Ухвала

від 27.07.2020 по справі 904/4579/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/4579/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Банаська О. О.

розглянув матеріали касаційної скарги Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020

у складі колегії суддів : Подобєда І. М. (головуюча), Широкобокової Л. П., Орєшкіної Е. В.

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2020

у складі судді Новікової Р. Г.

у справі за позовом Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області

до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат"

про стягнення збитків в розмірі 106 287 грн 12 коп.

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 Дніпровська селищна рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області звернулася безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2020 у справі № 904/4579/19.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/4579/19 визначено склад колегії суддів: Банаська О. О. (головуючого), суддів - Васьковського О. В., Пєскова В. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.07.2020.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху, з огляду на таке.

Виходячи з приписів частини другої статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, вона залишається без руху.

Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо обов`язкового та конкретного зазначення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України.

Так, частиною другою статті 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах , викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах , викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах ;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу , окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах ;

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

Так, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього;

- якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.

При цьому касатору слід враховувати, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень) (абзац 4 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України).

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення та їх змістовне обґрунтування.

Так, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому слід враховувати, що за приписами частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення .

До того ж, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України внесених Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460 - IX, які набрали чинності 08.02.2020, касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

Перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що у касаційній скарзі касатор зазначає, що підставою для подання скарги є порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема з підстави неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду та відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування строку позовної давності, а також того, що касаційна скарга стосується питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики - пункти 1, 3 частини другої статті 287, а також підпункт "а", пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Однак, хоча касаційна скарга хоча і обґрунтована підставою для касаційного оскарження передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та містить посилання на постанову Верховного Суду у справі № 367/6388/16-а, але оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого визначення, який саме висновок та щодо застосування якої норми права у подібних правовідносинах , викладений у постанові Верховного Суду, не враховано судами при винесені оскаржуваних рішень, а також належного обґрунтування цих підстав і посилання на обставини справи (докази), що їх підтверджують.

Зокрема, касаційна скарга Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в частині обґрунтування підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку містить виклад позиції касатора у справі та незгоду з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій щодо доводів, які зокрема стосуються територіального місцезнаходження відповідача (в межах населеного пункту чи за його межами), якщо такі межі не встановлені компетентним органом із абстрактним зазначенням того, що судом апеляційної інстанції постанову ухвалено без врахування всіх обставин справи та дослідження фактичних меж населеного пункту.

Доводи касаційної скарги, які стосуються застосування строку позовної давності зводяться до того, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває на розгляді справа з подібними правовідносинами, а відтак на час прийняття судових рішень не існувало висновку Верховного Суду.

До того ж скаржник посилаючись на те, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права у порушення пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, не наводить обґрунтування підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 310 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За змістом частини третьої наведеної вище статті, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Водночас, у касаційній скарзі не наведено будь-яких обґрунтувань підстав касаційного оскарження, передбачених частиною першою статті 310 ГПК України.

Крім того, у касаційній скарзі всупереч приписам частини третьої статті 310 ГПК України не наведено обґрунтування підстав для скасування судового рішення у разі порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є можливим лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, суд зазначає, що на виконання вимог цієї ухвали Дніпровській селищній раді Верхньодніпровського району Дніпропетровської області слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та надати письмове пояснення в якому чітко зазначити конкретну підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстав (підстави).

При цьому слід враховувати, що такі пояснення касатора за змістом мають лише конкретизувати підстави касаційного оскарження в межах раніше наведених доводів касаційної скарги, позаяк доповнення або зміна касаційної скарги згідно з приписами частини першої статті 298 ГПК України допускаються виключно протягом строку на касаційне оскарження.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення або неповне (неналежне) усунення зазначених недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Принагідно суд звертає увагу, що 17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

На підставі викладеного та керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 290, 292, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2020 у справі № 904/4579/19 залишити без руху.

2. Надати скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

3. Попередити скаржника про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені частиною четвертою статті 174 Господарського процесуального кодексу України, а саме у разі невиконання вимог ухвали, у строк встановлений судом, касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Суддя Верховного Суду О. О. Банасько