Рішення

від 22.07.2020 по справі 910/15334/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2020Справа № 910/15334/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс"

про стягнення 23 830,13 грн.

та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест"

про визнання недійсним Договору від 17.06.2019 в частині визнання

заборгованості по орендній платі в розмірі 38 120,15 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс" (далі - відповідач) про стягнення 23 830,13 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/15334/19 від 06.11.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" залишено без руху.

15.11.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 06.11.2019.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/15334/19 від 18.11.2019 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

13.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс", в якій заявник просить визнати недійсним Договір від 17.06.2019 в частині визнання заборгованості по орендній платі в розмірі 38 120,15 грн.

24.12.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.12.2019 прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.01.2020.

10.01.2020 позивачем за первісним позовом подано відзив на зустрічний позов.

Протокольною ухвалою суду від 22.01.2020 підготовче провадження у справі відкладено на 19.02.2020.

19.02.2020 року судове засідання з розгляду справи не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Ухвалою від 24.02.2020 підготовче засідання призначене на 12.03.2020.

Протокольною ухвалою від 12.03.2020 судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.04.2020.

01.04.2020 року судове засідання з розгляду справи не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 р. № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено на території України карантин з 12 березня 2020 року до 11 травня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.05.2020 судове засідання у справі №910/15334/19 призначено на 27.05.2020.

В судове засідання, призначене на 27.05.2020 з`явився представник позивача за первісним позовом. Представник відповідача не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено та відкладено розгляд справи на 10.06.2020.

Під час судового засідання, призначеного на 10.06.2020, судом закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та оголошено перерву в судовому засіданні до 01.07.2020.

19.06.2020 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" подані докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу.

01.07.2020, в судове засідання з`явився представник відповідача, представник позивача клопотав про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено та відкладено розгляд справи на 15.07.2020.

Під час судового засідання, призначеного на 15.07.2020, представник позивача за первісним позовом підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення, проти задоволення зустрічного позову заперечував. Представник позивача за зустрічним позовом підтримав вимоги зустрічного позову, проти задоволення первісного позову заперечував.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 15.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню частково з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, а позовні вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

15.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ДІРЕКТ ФІНАНС ІНВЕСТ та Товариством з обмеженою відповідальністю СКІФІЯ-ТРАНС був підписаний договір оренди № 01/19-03 від 15.01.2019 року, згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення № 305 на 3-му поверсі в нежитловій будівлі за адресою: 01033, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 11. Дана будівля належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю ДІРЕКТ ФІНАНС ІНВЕСТ згідно Договорів купівлі- продажу, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаровою О.П. 28 березня 2017р., та зареєстрованих за реєстровим номером №№ 237, 252.

Відповідно до Акту приймання-передачі від 15.01.2019 року до договору позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення № 305 на 3-му поверсі , площею 30,41 м.кв.

Згідно розділу 4 договору орендна плата починає нараховуватися з дати підписання Сторонами Акту прийманні-передачі. Розмір щомісячної орендної плати за 1 м.кв. площі визначається в національній валюті України та становить еквівалент 18(вісімнадцять) доларів США.

За твердженням позивача, котре не заперечувалося відповідачем, на підставі п. 4.5. відповідач зобов`язаний був здійснювати перерахування суми орендної плати наступним чином: за повний перший та останній місяці оренди - протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання сторонами договору; за наступні місяці - до 10 числа поточного місяця за наступний місяць.

Умовами п.п. 4.6, 4.7 Договору визначено, що сплата орендної плати здійснюється на підставі договору та/або Рахунку позивача у безготівковій формі шляхом перерахування відповідачем грошових коштів в національній валюті України на поточний банківський рахунок позивача. Датою виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати вважається дата зарахування суми в повному обсязі на поточний банківський рахунок позивача.

За твердженням позивача, платежі за договором сплачувались відповідачем не вчасно, а потім взагалі відповідач перестав сплачувати орендну плату.

Згідно з п. 11.2.8 Договору передбачене дострокове розірвання Договору за вимогою Орендодавця, за умови письмового попередження Орендаря не пізніше, ніж за 1 календарний місяць до припинення Договору.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач за первісним позовом був належним чином повідомлений, про свідчить лист від 28.05.19р. вих.№28/05-4. Також, між позивачем та відповідачем був підписаний Договір про дострокове розірвання Договору оренди № 01/19-03 від року від 17.06.19р. та акт приймання-передачі (повернення) від 30.06.2019 року, що свідчить про добровільні наміри обох сторін.

