Рішення

від 27.07.2020 по справі 140/6688/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6688/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Волинської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, що визнаний неконституційним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Волинської області про стягнення з Державної судової адміністрації України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, 257 686 грн. шляхом списання даної суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників" від 03.08.2011 №845.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 21.12.1992 по 24.11.2015 працювала суддею Луцького міського суду та Апеляційного суду Волинської області. Постановою Верховної Ради України №788-VIII від 12.11.2015 позивача було звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України, а наказом Апеляційного суду Волинської області №9.7/35 від 23.11.2015 відраховано зі штату Апеляційного суду Волинської області. Зазначає, що в грудні 2002 року її стаж на посаді судді складав 20 років і з цього часу вона набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку. Продовжуючи працювати на посаді судді після набуття права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, позивач мала законні правомірні очікування отримати задекларовану державою вихідну допомогу. Проте, на день звільнення позивачу не була виплачена очікувана нею вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено, виключивши статтю 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року законодавець позбавив позивача раніше задекларованої державою гарантії на отримання вихідної допомоги, що є незаконним, несправедливим та суперечить визначеному на законодавчому рівні правовому статусу судді, зокрема його відставки.

В подальшому, положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII, визнане неконституційним рішенням Конституційного Суду України №2-р(ІІ) від 15.04.2020 у справі №3-311/2018/4182/18, 4632/19, 5755/19 за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у зв`язку із чим, позивач вважає, що має право на відшкодування невиплаченої в повному обсязі вихідної допомоги.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Апеляційний суд Волинської області у відзиві на позов від 05.06.2020 просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, мотивуючи тим, що на момент виходу позивача у відставку (24.11.2015) так і на дату подання заяви про відставку діяли норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно яких виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, не передбачалась, а відтак Апеляційним судом Волинської області при звільненні позивача у відставку було дотримано зазначені вимоги Закону.

Водночас, зазначає, що згідно з рішенням КСУ від 19.11.2013 №10-рп/2013 право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв`язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв`язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.

Крім того, спірні правовідносини виникли між сторонами в листопаді 2015 року, а відтак рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-p (ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення КСУ, в той час як останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності та може бути застосовано лише до правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, що відповідає практиці Верховного Суду.

Державна судова адміністрація України у відзиві на позовну заяву від 09.07.2020 №10-13671/20 зазначає, що постановою Верховної Ради України №788-VIII від 12.11.2015 позивача було звільнено з посади судді у відставку відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України, а наказом Апеляційного суду Волинської області №9.7/35 від 23.11.2015 відраховано зі штату Апеляційного суду Волинської області. При цьому, в період з 01.04.2014 до 30.09.2016 виплату вихідної допомоги суддям, які звільнялись у відставку законодавством не було передбачено, що підтверджується практикою КАС ВС у справах даної категорії.

Вважає, що рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки дані правовідносини не стосуються норм, що визнані неконституційними, а власне дія підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України №1166-VІI втратила чинність з моменту прийняття даного рішення, тобто 15.04.2020. Крім того, за змістом ст.152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Отже, прийняття рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, у зв`язку з виходом у відставку, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України №788-VIII від 12.11.2015 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у відставку, відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України.(а.с.3-9)

Наказом голови Апеляційного суду Волинської області Філюка П.Т. від 23.11.2015 №9.7/35 ОСОБА_1 наказано вважати такою, що звільнена з посади судді Апеляційного суду Волинської області та відраховано зі штату працівників апеляційного суду з 24.11.2015 з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 10 робочих днів за період роботи з 06.05.2015 по 24.11.2015, невикористану додаткову відпустку за період роботи з 06.05.2015 по 24.11.2015 тривалістю 15 календарних днів. (а.с.10)

Проте, на день звільнення позивачу не була виплачена очікувана нею вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Пунктами 2 та 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Слід мати на увазі, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в статті 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Разом з тим, суд може на підставі статті 144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі статті 124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо. Звернення до Конституційного Суду України в такому разі не вимагається.

Юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку неодноразово змінювалось Верховною Радою України.

Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ зі змінами (далі - Закон України №2862-ХІІ) (втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Законом України №2453-VІ змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку (стаття 136).

Відповідно до Закону України №1166-VII, який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, із Закону України №2453-VІ, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.

Отже, судді, щодо яких в період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято рішення Верховною Радою України про звільнення з посади у відставку були позбавленні права на отримання вихідної допомоги, водночас судді, які були звільнені Вищою радою юстиції (Вищою радою правосуддя) після набуття чинності 30.09.2016 Закону України №1402-VIIІ, до складу яких входить і позивач, отримали вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Суд зазначає, що спірні правовідносини в цій справі виникли з 23.11.2015 - дати видачі наказу голови Апеляційного суду Волинської області №9.7/35 про відрахування позивача зі штату працівників суду.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів" станом на зазначену дату Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходять у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги, а з 30 вересня 2016 року - мають право на отримання вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття постанови Верховної Ради України №788-VIII від 12.11.2015 "Про звільнення суддів", якою, зокрема, звільнено позивача з посади судді Апеляційного суду Волинської області.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, вказані положення застосовуються з 15.04.2020, та не поширюють свою дію на правовідносини, які виникли до 15.04.2020 включно.

Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України в п.3.2 рішення від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 вказав, що за своєю юридичною природою така допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні та окремо наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою "вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Таким чином, суд вважає, що з прийняттям Закону України від 27.03.2014 №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" яким було виключено статтю 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати вихідної допомоги судді у відставці, Апеляційним судом Волинської області при винесенні наказу від 23.11.2015 №9.7/35 правомірно не виплачено ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 10 місячних суддівських винагород за останньою посадою і такі дії не суперечать змісту рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020.

При цьому, суд погоджується з позицією відповідача - Апеляційного суду Волинської області, що право на виплату вихідної допомоги суддя набув не у зв`язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв`язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді, тобто, саме із прийняттям відповідного нормативного акту про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, законодавець пов`язував виплату цієї допомоги, а не набуття права на неї.

З огляду на наведене, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні, в тому числі й щодо стягнення з Державної судової адміністрації України на відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, 257 686 грн. шляхом списання даної суми на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників" від 03.08.2011 №845.

Водночас, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, тому судовий збір в розмірі 2 576, 86 грн., сплата якого ухвалою суду від 18.05.2020 була відстрочена до винесення судового рішення у справі, підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Волинської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої правовим актом, що визнаний неконституційним, відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 576 (дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) гривень 86 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Державна судова адміністрація України, код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липинська, 18/5.

Апеляційний суд Волинської області, код ЄДРПОУ 02890400, адреса: 43016, м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 10.

Суддя Ю.Ю. Сорока