.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум (код ЄДРПОУ 40818835, місцезнаходження: м. Київ, проспект Голосіївський, 132, офіс 37) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) невиплачену заробітну плату за лютий 2018 року в розмірі 20125 (двадцять тисяч сто двадцять п`ять) гривень 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум (код ЄДРПОУ 40818835, місцезнаходження: м. Київ, проспект Голосіївський, 132, офіс 37) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 197561 (сто дев`яносто сім тисяч п`ятсот шістдесят одна) гривня 70 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Талантаріум (код ЄДРПОУ 40818835, місцезнаходження: м. Київ, проспект Голосіївський, 132, офіс 37) на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 2176 (дві тисячі сто сімдесят шість) гривень 86 коп.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Голосіївський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.Ю. Мазур