За весь період дії Договору Оренди було нараховано до сплати за оренду:

Рахунок № 34 від 15.01.19 р. за оренду з 15.01.19р. по 31.01.2019р. - 8 412,04 грн

Рахунок № 95 від 14.02.19р. за оренду у лютому 2019 року - 15339,60 грн.

Рахунок № 90 від 14.02.19р. за оренду у березні 2019 року - 14 830,06 грн.

Рахунок № 126 від 04.03.19р. за оренду у квітні 2019 року - 14 703,85 грн.

Рахунок№ 151 від 15.04.19р. за оренду у травні 2019 року- 14 622,64 грн.

Рахунок №90 від 14.02.19р. за оренду у червні 2019 року- 14 368,51 грн.

Всього було нараховано за весь період оренди: 82 276,70 грн.

Судом також встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю СКІФІЯ-ТРАНС підтверджено існування заборгованості у розмірі 17 439, 89 грн. в Договорі про розірвання договору оренди № 01/19-03 від 15.01.2019 року (п. 4 Договору про розірвання)

Також згідно п.2 Договору про розірвання договору оренди № 01/19-03 від 15:01.2019 року підтверджуються наміри зарахування гарантійного платежу у розмірі 13 356,00 грн та переплату по Договору оренди № 01/18-44 від 15.01.2018 року у розмірі 7 324,26 грн в рахунок погашення заборгованості за оренду.

Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі 17 439,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі у сумі 17 439,89 грн. належним чином доведена, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 9.2. Договору передбачено, що за кожен день прострочки внесення орендної плати згідно строків оплати, визначених цим договором орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої грошової суми за кожен день прострочення.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд вважає розрахунок позивача щодо нарахування пені у розмірі 3113,38 грн. арифметично не вірним та таким що не відповідає вимогам чинного законодавства. Здійснивши власний перерахунок, суд встановив, що з відповідача за первісним позовом на користь позивача підлягає стягненню 3070 грн. 60 коп. пені, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимог зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс" щодо визнання недійсним Договору від 17.06.2019 в частині визнання заборгованості по орендній платі в розмірі 38 120,15 грн. суд зазначає наступне.

В обґрунтування вимог зустрічного позову Товариством з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс вказується, що сума боргу визначена в п. 2 Договору про розірвання Договору оренди № 01/19-03 від 15.01.2019 р. не відповідає дійсності. Окрім того, позивач посилається на те, що сам договір розривався без бажання ТОВ Скіфія-Транс , під натиском ТОВ Дірект Фінанс Інвест ; директор ТОВ Скіфія-Транс підписав даний договір без належного ознайомлення з його умовами. За твердженнями позивача за зустрічним позовом, питання не достовірності суми боргу не виникало раніше через те, що ТОВ Дірект Фінанс Інвест не зверталось до ТОВ Скіфія - Транс з вимогами про оплату коштів за Договором.

Частинами 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містяться у статті 20 Господарського кодексу України.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та приписів Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, відповідно до вказаної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони при укладанні договору добровільно погодили вказані умови договору, що відповідає принципу диспозитивності. В свою чергу, підстави вважати, що при укладенні договору волевиявлення сторін не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі, відсутні.

Підписавши Договір та погодившись з його умовами, позивач за зустрічним позовом безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність положень оспорюваного пункту Договору вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс" щодо визнання недійсним Договору від 17.06.2019 в частині визнання заборгованості по орендній платі в розмірі 38 120,15 грн.

Також позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача 16 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно укладеного договору про надання правової допомоги № 23/10-19/ЮО від 23.10.2019р. (надалі - Договір), інтереси Позивача представляє Адвокат Ісмаілова Марина Олександрівна (надалі - Адвокат).

16.01.2020р. уповноваженими представниками сторін підписано акт приймання передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги № 23/10-19/ЮО від 23.10.2019.

У відповідності до викладеного Позивачем на рахунок Адвоката було здійснено виплату за надані послуги на суму 16 500,00 грн. на підставі укладеного договору про надання правової допомоги № 23/10-19/ЮО від 23.10.2019, що підтверджується наданою копією банківської виписки по рахунку за період з 15.01.2020 по 20.01.2020.

Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи обставини даної справи, предмет та підстави позовних вимог, заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на послуги адвоката є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" код ЄДРПОУ 42123760 суму основного боргу у розмірі 17 439,89 грн., пені у розмірі 3 070,60 грн., 1 653,40 грн. судового збору та 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

3. У решті задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект Фінанс Інвест" відмовити.

4. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс" відмовити повністю.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 27.07.2020

Суддя М.О. Лиськов